Олександра ПОПЕЛЮК,
почесна голова Чернівецького відділу Союзу українок
“Я не хочу жити краще свого народу”.
Олександр Довженко
Виявилося, що здобути Незалежність легше, ніж утримати її. Хто б міг подумати, що синів і дочок України — цвіт нації — убиватимуть, захоплюватимуть у полон, катуватимуть близькі сусіди, росіяни, котрі й сьогодні кажуть, дурячи світ, що ми з ними один народ. Це на словах. А насправді відбувається нищення українців, яких Росія називає українськими націоналістами, бандерівцями, фашистами.
Олександр Довженко, український письменник, кінорежисер, класик світового кінематографа, в своєму щоденнику 27.07.1945 р. писав: “Нема ворога лютішого, як бувший друг”. Ці мудрі слова московські “друзі” сьогодні підтвердили вповні.
Відомо, що й Довженко був оголошений українським націоналістом. “Батько” Сталін на одному закритому засіданні Політбюро ВКП(б) дав йому таку характеристику: “Куркульський підспівувач… відвертий націоналіст”. Із цього приводу Довженко писав: “Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в не потуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?” (Щоденник, 24.07.1945 р.).
Сусідка Москва, починаючи з Петра І, скаженого, що розпинав нашу Україну (Т. Шевченко), і до нинішнього скаженого Путіна, наполегливо нищить українських патріотів і загалом українців. Так само “дбайлива” сусідка демонстративно знищила Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Степана Бандеру, Романа Шухевича, В’ячеслава Чорновола…
З Олександром Довженком Сталін вчинив оригінальніше — зачинив у Москві й заборонив відвідувати Україну. Таким способом він покарав митця за кіноповість “Україна в огні”. “Вождю всіх народів” не сподобалася правда. “Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо, — писав Довженко. — Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібне, крім панегірика”. (26.11.1943).
Знищити фізично цього чоловіка в Кремлі не наважилися, бо його знав увесь світ. Кінофільм “Земля” світова кінокритика назвала одним із найкращих фільмів усіх часів і народів.
“Я не хочу жити краще свого народу, я не можу і не хочу жити і бачити нищення, конання мого народу. Я хочу розділити його долю цілком, ущерть і без оглядки”.
Живучи під замком у Москві, Довженко просив, щоби після смерті вибрали з грудей його серце й поховали вдома, у рідній землі.
Поховали його на Ново-Дівичому цвинтарі в Москві за рахунок держави, бо на рахунку генія в ощадбанку було тільки 32 рублі.
Чи не тому Україні так важко дається Незалежність, що в державі бракує таких чесних, порядних людей, як Олександр Довженко, котрі дбали б не про власне збагачення, а про суспільну справу, життя народу?
Дивно, що при злиднях, у яких сьогодні живе народ український, Україна на одному з перших місць у світі за кількістю багачів, мільйонерів і мільярдерів, котрі у змові з путіними, кирилами бережуть і примножують свої статки.
Довели до того, що Україна сьогодні вже знову в огні. Знайомий учасник боїв на Донбасі відмовився читати повість Довженка “Україна в огні”, бо не зміг. Вона нагадує йому події сьогоднішньої війни: вибухи, гуркіт, стрілянина, димом охоплені обрії, трупи, мінні поля…
Різниця тільки в тому, що ту війну розв’язали Сталін і Гітлер, а цю, так звану АТО, Путін і Янукович.
Хто з наших панів-олігархів заявив, що не хоче жити краще свого народу, що не може дивитися на зубожіння та страждання своїх співвітчизників? Брали би приклад із наших пенсіонерів, котрі, попри все, знаходять спосіб допомагати фронту. Скажімо правду, що в Україні триває війна з Росією, а не якась АТО! Люди збирають продукти, речі, гроші для захисників України, котрі воюють на сході, а олігархи жирують. Пересиченість, матеріальний достаток — це сенс їхнього життя. Вони крізь пальці дивляться на “русскій мір” московського Кирила в Україні, на антиукраїнський характер так званої УПЦ МП та плазування перед московським Кирилом її предстоятеля Онуфрія з буковинського села Коритне.
Чи не досить мучити народ і державу?! Віддайте свої мільйони і мільярди до державного бюджету — і всі кризи в Україні зникнуть, як дим, керівники держави перестануть їздити по світу з простягнутою рукою. Зрештою, є в Україні порядні, добрі, розумні люди. Вони підтримували Майдани і морально, і матеріально, то хіба не зможуть чи не бажають взяти верх над підлістю, грабіжництвом, злодійством, корупцією в державі.
Тож запрошуймо до української справи її відповідальних, чесних, справедливих синів і дочок, котрі не хочуть жити краще свого народу і не допустять, щоб Україна знову палала в огні. Україна потребує сьогодні політиків, котрі прагнуть служити їй, людям, а не збагачуватися.
