Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор, заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Поштовхом до написання цієї статті стала публікація в “СП” “І всетаки Скіфопіль” Настки Ковалівни (ч. 32 за 2015 р.). У публікації авторка наводить переконливі, на її думку, агрументи щодо такого перейменування Кіровограда, посилаючись на різні історичні події. Але складається враження, що наші журналісти, публіцисти, літератори читають українську історію тільки починаючи від часу, коли було вчинено наругу з українського правопису, зокрема з відтворення в загальних і власних запозиченнях з грецької мови міжзубного звука, позначуваного на письмі в мовах, що користуються латинською абеткою, диграфом th, який до ф (ph) не має жодного стосунку. Тож Скіфія, скіфи почали писати в нас лише після 1933 року.
До того згаданий звук закономірно відтворювали літерою т. Можна навести чимало прикладів із праць українських істориків: “Характеристичні ознаки скитської культури; традиція іранського походження Скитів; Скити, Геродотова Скитія”, — читаємо в “Історії УкраїниРуси” Михайла Грушевського (К., Наукова думка, 1991. — Т. 1. — СС. 111, 638). “Скити поділяються на чотири племена” (Наталія ПолонськаВасиленко. Історія України. — К., Либідь. — 1992. — Т. 1. — С. 58). Скити й Скитія подано в “Правописному словнику” Григорія Голоскевича (К., Пульсари. — 2006). У цих та инших виданнях знаходимо написання Голгота (не Голгофа), Кирило й Методій (не Мефодій), Бористен (не Борисфен) тощо. Навіть в Українській радянській енциклопедії, головним редактором якої був видатний український поет Микола Бажан, після скіфи, Скіфія наведено скити, Скитія (хоч це був уже період творення “нової історичної спільноти — радянського народу” і зближення мов). Отже, дописувачка до “Слова Просвіти” мала б запропонувати не Скіфопіль, а Скитопіль.
Тепер повернуся до декомунізації назв, зокрема Кіровограда. На початку 2015 року я опублікував у “Слові Просвіти” допис про те, що варто було б це місто назвати Златопіль з багатьох причин. Однак 11 червня цього року в Кіровограді відбулася Всеукраїнська науковопрактична конференція на цю тему, в якій узяли участь історики, мовознавці, громадські діячі з різних міст України, які після низки дискусій дійшли такого висновку: “Найоптимальнішою новою назвою для міста Кіровограда є Інгульськ як така, що відповідає історичним особливостям розвитку краю та міста, світовій традиції присвоєння назви містам (за гідронімами), є ідеологічно незаангажованою, недражливою для місцевої громади та в українському вимірі, перспективною для економічного розвитку краю та популяризації в світі” (с. 97). Підстави для такого твердження викладено в виступах учасників конференції. Наприклад: “Назва Інгульськ закорінює місто в козацькі часи, перегукується з адміністративнотериторіяльною одиницею Вольностей Війська Запорізького Низового — Інгульською паланкою… На европейських картах 17501770 років значиться Інгулгород” (Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства. — Матеріяли Всеукраїнської науковопрактичної конференції. — Миколаїв, 2015. — С. 16). Инші агрументи на користь назви Інгульськ див. на сс. 17, 19, 23, 73, 76, 97 тощо.
Думаю, що потрібно згуртуватися навколо цієї назви, а не розпорошуватися в емоційноромантичних варіянтах на кшталт Богун, Степоград, Скіфопіль, Тобілевичі, навіть Марко Кропивницький і под. Дехто каже, що Інгул не українська назва. Але ж і Дніпро, й Дністер, і Дін (Дон) також є словами иншомовного походження. Аргумент инших ще непереконливіший — начебто найменування міст на ськ не прийнятне для топонімів. Це неправда: Бердянськ від назви річки Берда, Луганськ від назви річки Лугань, Сіверськодонецьк — від річки Сіверський Донець тощо. До речі, про останнє місто. Важко буде в Україні проводити декомунізацію й деколонізацію. Закон про декомунізацію ономастики потрібно виконувати, а не обговорювати з денаціоналізованими та досі заглибленими в радянщину мешканцями населених пунктів. Навіть коли назва, що відповідає історичним та географічним даним, фонетикоморфологічним особливостям української мови, вже є, зафіксована в ециклопедичних та ортографічних виданнях — Сіверськодонецьк (бо походить від назви річки Сіверський Донець), замість неї досі застосовують радянськоросійський покруч Сєверодонецьк. Допоки це триватиме?
