Голові Тернопільського об’єднання
міської “Просвіти” виповнилося 75
Галина САДОВСЬКА,
заслужений журналіст України
Про Дарію Чубату писати і легко, і важко. Легко, бо стільки літ і десятиліть йдемо поруч, мало не щодня зустрічаємося, багато хто сприймає нас за сестер. Тож знаю про неї, здається, все, бачила її у різних ситуаціях, не раз і мені вона жертовно допомагала. А важко, бо, як кожна мудра жінка, вона зберігає певну таїну, буває такою різною, іноді навіть і непрогнозованою. А ще вона дуже вразлива, слова для неї мають магічну силу, їх треба добирати, щоб мимохіть не образити, не завдати незаслуженого болю. Ось і поет Олег Герман б’ється над загадкою Дарії Чубатої: “Прагну спізнати глибінь думок цієї невгамовної жінки… і не можу. Хочу відчути енергію джерел її непосидливості — не в силі. Намагаюся підійти до сходинок її загадки — не віднайду… А можливо, й не потрібно її ретельно аналізувати та розкладати на полички одкровень? Хай зостається для всіх несхитною у вірі, пломінкою в переконаннях, щирою в українстві та мироносицею настрою впевнення”.
Думаю, інколи все ж варто. Тим паче, що Дарія Чубата зустріла свій поважний ювілей і вже має право безбоязно озирнутися на пройдене й пережите. Там колосить щедре жниво, а обважніла чаша добра на терезах життя сягає долу. І на “полички одкровень”, бодай побіжно, варто розкласти діяння цієї загадкової жінки. Іншим на науку, на наслідування, на впевненість, що хоча б які випробування посилала доля, людина цілеспрямована, наполеглива й добра, котра має світлу голову і любов у серці, неодмінно відбудеться, розкриється всіма, Богом даними, талантами.
Вона любить цифру три, її перші книжки мали цю цифру в назвах — “Триєдність”, “Трилисник”, “Три дороги”. Зупинюсь на ній і я, обравши з усіх численних іпостасей Д. Чубатої три найвідоміші — професійну, громадську та літературну. А щоб моя розповідь не була сестринським монологом, надаватиму слово тим, кого Дарія Дмитрівна теж торкнулася своїм теплим крилом. Отже…
Іпостась перша: лікар
Вона ще задовго до впровадження в нашу медицину інституту сімейних лікарів була ним за покликом душі та серця. Аби хтось тільки один із сім’ї прийшов до неї на прийом, як за цим пацієнтом тягнулись усі інші, а потім і родичі, і знайомі родичів, і незнайомі, яким хтось нарадив Д. Чубату. Коли ж хтось із сімей її близьких чи знайомих не виходить з дому або й прикутий до ліжка, вона поспішає до них не раз і не два, а нерідко місяцями та роками. Якщо потрібна комусь консультація “вузьких” спеціалістів, — заведе і слово замовить. Професор Ігор Дзюбановський визнає: до Чубатої хворі йдуть, як за свяченою водою.
Коли вона ще працювала, біля її кабінету завжди були черги. Особливо тягнулися до лікаряреабілітолога (такою була її остання за часом посада в другій міській лікарні) пенсіонери. Вона має до них янгольське терпіння: по кілька разів роз’яснить усе про їхні хвороби, розпише курс лікування і препарати підбере ефективні та доступні за цінами та ще й кавою або чаєм напоїть, печивом і цукерками пригостить. Ці частування стали вже легендою. Сидимо якось із Дарією Дмитрівною під рентгенкабінетом. Жінка з дорослою донькою підвозить чоловіка на інвалідному візку. Старша впізнає Чубату, вітається. Каже: “Ви мене не пам’ятаєте, а коли я студенткою була, у нас від старших курсів до молодших передавали, що тут є лікарка, яка частує цукерками та печивом. І всім хотілося саме до вас потрапити на практичні заняття”.
Лікар Чубата (так вона відрекомендовується незнайомим чи під час розмови телефоном) — прекрасний діагностик. Я не раз у цьому переконувалася. А правильний діагноз — це, як відомо, половина лікування. Аналіз симптомів і дивовижна інтуїція майже ніколи її не підводили. Потім ті діагнози підтверджували рентгени, УЗД, лікарські консиліуми.
