Подорож до міста свободи й надії

P1290096Євген БУКЕТ,

Київ—Мехіко—Київ

У липні я мав щасливу нагоду відвідати інший бік земної кулі, столицю загадкової країни ацтеків Мехіко, доторкнутися до величних пірамід Теотіуакану та помандрувати каналами Сошимілко…

Вікіманія

Почалося все ще на початку року, коли я разом із тисячами редакторів вільної Інтернет-енциклопедії Вікіпедії з усього світу подав заявку на участь у “Вікіманії” — щорічній конференції фонду “Вікімедіа”. “Вікіманія” — одночасно наукова конференція та соціальна подія, що відбувається раз на рік у різних країнах для обміну ідеями, побудови нових партнерств, доповідей про дослідження й результати проектів. Вона також надає можливість зустрітися з однодумцями для обговорення питань, пов’язаних із безкоштовним і відкритим програмним забезпеченням, ініціативами, спрямованими на вільне поширення знань і вікі-проектів у всьому світі.

Вважається, що побувати на Вікіманії хоч раз у житті зобов’язаний кожен, хто причетний до створення статей у Вікіпедії. Мені від 2011 року, коли я став активним учасником вікі-спільноти, це не вдавалося, хоча намагався щоразу запропонувати якісь доповіді, взяти активну участь у заздалегідь запланованих сесіях тощо.

Цього року вирішив “пожартувати”: написав, що головною метою участі у “Вікіманії” для мене є відвідання Мексики. І отримав стипендію.

Переліт

Українці можуть відвідувати Мексику терміном до 180 днів без візи. Для цього необхідно за місяць до запланованої поїздки отримати електронний дозвіл на спеціальному сайті. Процедура заповнення анкети й отримання дозволу за домашнім комп’ютером займає не більше п’яти хвилин. Щоправда, прямих авіарейсів із Києва до Мехіко немає. Найпростіше летіти з пересадкою в одному з аеропортів Європи.

День, коли я летів до Мехіко, був найдовшим у моєму житті. Він тривав 27 годин і весь цей час світило сонце. Переліт через Європу й Атлантику вразив найбільше надхмарними краєвидами. Цікаво було побачити в ілюмінаторі Ейфелеву вежу, коли кружляли над Парижем, де була пересадка на рейс до Мехіко.

Теотіуакан

Першого мексиканського ранку я поїхав до таємничої перлини столичного штату Мехіко — великого доколумбового міста Теотіуакан. Добре те, що від готелю “Хілтон”, у якому ми мешкали і відбувалася Вікіманія, щоранку відправлялися екскурсійні автобуси до пірамід. Самостійно їхати за 40 кілометрів від столиці було дещо складно. До того ж екскурсійна група, окрім Теотіуакану, відвідувала “Площу трьох культур”, базиліку Святої Діви Гваделупської та дегустувала місцеві “гарячі” напої. Усе це задоволення коштувало 37 американських доларів або 520 мексиканських песо.

Територію Теотіуакану (ця назва з’явилася тільки в XV столітті) почали заселяти близько 2400 років тому. На площі до 3,7 квадратних миль мешкали приблизно 5 тисяч осіб. Збережені до сьогодні пам’ятки на території стародавнього міста, за даними археологів, почали будувати не раніше 200 року до н. е., а найбільший розквіт місто пережило в першій половині І тисячоліття н. е. Тоді його населення складало понад 175 тисяч осіб.

На території Теотіуакану розташовані одні з найбільших пірамід Мезоамерики — Сонця й Місяця. На початку XXI ст. вчені встановили, що Піраміда Місяця містить у собі сім вбудованих “пірамід у піраміді”, при цьому кожна з наступних — більша за попередню.

Піраміда Сонця — третя за розміром піраміда у світі після Великої Піраміди (рукотворної гори) в Чолулу (Мексика) та Піраміди Хеопса в Гізі (Єгипет).

Окрім двох великих пірамід, у Теотіуакані є зо три десятки менших, більшість із яких утворюють так звану “вулицю мертвих”.

У проміжку 700—750 року

н. е. відбулася якась велика пожежа. Після неї величне місто занепадає, а мешканці покидають його. Ацтеки у середньовіччі знайшли це спорожніле місто, проголосили його священним і назвали “Теотіуакан” — “місто, де люди стали богами”. За ацтекською легендою, його мешканці принесли себе в жертву, щоб очистити світ від зла.

