Анатолій КАЧАН: Золоті ворота осені

image001Лірика, ігрова поезія

Хмари з моря

З моря сунуть чорні хмари.

В день ясний, усім назло,

Чорні хмари, як примари,

Йдуть у наступ на село.

 

Сад притих у передгроззі —

Ні ку-ку, ні тьох-тьох-тьох.

Раптом з хмари перші сльози

Покотились, як горох.

 

Перші сльози, хмари чорні —

То не горе, друже мій.

Та за ними — ось де горе! —

Суне з клекотом із моря

Синя хмара-градобій!!.

 

Від тієї хмари з льодом

Стало холодно в саду,

Кличе соняшник з городу:

“Відверніть від нас біду!..”

 

Де не взявся хлопчик-вихор,

Крикнув хмарі-еНеЛО:

“Ти в садах накоїш лиха,

Не пущу тебе в село!!.”

 

Гримнув тут і грім на хмари, –

Аж здригнувся наш садок, –

І погнав їх, як отару,

Батогами блискавок.

 

І покірно хмара синя,

Хмара грізна та крута,

Понесла мішки на спині

На дрімучі болота.

Там і висипала град

Та й пішла на Хмароград.

 

Літня злива прошуміла,

Як небесний водоспад.

Злива яблук натрусила,

У саду — яблукопад.

 

Води з хмар біжать до Бугу,

Далі — в море, океан.

Грають балки і яруги –

Степу нашого орган.

 

А на райдузі над гаєм

Із семи барвистих дуг,

Як на струнах, жайвір грає

Та ще й пісеньку співає

Про степи і річку Буг.

 

У саду на свіжім сіні

Спить хлопчина в курені.

Відвернувши хмару синю,

Він під соло солов’їне

Усміхається вві сні.

 

 

Бобровий брід

Загадка-безконечниця

Чорт бродив серед боліт

І знайшов Бобровий брід.

 

Через брід чортяка брів,

Сам до себе бурмотів:

“В мене шапка вже стара,

Тож пошию із бобра.

А шапки для бобренят

Я пошию з чортенят…

 

Тю, ну що я намолов? —

Схаменувся бобролов. —

Я ж хотів… я про шапки

Мав сказати навпаки, —

Що шапки для чортенят

Я пошию з бобренят…”.

 

Так чортяка брів та брів

І добрів аж до бобрів.

Весь в багнюці з ніг до брів,

Та усе ж таки добрів —

У чоботях, із дрючком

І заплічним рюкзаком.

 

Та дарма місив болото

Чорт у гумових чоботях.

Бо зненацька на загаті

Пролунав сигнал тривоги —

То старий бобер вусатий

Свиснув для перестороги

І щосили, як веслом,

Ляснув по воді хвостом!

 

Вмить від чорта з бородою

Всі бобри та бобренята

Поховались під водою

В тайниках біля загати.

 

Чорт з досадою провів

Довгим поглядом бобрів,

Бобренят та буль-ба-шки:

“Утекли мої шапки!..”.

 

***

Я придумав цю загадку

Читачам на добру згадку.

Треба тільки з’ясувати,

Хто ж той чорт біля загати —

У чоботях, із дрючком

І порожнім рюкзаком?..

 

На прощання за будь ласка

Я дарую вам підказку:

То не чорт, та для бобрів

Він страшніший за чортів.

 

Знає це й старий бобер –

То не чорт, а . . . . . . . є р .

 

***

А тепер я ставлю крапку.

І … почнемо все спочатку:

 

Чорт бродив серед боліт

І знайшов Бобровий брід…

І так далі — за текстом.

 

Чужа біда

Ворона сіла на димар,

Тривожно закричала,

Що хтось украв у неї кар…

А що — не доказала.

 

Як жар, під вікнами цвіли

Троянди і піони.

А я все думав: що ж могли

Украсти у ворони?

 

Картинка, карти, карусель —

Вороні ні до чого.

Карась, карафка, карамель —

Це теж не те, їй-богу.

 

А може, в неї хтось украв

Звичайну картоплину?..

Ура!.. Здається, відшукав

Я відповідь єдину.

 

Але ж… кричати так тривожно

Із-за картоплі все ж не можна.

 

Я взяв воронячий словник,

Знайшов потрібне слово

І переклав ворони крик

На українську мову.

 

І що ж? Ворона на весь світ

Кричала безупинно:

“Украв, украв,

украв ваш кіт

З гнізда мою Каррину !..”

 

Осиротіло поміж віт

Гніздо на осокорі.

Чому так важко зрозуміть

Чужу біду і горе?..

 

Мобільна розмова

1

У діброву по мобілочці

Подзвонила білка білочці:

— Дорога моя сестричко,

Люба білко-лісовичко!

Скоро рік старий кінчається,

А новий розпочинається.

Та це свято старовинне

Я у лісі не зустріну.

Не зустріну вже ніколи,

Бо дзвоню тобі з неволі.

Виручай нещасну білку,

Надішли мені посилку.

 

Поклади туди, сестричко,

Сироїжки і лисички,

І горішки із ліщини,

І червоної калини,

Бо мене тут без калини

Геть замучила ангіна.

 

2

— Зачекай, ти дзвониш звідки?

— Я дзвоню тобі … із клітки.

 

— Із якої клітки?!. Білочко,

Де ж дістала ти мобілочку?..