Ось який автограф на касеті зі своїми піснями залишив Дарії Дмитрівні ще 1996 року незабутній митець України Анатолій Горчинський: “Мила, рідна, ніжна, як пісня, шановна Даріє Дмитрівно! Спасибі Вам за Вашу щирість і доброту. Від мене і моїх рідних — земний уклін! Збережіть ці мої пісні — там моя душа і серце, і все це я віддаю Вам! Як добре, що на землі є такі люди, як Ви! Хочеться жити й творити в ім’я життя і таких людей. Ваш А. Горчинський”. За що ж так дякує Анатолій Аркадійович лікарю Дарії Дмитрівні Чубатій? Про це — у просторому автографі на книжці його пісень “Росте черешня в мами на городі”: “…Не маю таких слів, добрих і щирих, для вдячності Вам за Ваші турботи про моє здоров’я, яке Ви фактично багато років контролюєте і допомагаєте мені ще трохи жити!.. Бажаю, щоб Ви були здорові, ніжні й красиві все своє сонячне життя. Пам’ятайте, я завжди з Вами не тільки як сусід, а й як друг, порадник і вболівальник Ваш — вірний та щирий. І не тільки я, а вся наша сім’я — Ніла, Ліна, два Андрії, сваха, сват і т. д. Будьте щасливі й любіть нас… З любов’ю ваш А. Горчинський, народний артист України, режисер, композитор і співак, 26. 08. 1998 р.” Якщо вже обласканий славою улюбленець публіки довірив своє здоров’я цьому лікареві, то що казати про інших її пацієнтів.
Ці руки навіть скальпеля тримали,
Фонендоскоп — мов скрипочка у них;
Скількох людей від смерті врятувала
Ця жінка — добрий ангел для усіх.
Під цими теплими поетичними рядками письменника Богдана Мельничука, без сумніву, підписалися б сотні й тисячі пацієнтів Дарії Чубатої. Саме як знаного, авторитетного лікаря тернополяни двічі обирали її депутатом обласної ради. Обирали б, мабуть, і більше, якби залишилося за ними право голосувати за найдостойніших конкретних особистостей, а не за представників політичних партій…
Іпостась друга: громадський діяч
Те її депутатство також було легендарним. Вісім років Дарія Чубата працювала в комісії з питань культури і духовності, куди її запросив світлої пам’яті Ігор Ґерета. Спочатку була його заступницею, а коли його не стало, головувала в ній. Ця комісія добряче “трусила” обласною радою, працювала настільки активно, виносила на обговорення такі гострі питання, що у багатьох складалося неперебутнє враження: саме духовність і культура — головна турбота ради.
Інша справа — Дарія Чубата. Уже майже чверть століття очолює міське об’єднання товариства “Просвіта”. Щоправда, дедалі частіше чую від неї, що пора передавати керівництво молодим, але хто ж може з нею позмагатись у цій справі — благородній, але неприбутковій (а нині для багатьох — це основний чинник)? Недарма тернопільський літератор Богдан Кушнірик написав до нинішнього ювілею просвітянки: “Хтось запитає, скільки Дарці літ. Про це ні слова — молодим дасть фору”. Якщо чесно: фору давати важче й важче. Але ж черги охочих очолити громадську організацію не видно. І моя посестра продовжує тягнути того все важчого воза, щоб не згаснув осяйний смолоскип “Просвіти”.
Про те, що зробили просвітяни обласного центру за її керівництва, Дарія Дмитрівна видала ошатну книжку “Просвітянські будні і свята”. Я написала передмову до неї. І можу повторитися: громадських організацій в Україні (та й у нашій області) не одна сотня, а ось коефіцієнт корисної дії від їхньої роботи дуже скромний. Лише одиниці, очолювані, як правило, ентузіастами, самовідданими та жертовними людьми (як наша Дарія Дмитрівна), справді роблять щось суттєве й потрібне — і не від оказії до оказії, а постійно, впродовж років та десятиліть. Погортайте місцеві газети: чи багато там повідомлень про роботу тихтаки просвітян? Деськолись, колинеколи. А Дарія Чубата постійно інформує читачів “Вільного життя плюс” та журналу “Літературний Тернопіль” про найцікавіше з просвітянських буднів. І не тому, що може й уміє писати, а тому, що має про що розповідати. Там же не загальні сентенції, не словесна “вода”, а оповідь про конкретні справи конкретних людей.
Тож, коли бути до кінця відвертою, я не знаю: якщо Д. Чубата відійде від керівництва міською “Просвітою” (а це неодмінно станеться — час невблаганний), чи хтось ще повторить її громадянський подвиг і не розгубить того, що вона надбала, наповнила щедрістю свого розуму і своєї душі. Вона не лише лікар від Бога, а й просвітянка від Бога, бо була нею ще тоді, коли й відродженої після проголошення незалежності України “Просвіти” не було. Які зустрічі з письменниками, художниками, акторами та іншими митцями, які вечори, літературні читання, які народні свята проводила вона у другій міській лікарні! Про це знало все місто.
