До 70річчя закінчення Другої світової війни

Анатолій КОВАЛЬЧУК,

голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

2 вересня відзначаємо 70річчя завершення Другої світової війни. Саме цього дня 1945 року на борту американського крейсера “Міссурі” підписали акт про капітуляцію Японії. Від імені СРСР документ підписав генерал Кузьма Дерев’янко. Тому справедливо вважаємо: саме українець у прямому значені слова поставив завершальну крапку у Другій світовій. Закінчення найкровопролитнішої в історії людства війни маємо розглядати як День пам’яті. А не чиєїсь перемоги.

Друга світова розпочалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу. Проте для нас, українців, її залпи прогриміли набагато раніше. Адже ще 15 березня 1939 року підтримуваний Гітлером угорський диктатор Хорті кинув армію на Закарпатську Україну, яка проголосила державну незалежність. Угорські карателі жорстоко розправилися з її героїчними захисниками: слабко озброєними місцевими повстанцями і загонами українських націоналістів.

Героїчна боротьба Карпатської Січі проти угорських агресорів стала першим у Європі військовим виступом якщо не безпосередньо проти Гітлера, то проти його поплічника. Сталін публічно підтримав придушення державницького чину закарпатців. Виступаючи в ті березневі дні на XVIII з’їзді ВКП(б), він підло поглумився над Карпатською Україною, назвавши її комашкою, яка “хоче приєднати до себе слона”, тобто підсовєцьку Україну.

Під час війни Україна опинилася в центрі кривавих подій. А наш народ у 1930—40х рр. XX ст. перебував між молотом і ковадлом, між двома тоталітарними режимами — сталінським і гітлерівським. У глобальних намірах обох кровожерливих хижаків не було місця для українців і нашої національної держави. У завойовницьких планах Гітлер розглядав Україну як європейську житницю, що мала забезпечити Рейх продовольством, сировиною і робочою силою.

Упродовж війни в Україні вели бойові дії майже 60 % дивізій вермахту і близько половини підрозділів Червоної армії. У боротьбі з нацизмом Україна зазнала найбільших втрат серед усіх інших народів. Загалом від початку Першої світової війни до закінчення Другої через військові дії і сталінські експерименти загинули кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. До катастрофічних наслідків призвела злочинна сталінська військова стратегія — ніколи не рахуватися з жертвами. Через це чоловіче населення України зазнало величезних втрат. Загинула майже третина мобілізованих українців. У післявоєнний час демографічний вакуум в Україні заповнювався за рахунок мешканців інших республік, передусім РФ. Якщо матеріальні втрати СРСР становили до 40 % сукупних втрат, заподіяних всім разом узятим учасникам Другої світової війни, то матеріальні втрати України — це майже 40 % тодішніх загальносоюзних втрат.

У лавах Червоної армії воювало понад 6 млн українців. 1944 року кожен третій військовослужбовець чинної армії був українцем. У військах 1—4го Українських фронтів, переважно в піхотних частинах, українці становили 60—80 % особового складу. Разом із представниками інших народів наші діди і прадіди звільнили країни Європи від німецького нацизму і брали участь у розгромі японського імперіалізму. Тому маємо підстави вважати Україну учасником антигітлерівської коаліції.

Про це ми зобов’язані завжди пам’ятати. Й нагадувати світові, особливо — нинішнім кремлівським правителям, паліям нової війни. Усім тупорилим недолюдкам, поширювачам байок про українців як про спільників нацистів. Тим, хто воліє “забути”, між ким, де і з якою метою було підписано пакт МолотоваРіббентропа (насправді — Сталіна—Гітлера), який прискорив початок війни. Тим, хто ніколи не згадує про рідних своїх власівців і карателівкозачків. Ще й висмоктує із невимитих від людської крові пальців брехню про те, що перемогу у війні можна було здобути і без участі України.

Про дружбу між обома фюрерами Генріх Манн писав: “Сталін — той самий Гітлер, він багато років лаяв Гітлера та його державу, хоча, певно, заздрив йому. …Вони знайшли один одного, щоб виступити проти цивілізованого світу. Нарешті yдвох”.

Отже, Україна не причетна до розв’язання Другої світової війни, тому наш народ не несе відповідальності за її жертви. За початок війни в Європі відповідальні передусім гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР, які прагнули реалізувати свої агресивні плани про світове панування. А також — недалекоглядні лідери демократичних країн Заходу. Вони тривалий час загравали з обома диктаторами, крізь пальці дивилися на порушення ними міжнародних угод, на грубе придушення демократичних свобод, часто йшли їм на поступки, допомагали наростити військові м’язи, сприяли в розвитку й модернізації економіки.

Про Україну ніхто з великих держав тоді не думав. Згадаймо: демократичні США встановили дипломатичні відносини із СРСР саме трагічного 1933 року, коли мільйони наших селян конали від голоду, вчиненого більшовиками. А німці, французи й італійці за безцінь купували в СРСР хліб, відібраний сталіністами в опухлих від голоду українських дітей. Увесь світ знав про страждання українського народу під московськобільшовицьким режимом. Але нам ніхто тоді реально не допоміг.

Маємо констатувати: наш народ, ставши жертвою агресії, вів справедливу, визвольну війну. У всіх арміях українці воювали за невід’ємне право бути вільними людьми і щасливо жити на своїй землі, у власній державі. А не задля корисливих цілей, загарбання чужих земель чи поневолення інших народів. Ми заплатили високу ціну за мир і безпеку на планеті, зробивши вагомий внесок у перемогу над коричневими і червоними ворогами. Без участі України у Другій світовій перемога над нацизмом була б неможливою. Тому маємо вагомі підстави вважатися однією з наційпереможниць. Тому цілком закономірно внаслідок Другої світової відбулося перше в історії України об’єднання більшості її етнічних земель у рамках єдиної держави.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment