Микола ЛИСЕНКО,
автор книжки “Коріння Шевченкового роду”,с. Шевченкове на Черкащині
Минають роки, минають століття, а людська пам’ять зберігає історичну спадщину нашого українського волелюбного народу, його культуру, традиції, звичаї, ментальність. І, звісно, що історію розвитку сіл, міст, регіонів творять і видатні особистості, і звичайні люди — патріоти своєї батьківщини, вкладаючи в розвиток історичнокультурної спадщини духовні цінності світогляду уявлень про той чи інший регіон.
Такий історичного значення літературнопоетичного клубу третій випуск альманаху з поетичною назвою “Цвіт чебрецевий”, присвячений 1150річчю Градизька Полтавської області, який нещодавно побачив світ у видавця ПП О. Щербатих у Кременчуці. Тримаю в руках альманах і відчуваю пахощі чебрецю, лугового різнотрав’я, переглядаю, із задоволенням перечитую і переконаний у тому, що наші сучасники і майбутні покоління не залишаться байдужими до людей, які справді творять історію. Задум Світлани Солоної — це відчинені двері для майбутніх поколінь у вивченні багатогранного підходу до висвітлення історії Градизька, її творців, які завжди пам’ятають і люблять свій рідний край, колиску свого дитинства.
Альманах містить 18 розділів. У ньому Віктор Солоний розповідає про історикоархеологічні дослідження рідного краю; про знищення Запорізької Січі та долю останнього кошового отамана Петра Калнишевського (автор Іван Козельський); воєнні та післявоєнні спогади учасників та визволителів від фашистськонімецьких загарбників (Івана Галагана та інших письменників); широко представлена проза, поезія, публіцистика, фольклор (Петро Волошин, Віталій Григор’єв, Світлана Солона, Катерина Швидка, Лідія Буц, Ірина КовальФучило, Лариса Корецька, Григорій Шарий, Катерина Швидка, Віра Авер’янова та інші). Не забула редактор альманаху і про самих маленьких читачів — це дуже цікава п’єсаказка у віршах “Обід з переполохом” Надії Хохлової (Стрембіцької).
Надруковано чудові вірші земляка із Градизька Олександра Білаша, композитора і поета. В альманасі запропоновані із його збірки “Спогад” строфи, а особливо мені сподобалися про нашу українську мову:
Пробач мені, моя красива мово,
Що я, не кожне вирощене слово
Тобою, в пісню, мов зерно беру.
Слова як люди: і говорять, і мовчать.
І тихо плачуть, і волають, і кричать.
І я у цьому божевільнім хорі,
Як потопаючий в бурхливім морі,
Веду з життям і смертю щиру гру.
Альманах вдало оформлений, матеріал дібраний для людей різних за віком та уподобаннями.