Тому не дивно, що високі державні нагороди — ордени “За заслуги” ІІІ ступеня та Ярослава Мудрого V ступеня Дарія Дмитрівна отримала саме за громадську роботу. Адже вона — в усіх на виду, про неї говорять і пишуть.
Іпостась третя: літературна
Репрезентація нової книжки Дарії Чубатої “Камертон чистих дум” (Тернопіль: ТзОВ “Тернограф”, 2015. — 416 с.; іл.) у бібліотецімузеї “Літературне Тернопілля” зібрала багато людей. І чимало зворушливих слів було сказано на адресу ювілярки та її чергового збірника. Про сутність літературознавчих досліджень Дарії Чубатої дуже влучно висловився відомий поет, публіцист і краєзнавець Михайло Ониськів: її літературознавство, можливо, не є якимось відкриттям, але, як сказав його знайомий, “добре, що ця жінка пише й освіжає пам’ять народу”. Саме на це спрямовані, зокрема, її розповіді про славетних українців. Десятки імен, серед яких багато призабутих, оживають під пером Дарії Чубатої, промовляють до нас із засвітів, достукуються до наших сердець зі своєю всеперемагаючою любов’ю до України та подвижницькою діяльністю в ім’я вкраїнської нації. “Можна тільки подоброму позаздрити авторці цієї об’ємної праці з такою світлою назвою “Камертон чистих дум”, — так відгукнувся на нову книгу Дарії Чубатої літературознавець Ярослав Гевко. — Бо це не просто книжка, а сердечна сповідь за прожиті літа впродовж другої половини бурхливого ХХ та початку, не менш бурхливого, ХХІ століття. Як на людське життя літ збігло чимало. І кожен рік долі Дарії Дмитрівни наповнений то навчанням, то натхненною, самовідданою жертовною працею в медичній галузі, а ще — багаторічною діяльністю на просвітницькій ниві. І що прикметно, всі прожиті літа сповнені любов’ю до людей, до світу, до рідної української мови та її культури. Дарія Чубата належить до тих людей, які постійно, день у день живуть болем України. Саме той біль, як на мене, наснажує її на жертовну працю”.
А вже згаданий письменник і науковець Олег Герман зайнявся, так би мовити, літературознавчою математикою і порахував, хто ж завітав до цієї ошатної книжкової оселі: “Під вишитими рушниками у вертепі чи ягілці — сто тридцять роздумів та згадок зійшлися в образах сорок одного світоча краю, п’ятдесяти трьох земляківособистостей, відкривши панораму сорока трьох знакових подій. А завершується це величне дійство понад тридцятьма щедрівками господині та, як і належиться в українській рідні, молитвою за отчий край. Отака поважна челядь завітає і до вас, коли заторкнете серцем наступні рядки та відчуєте музику поміж ними. Для того, щоб зберегти для своїх дітей, родини, для вас і мене світлі епізоди пережитого, потрібно бути дуже закоханим та відповідальним. Закоханим у свій край, його культуру й історію, а відповідальним перед часом, перед словом, перед людьми, про яких іде одкровення вічно весняної, завжди щедрої і нестримної творчої жінки, яку знаю, шаную і з великим задоволенням рекомендую спізнати повніше її творчий доробок кожному з вас”.
Не скажу, що ті теплі слова не гріли душу моїй Дарусі. Але вона жінка мудра, не дає себе заколисати, приспати медом похвали. У “Сокровенному” на закінчення книги звертається до матері своєї Ганни Йосипівни зі сповіддю серця: “Щаслива я і дякую Тобі, матусю рідна, Богу та людям, яких стрічаю у житті. Вони — моя опора нині у невблаганній світу крутизні. Не впаду, матусю, у тенета супокою. На користь людям зроблю все, щоб возвеличить їх, возвисить думкою благою, розумним розумом і міцністю незламних крил, і справжньою та непідкупною любов’ю. Любові світ тримає нас в обіймах щастя, дає надію, радість, каяття і силу, щоб подолать достойно незгоди, біль та втрати”.
Пише ніби прозою, а звучить, як білий вірш. До слова, на поезії Дарії Чубатої тернопільські (й не тільки) композитори написали вже 62 пісні. І вони не мертві, а живі, лунають на концертах, на творчих вечорах, у школах і за родинним столом. Дарія Дмитрівна справді добрий лікар і для сердець, і для душ наших. Збережи, Боже, цю невгамовну жінку ще на багато земних літ. Дай їй до дна виспівати свою джерельну душу, висіяти поміж людей усю свою непроминущу любов, мовити всі слова, що просяться на волю, і роздарувати нетлінні скарби свого щедрого серця.