Піднімаючись на піраміду Сонця, яка заввишки 64 метри, численні відвідувачі загадують бажання, які здійсняться, якщо на її вершині підняти руки догори, вітаючись із сонцем. Я, разом із колегами-вікіпедистами, побажав, аби якнайшвидше повною перемогою України завершилася російсько-українська війна. Хочеться вірити, що люди, які стали богами, допоможуть усім нам у цьому.

Пам’ятки Мехіко

“Площу трьох культур” вважають історичною пам’яткою, яка поєднала три різні епохи. На площі є археологічна зона, де можна оглянути кам’яні фундаменти будинків ацтеків, католицький собор, який зведений у період іспанської колонізації, а також сучасна споруда — Міністерство закордонних справ.

Базиліка Святої Діви Гваделупської збудована на місці, де 1531 року Пречиста Діва Марія вперше з’явилася перед індіанцем, Святим Хуаном Дієго Куаухтлатоатцином. Коли Хуан Дієго прямував зі свого селища до Мехіко, на пагорбі Тепейяк, біля руїн ацтекського храму богині землі й родючості Тонанцін, несподівано засяяло яскраве світло і перед ним з’явилася прекрасна смаглява чорноволоса дівчина. Вона мала дивне блискуче вбрання — блакитну накидку із золотими зірками та рожеву туніку, що була переперезана чорною стрічкою. Молода жінка веліла Хуану передати християнському єпископові такі слова: “Я — Діва Марія, Мати Істинного Бога, що дає і зберігає життя. На цьому місці треба побудувати храм, де твій народ і всі люди, які щиро просять мене про допомогу у своїх бідах і турботах, отримають її”.

Вона запропонувала на вершині пагорба зібрати докази для єпископа. Коли Дієго піднявся на пагорб, то побачив, що вершина була заповнена квітучими трояндами, які тут ніколи раніше не росли. Хуан зрізав декілька з них, а Богородиця допомогла загорнути їх у його плащ. На прийомі у єпископа селянин розгорнув плащ, — і троянди посипалися на підлогу. Усі присутні впали на коліна, оскільки побачили на плащі дивовижне зображення Богородиці. Також Богородиця побажала, щоб її образ назвали “Свята Діва Марія Гваделупська”.

До храму на честь Діви Марії Гваделупської приходили тисячі прочан з усієї Америки. Індіанці зверталися до Діви Марії Гваделупської Тонанцін. Після цих подій язичники-ацтеки стали масово хреститися. Уже за кілька років після з’явлення Матері Божої відбулася християнізація всієї Мексики.

Нині ця святиня одна з найвідвідуваніших у католицькому світі — щорічно до неї здійснюють прощу близько 14 мільйонів осіб. За традицією, прийти поклонитися Діві Марії треба пішки, причому останні 100 метрів — з молитвою на колінах. Оригінальна плащаниця-ікона перебуває нині в новому округлому храмі, збудованому в 1970-х роках. Він може одночасно вміщувати до 50 тисяч осіб. Стара будівля базиліки, збудована на початку XVI століття, розташована поруч. Нинішнього вигляду вона набула до 1709 року, перетворившись на один із найкрасивіших зразків латиноамериканського бароко.

Центр міста — площа Конституції “Ель-Сокало” (друга за величиною в світі), оточена збереженими будівлями ацтекського Теночтітлана (музей Темпло майор) і будівлями колоніальної епохи, серед яких — найбільший у Латинській Америці кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці “Кафедраль-Метрополітана” і Національний палац Ернана Кортеса.

Вхід до національного палацу безкоштовний, але тільки за наявності паспорта і тільки для 150 відвідувачів щогодини. Мені з колегами пощастило, черга була не більше двох десятків осіб.

Спочатку ми потрапили до парку: двір дуже густо засаджений великими пальмами, кактусами, фікусами, цитрусовими. Головна будівля трохи далі — це справжній палац, з великим внутрішнім двором і фонтаном, зі строгими колонами і галереями. Будівля зсередини вражає. Другий поверх прикрашений величезними картинами Дієго Рівери, на яких змальовано всю історію Мексики. Цей палац цікавий для тих, хто вивчає історію. Тут є музейні кімнати, кімната парламенту, де зберігаються особисті речі державних діячів, примірники Конституції, частково збережено інтер’єр ХІХ—початку ХХ століття.