— Загубила юна ґава…

Та хіба в мобілці справа?

Сталось так, моя сестрице,

Що вже рік я у в’язниці —

Поряд з кліткою фазана

Й бідолахи пелікана,

Що сидять тут по-сусідству

Без вини, без суду й слідства.

Хто гуртом, хто поодинці

Сидимо тут, як злочинці.

Може, хоч твоя посилка

Стане втіхою для білки,

Для сусідів по в’язниці

І для мавпи-витівниці.

 

Мавпа та посеред ночі

Скиглить: “Мамо, в джунглі хочу!..”

А її сестра Ліана

Зранку клянчить: “Дай банана!..

Дай банана, дай банана,

А не то втечу втечу з фазаном.

А втечемо ми обоє

До Асканії Нової.

Там широкий степ, як море,

Степ і воля на просторі…”

 

3

— А куди ж тобі на свято

Ту посилку надсилати?

— Надішли мені гостинці

До херсонського звіринця.

Ну а замість бандеролі

Виручай мене з неволі.

 

— Не журися, білко, марно,

Є для тебе звістка гарна:

В “Лісовій газеті” влітку

Прочитала я замітку,

Що всіх звірів і звіряток,

Всіх птахів і пташеняток

Треба випустить на волю —

В лісові зелені школи,

У степи широкополі.

 

Сон мені приснився знову,

І про це шумить діброва:

Ось притрусить сніг ялиці —

І ти вийдеш із в’язниці.

Може, навіть на Покрову

Ти повернешся в діброву.

 

На сосні та під сосною,

Де є шишки і прикраси,

Ми зустрінемо з тобою,

З дятлом, сойкою й совою

Новорічне свято разом.

 

Ведмеді-циркачі

По дорозі два ведмеді

Їдуть на велосипеді:

Крутять лапами педалі,

Дзен-дзелень! — і їдуть далі.

 

А за ними ведмежатко

Верещить на самокаті.

Коліщатка-верещатка

Помагають верещати.

 

Ці заслужені артисти

І улюблені герої

Утекли до лісу з міста

Із вистави циркової.

 

На Покрову

1

На Покрову щедра осінь

Накриває листям стіл

І запрошує у гості

Всіх птахів на хліб і сіль.

 

Всіх птахів, що з журавлями

Не схотіли відлітать,

А лишилися із нами

Довгу зиму зимувать.

 

На світанку айстри-квіти

Передав на стіл наш сад,

Груші, солодом налиті,

Яблука і виноград.

 

А зі степу у долину

Надіслав рябий баштан

Кавуни і жовті дині,

Що солодші за банан.

 

Тихий дощик накрапає,

Стіл з дарами покропив

І пішов собі до гаю

По горіхи та гриби.

 

Тільки що це за морока:

Де ж ті гості-мандрівці —

Сойки, дятли і сороки?

Де синички й горобці?..

 

2

Тут зі степу прилетіли

Сойка з голубом-гінцем

І удвох заторохтіли

Над столом із куманцем:

 

— Люба осене, так сталось,

Що за місяць до зими

Всі птахи порозлітались,

Щоб подбати про корми:

Хто у гай по ягідки,

Хто в поля по колоски.

 

В тебе, осінь хлібосольна,

Гарний стіл, та не для нас.

Краще запроси до столу

Школярів, що йдуть до школи

На Покрову в перший клас.

 

Всі дороги з перших кроків

Починаються завжди,

Тож сьогодні на уроки

Їх гостинно проведи.

 

За столом, де тісно трохи,

Передай своїм гостям

Від цариці степу Дрохви

Побажання школярам:

 

Щоб вони вставали вранці

І несли знання нові

Не лише в заплічних ранцях,

А в серцях і в голові.

 

Щоб туман, що ліг у полі

І клубочиться в гаю,

Не пускали ні до школи

Ані в голову свою.

 

Хай також не забувають

Щедрувати всім пташкам

І всю зиму посівають

Сойкам, дятлам, горобцям…

 

А іще цариця краю,

Покровителька степів

Із Покровою вітає

Всіх школярок, школярів —

Покровителів птахів.

 

 

Знахідка у діброві

Ми годинник знайшли в діброві,

В нього стрілка лише одна.

А навколо — чотири слова:

Літо — Осінь — Зима — Весна.

 

Я годинник приклав до вуха

І зненацька мені здалось:

Це, напевно, у завірюху

Загубив його Дід Мороз.

 

Чули ми, що такий годинник

Мав колись і Зелений Шум —

Друг садів, що шумлять в долині,

Молодої діброви кум.

 

Навесні молодій діброві

Шум зелені пісні шумів.

Десь тоді, наче кінь підкову,

Він годинник свій загубив.

 

На полянах і на стежинах,

В гніздах сойок, сорок і ґав

Шум все літо шукав годинник,

Але той як у воду впав.

 

Потім осінь прийшла барвиста

Із останнім скупим теплом,

Притрусила діброву листям

І годинник із ланцюжком.

 

А зима замела все снігом,

У діброві мороз тріщить.

Під горбатим заметом тихо

Шум у листі сухому спить.

 

“Де ж тепер мій годинник з боєм? —

Шум діброву питає в сні. —

Без будильника ми з тобою

Проспимо кращі дні весни”.

Related posts

Leave a Comment