Лірика, ігрова поезія
Хмари з моря
З моря сунуть чорні хмари.
В день ясний, усім назло,
Чорні хмари, як примари,
Йдуть у наступ на село.
Сад притих у передгроззі —
Ні ку-ку, ні тьох-тьох-тьох.
Раптом з хмари перші сльози
Покотились, як горох.
Перші сльози, хмари чорні —
То не горе, друже мій.
Та за ними — ось де горе! —
Суне з клекотом із моря
Синя хмара-градобій!!.
Від тієї хмари з льодом
Стало холодно в саду,
Кличе соняшник з городу:
“Відверніть від нас біду!..”
Де не взявся хлопчик-вихор,
Крикнув хмарі-еНеЛО:
“Ти в садах накоїш лиха,
Не пущу тебе в село!!.”
Гримнув тут і грім на хмари, –
Аж здригнувся наш садок, –
І погнав їх, як отару,
Батогами блискавок.
І покірно хмара синя,
Хмара грізна та крута,
Понесла мішки на спині
На дрімучі болота.
Там і висипала град
Та й пішла на Хмароград.
Літня злива прошуміла,
Як небесний водоспад.
Злива яблук натрусила,
У саду — яблукопад.
Води з хмар біжать до Бугу,
Далі — в море, океан.
Грають балки і яруги –
Степу нашого орган.
А на райдузі над гаєм
Із семи барвистих дуг,
Як на струнах, жайвір грає
Та ще й пісеньку співає
Про степи і річку Буг.
У саду на свіжім сіні
Спить хлопчина в курені.
Відвернувши хмару синю,
Він під соло солов’їне
Усміхається вві сні.
Бобровий брід
Загадка-безконечниця
Чорт бродив серед боліт
І знайшов Бобровий брід.
Через брід чортяка брів,
Сам до себе бурмотів:
“В мене шапка вже стара,
Тож пошию із бобра.
А шапки для бобренят
Я пошию з чортенят…
Тю, ну що я намолов? —
Схаменувся бобролов. —
Я ж хотів… я про шапки
Мав сказати навпаки, —
Що шапки для чортенят
Я пошию з бобренят…”.
Так чортяка брів та брів
І добрів аж до бобрів.
Весь в багнюці з ніг до брів,
Та усе ж таки добрів —
У чоботях, із дрючком
І заплічним рюкзаком.
Та дарма місив болото
Чорт у гумових чоботях.
Бо зненацька на загаті
Пролунав сигнал тривоги —
То старий бобер вусатий
Свиснув для перестороги
І щосили, як веслом,
Ляснув по воді хвостом!
Вмить від чорта з бородою
Всі бобри та бобренята
Поховались під водою
В тайниках біля загати.
Чорт з досадою провів
Довгим поглядом бобрів,
Бобренят та буль-ба-шки:
“Утекли мої шапки!..”.
***
Я придумав цю загадку
Читачам на добру згадку.
Треба тільки з’ясувати,
Хто ж той чорт біля загати —
У чоботях, із дрючком
І порожнім рюкзаком?..
На прощання за будь ласка
Я дарую вам підказку:
То не чорт, та для бобрів
Він страшніший за чортів.
Знає це й старий бобер –
То не чорт, а . . . . . . . є р .
***
А тепер я ставлю крапку.
І … почнемо все спочатку:
Чорт бродив серед боліт
І знайшов Бобровий брід…
І так далі — за текстом.
Чужа біда
Ворона сіла на димар,
Тривожно закричала,
Що хтось украв у неї кар…
А що — не доказала.
Як жар, під вікнами цвіли
Троянди і піони.
А я все думав: що ж могли
Украсти у ворони?
Картинка, карти, карусель —
Вороні ні до чого.
Карась, карафка, карамель —
Це теж не те, їй-богу.
А може, в неї хтось украв
Звичайну картоплину?..
Ура!.. Здається, відшукав
Я відповідь єдину.
Але ж… кричати так тривожно
Із-за картоплі все ж не можна.
Я взяв воронячий словник,
Знайшов потрібне слово
І переклав ворони крик
На українську мову.
І що ж? Ворона на весь світ
Кричала безупинно:
“Украв, украв,
украв ваш кіт
З гнізда мою Каррину !..”
Осиротіло поміж віт
Гніздо на осокорі.
Чому так важко зрозуміть
Чужу біду і горе?..
Мобільна розмова
1
У діброву по мобілочці
Подзвонила білка білочці:
— Дорога моя сестричко,
Люба білко-лісовичко!
Скоро рік старий кінчається,
А новий розпочинається.
Та це свято старовинне
Я у лісі не зустріну.
Не зустріну вже ніколи,
Бо дзвоню тобі з неволі.
Виручай нещасну білку,
Надішли мені посилку.
Поклади туди, сестричко,
Сироїжки і лисички,
І горішки із ліщини,
І червоної калини,
Бо мене тут без калини
Геть замучила ангіна.
2
— Зачекай, ти дзвониш звідки?
— Я дзвоню тобі … із клітки.
— Із якої клітки?!. Білочко,
Де ж дістала ти мобілочку?..
— Загубила юна ґава…
Та хіба в мобілці справа?
Сталось так, моя сестрице,
Що вже рік я у в’язниці —
Поряд з кліткою фазана
Й бідолахи пелікана,
Що сидять тут по-сусідству
Без вини, без суду й слідства.
Хто гуртом, хто поодинці
Сидимо тут, як злочинці.
Може, хоч твоя посилка
Стане втіхою для білки,
Для сусідів по в’язниці
І для мавпи-витівниці.
Мавпа та посеред ночі
Скиглить: “Мамо, в джунглі хочу!..”
А її сестра Ліана
Зранку клянчить: “Дай банана!..
Дай банана, дай банана,
А не то втечу втечу з фазаном.
А втечемо ми обоє
До Асканії Нової.
Там широкий степ, як море,
Степ і воля на просторі…”
3
— А куди ж тобі на свято
Ту посилку надсилати?
— Надішли мені гостинці
До херсонського звіринця.
Ну а замість бандеролі
Виручай мене з неволі.
— Не журися, білко, марно,
Є для тебе звістка гарна:
В “Лісовій газеті” влітку
Прочитала я замітку,
Що всіх звірів і звіряток,
Всіх птахів і пташеняток
Треба випустить на волю —
В лісові зелені школи,
У степи широкополі.
Сон мені приснився знову,
І про це шумить діброва:
Ось притрусить сніг ялиці —
І ти вийдеш із в’язниці.
Може, навіть на Покрову
Ти повернешся в діброву.
На сосні та під сосною,
Де є шишки і прикраси,
Ми зустрінемо з тобою,
З дятлом, сойкою й совою
Новорічне свято разом.
Ведмеді-циркачі
По дорозі два ведмеді
Їдуть на велосипеді:
Крутять лапами педалі,
Дзен-дзелень! — і їдуть далі.
А за ними ведмежатко
Верещить на самокаті.
Коліщатка-верещатка
Помагають верещати.
Ці заслужені артисти
І улюблені герої
Утекли до лісу з міста
Із вистави циркової.
На Покрову
1
На Покрову щедра осінь
Накриває листям стіл
І запрошує у гості
Всіх птахів на хліб і сіль.
Всіх птахів, що з журавлями
Не схотіли відлітать,
А лишилися із нами
Довгу зиму зимувать.
На світанку айстри-квіти
Передав на стіл наш сад,
Груші, солодом налиті,
Яблука і виноград.
А зі степу у долину
Надіслав рябий баштан
Кавуни і жовті дині,
Що солодші за банан.
Тихий дощик накрапає,
Стіл з дарами покропив
І пішов собі до гаю
По горіхи та гриби.
Тільки що це за морока:
Де ж ті гості-мандрівці —
Сойки, дятли і сороки?
Де синички й горобці?..
2
Тут зі степу прилетіли
Сойка з голубом-гінцем
І удвох заторохтіли
Над столом із куманцем:
— Люба осене, так сталось,
Що за місяць до зими
Всі птахи порозлітались,
Щоб подбати про корми:
Хто у гай по ягідки,
Хто в поля по колоски.
В тебе, осінь хлібосольна,
Гарний стіл, та не для нас.
Краще запроси до столу
Школярів, що йдуть до школи
На Покрову в перший клас.
Всі дороги з перших кроків
Починаються завжди,
Тож сьогодні на уроки
Їх гостинно проведи.
За столом, де тісно трохи,
Передай своїм гостям
Від цариці степу Дрохви
Побажання школярам:
Щоб вони вставали вранці
І несли знання нові
Не лише в заплічних ранцях,
А в серцях і в голові.
Щоб туман, що ліг у полі
І клубочиться в гаю,
Не пускали ні до школи
Ані в голову свою.
Хай також не забувають
Щедрувати всім пташкам
І всю зиму посівають
Сойкам, дятлам, горобцям…
А іще цариця краю,
Покровителька степів
Із Покровою вітає
Всіх школярок, школярів —
Покровителів птахів.
Знахідка у діброві
Ми годинник знайшли в діброві,
В нього стрілка лише одна.
А навколо — чотири слова:
Літо — Осінь — Зима — Весна.
Я годинник приклав до вуха
І зненацька мені здалось:
Це, напевно, у завірюху
Загубив його Дід Мороз.
Чули ми, що такий годинник
Мав колись і Зелений Шум —
Друг садів, що шумлять в долині,
Молодої діброви кум.
Навесні молодій діброві
Шум зелені пісні шумів.
Десь тоді, наче кінь підкову,
Він годинник свій загубив.
На полянах і на стежинах,
В гніздах сойок, сорок і ґав
Шум все літо шукав годинник,
Але той як у воду впав.
Потім осінь прийшла барвиста
Із останнім скупим теплом,
Притрусила діброву листям
І годинник із ланцюжком.
А зима замела все снігом,
У діброві мороз тріщить.
Під горбатим заметом тихо
Шум у листі сухому спить.
“Де ж тепер мій годинник з боєм? —
Шум діброву питає в сні. —
Без будильника ми з тобою
Проспимо кращі дні весни”.