Чимало в Мехіко і мистецьких закладів. Щоб потрапити в головний “Палац витончених мистецтв”, потрібно зайняти чергу з ночі, тому довелося вдовольняти свої мистецькі потреби в музеї Сумайя. Цей приватний музей відкрили 1994 року. До нього також можна потрапити безкоштовно. Тут представлена особиста колекція Карлоса Сліма — власника музею і його покійної дружини Сумайї Доміт.

У музеї представлена колекція з більш ніж 66000 творів мистецтва. Зокрема скульптури з доіспанської Мезоамерики, мексиканських майстрів ХІХ і ХХ століття, а також твори видатних художників: Сальвадора Далі, Пабла Пікассо, Огюста Родена, Вінсента ван Гога, Анрі Матісса, Клода Моне, Леонардо да Вінчі, П’єра-Огюста Ренуара, Ель Греко та ін. Більшість експонатів належать до європейської культури XV—XX століть. Також тут представлена найбільша в світі колекція монет колоніальної епохи. Загальна вартість творів мистецтва Музею Сумайя — понад 700 мільйонів доларів.

Сошимілко

Це один із найкрасивіших районів столиці Мексики, що розташований за 18 кілометрів від центру. Щоб потрапити до нього, потрібно доїхати до кінцевої станції другої лінії метрополітену Мехіко (Таскуенья), пересісти на швидкісний трамвай і доїхати до кінцевої зупинки, що зветься Сошимілко.

Це третій за розмірами з 16 адміністративних районів Мехіко. Його площа — 122 км². Сошимілко — тихий і спокійний район. Тут є чудовий храм Сан-Бернардіно і мальовнича каплиця Капілья-дель-Росаріо. Але всесвітню популярність він здобув завдяки мережі каналів (чинампасів) та островів-залишків плавучих садів. Назва Сошимілко походить із мови науатль і означає “місце, де ростуть квіти”. Це край, де мешканці подорожують на кольорових човнах, прикрашених квітами — “трахінерас”. Нині цей район — улюблене місце відпочинку мешканців столиці й туристів і, разом із центром Мехіко, внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Сошимілки — це одне з кочових індіанських племен, що між X і XIV століттями оселилися в серці Мезоамерики. Серед інших територій вони зайняли південний берег озера, що нині зветься Сошимілко, та острови Тлахуак і Місквік на ньому. Це плем’я кілька століть воювало з ацтеками, аж доки в 1430-х роках не було остаточно поневолене останніми. Як наслідок люди Сошимілко були змушені працювати на будівництві столиці ацтеків.

Саме сошимілкам приписують винахід методу вирощування сільськогосподарської продукції, що зветься чинампа — плавучі сади. Хоча існують гіпотези, що плавучі сади давніші, виникли ще в добу розквіту цивілізації Теотіуакану, проте ефективно використовуватися для вирощування продовольства почали лише за часів прийшлих племен (сошимілків й ацтеків).

Чинампа — характерна методика господарювання на озерах у центральній Мексиці, яка заснована на створенні ділянок-“плотів” у мілководді озера, шляхом штучного накопичення мулу та водяних коренів із його дна. На таких островах висаджували дерева, щоб їх коріння перепліталося з матеріалами “плоту”, надаючи йому міцності і стабільності.

Каналами, які сполучають плавучі сади, і сьогодні можна без проблем пересуватися на човнах. Загальна довжина каналів становить близько 180 кілометрів, а сади-острови утворюють справжній ботанічний лабіринт.

Складається враження, що все життя там обертається навколо каналів та сотень різнобарвних човнів, які неквапно курсують ними. На цих човнах можна побачити торговців їжею й сувенірами, музикантів маріачі, людей, що відпочивають сім’ями та гучними компаніями, поодиноких туристів. Кожен човен має оригінальний дизайн і власну назву, ним обов’язково керує місцевий веслувальник.

На окремих островах торгують квітами, саджанцями, розміщуються невеликі будинки для відпочинку й ресторани. Щоб швидко оглянути все з човна не зупиняючись, достатньо півгодини. Проте стандартна подорож триває годину і коштує 300 песо.

Один із наймістичніших об’єктів, який можна оглянути тільки з човна, — острів ляльок. Він наповнений старими ляльками, що висять серед дерев і парканів. На цьому острові протягом п’яти десятиліть мешкав і вирощував кукурудзу та квіти Джуліан Сантана Баррера. Він почав вивішувати ляльки задля захисту від духу молодої дівчини, що потонула і яку знайшли біля його чинампи. Ляльки він знаходив серед сміття або отримував у подарунок від інших мешканців району. Пан Джуліан вірив, що оскільки дух молодого віку, то ляльки заспокоять його, проте за кілька років господар також потонув неподалік. Відтоді на острові ніхто не живе. Така-от моторошна легенда…

Мехіко

Мехіко — місто контрастів, місто з мальовничою тропічною природою, місто з несподівано смачною їжею і напоями.

Дивлячись на сучасних мексиканців, стає зрозуміло, що це і зараз індіанська країна. Іспанці там якщо і залишили слід, то дуже незначний. Уявити складно — населення агломерації Мехіко 22 мільйони осіб — це пів-України.

У Мексиці, населення якої понад 120 мільйонів осіб, сотні тисяч людей потенційні конкуренти у боротьбі за шанс у житті, який дозволить їм хоч трошки видряпатися із безвиході. Тут багато бідних, жебраків, люди зароб­ляють на шматок хліба, граючи на вулиці на гармоніках початку минулого століття, чистять взуття, пропонують різноманітні товари і послуги.

А ще дуже багато поліції у пластикових бронежилетах. Вони зупиняють транспорт, коли загоряється зелене світло на пішохідному переході, патрулюють вулиці і територію біля певних установ, або просто чекають, щоб встигнути розігнати якусь демонстрацію…

Проте місцеві розповідають, що це ілюзія. Колеги-вікіпедисти твердили, що країною насправді правлять наркокартелі. У них існує угода з урядом, що в туристичних центрах немає злочинності. Саме такі “туристичні стежки” ми й бачили. На всіх інших територіях закони встановлює зовсім не уряд. Тож далі, не маючи місцевого гіда, коли в тобі за кольором шкіри впізнають туриста з Європи, потикатися небезпечно.

Оскільки цілий рік у долині Мехіко температура +20—+25 градусів за Цельсієм, опалення не передбачене. Скрізь працюють кондиціонери. Але коли бачиш у житловому кварталі Мехіко пофарбований яскравою фарбою будинок, то у ньому точно живе заможна родина. Дуже часто мексиканці залишають недобудовану стіну, приміром, третього поверху, щоб не фарбувати будинок і не платити після цього податок на нерухомість. Тому бідні квартали в Мехіко сірі, а багаті — різнобарвні. Це добре помітно, коли їдеш у метро, яке часто проходить по поверхні.

Метро в Мехіко з кондиціонерами, на гумових колесах і дещо тіснувате, проте зі значно більшою, ніж у Києві, кількістю вагонів. Перші кілька вагонів призначені для жінок і дітей. Чоловіків туди не пускають самі пасажирки. За порядком на станціях слідкують знов-таки поліцейські, які стоять на підвищеннях і свистять, коли прибуває потяг. А ще у метро не оголошують станції, тому важливо уважно слідкувати за тим, куди доїхав. Для кращого орієнтування кожна станція метро має спеціальний унікальний логотип-малюнок. Взагалі станцій метро у Мехіко дуже багато (12 ліній). Є станції навіть із трьома пересадками.

Незважаючи на переповненість, у метро кипить торгівля. Ціна майже кожної дрібнички універсальна — 10 песо. Найприємніше, коли продають диски із латиноамериканською музикою. Проїзд у підземці коштує 5 песо, в наземному електротранспорті — три, а от за “метробуси”, що курсують на окремих, вільних від заторів, полосах вздовж ліній метрополітену доведеться заплатити аж 40 песо.

Серед напоїв хочеться вирізнити сік кактуса опунції, пиво з лимонним соком “челада” та міцніші напої з серцевини кактуса агави — текілу і мескаль.

Мескаль, як і текіла — продукти бродіння соку агави. З тією відмінністю, що при виготовленні мескаля не додається цукор і робиться подвійна перегонка. Тому мескаль у порівнянні з текілою міцніший. У пляшку з мескалем також часто поміщають тушку гусениці Hypopta agavis, яку, за традицією, потрібно розділити між усіма за столом. Мексиканці радять купувати обидва напої лише за однієї умови: якщо у їхньому складі 100% агави і жодних інших домішок.

У Мехіко навіть діє музей, де розповідають про історію обох напоїв і представлене їх сучасне розмаїття. У цей музей я з колегами потрапив останнього дня, перед церемонією закриття Вікіманії.

Все це лише невеличка частина того, що мені пощастило побачити і відчути за п’ять днів перебування на конференції редакторів Вікіпедії в Мехіко. Її гасло — “Знання мають бути доступними для всіх”. Сподіваюся, моя розповідь колись комусь із вас, шановні читачі, стане в нагоді.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment