Чия влада — того й топонімічна аура. Пригадуємо популярну приказку: хочеш ефективно подолати ворогів — перемішай прапори на їхніх колісницях. Захопивши 1919 року (явно надовго) Київ, большевики надали вулицям у центрі української столиці ймення Леніна, назву Комінтерну тощо.
У наші дні після чергової перетруски при міській адміністрації відновилася Комісія найменувань. Незважаючи на втрати (Олександр Кучерук, ще інші вчені), зазнавши змін у своєму “Положенні”, вона намагається всетаки зберегти національні принципи.
Складаючись із фахівців, що представляють Інститут історії України, Інститут національної пам’яті, педагогічний університет ім. Драгоманова, Музей історії Києва, особу Головного архітектора, вона проводить круглі столи, має свою інфраструктуру. Інститут національної пам’яті склав реєстр імен, яким не місце на мапі Києва. Попри певні проблеми, Комісія надала київським вулицям імена Євгена Коновальця, В’ячеслава Липинського, Івана Світличного, Євгена Сверстюка.
Механізм дії такий. Комісія найменувань обговорює й ухвалює рішення щодо окремих назв. Вони оголошуються на сайті міської адміністрації. Всі охочі можуть голосувати “за” або “проти”. Був випадок, коли з одного комп’ютера провели фейкове голосування проти останнього кошового Петра Калнишевського, щоб залишити совєцького функціонера Міхаїла Майорова (Бібермана). Такі результати, ясна річ, визнаються фальшивими.
Результати голосування виносяться на засідання міської ради, що ухвалює остаточне рішення. 3 вересня на мапу міста Києва прийшли Алла Горська, Кирило Осьмак, ще десять українських героїв.
Процес перейменувань відбувається по всій Україні — від обласних центрів до менших міст, містечок і селищ. Поки що у Свиноїдах і Рожнах над Десною ми проїжджаємо вулицями Леніна і Щорса.
Шановні пані й панове! Державні закони треба виконувати!
Сергій БІЛОКІНЬ, доктор історичних наук
Київському
міському голові
Кличкові В.В.
Шановний
Віталію Володимировичу!
Ще у травні 1983 року Г. М. Менжерес ввела мене до складу Комісії з найменувань і пам’ятних знаків. Серед особисто моїх набутків назви вулиць Паньківської (кілька десятків років носила ім’я терориста Степана Халтуріна), Олени Теліги, Олега Ольжича та ін. Тішусь можливістю взяти участь у втіленні в життя “Декомунізаційного пакету” з чотирьох відомих законів. Оглядаючи ретроспективу подій, говорячи лише про імена діячів на мапі столиці України, не можу не звернути увагу на брак певної культурологічної концепції. Імена видатних діячів української культури часто опиняються на висілках (приклади надто яскраві й досить численні). Зрештою, це багато краще, аніж лишилися б старі назви, що спотворювали гуманітарну ауру нашого міста.
Пропоную перейменування вулиць, що підлягають йому на виконання Закону № 317VIII (2015):
Потоцький Павло Платонович (1857—1938). Генерал від артилерії, подарував Наркомосові України 7 вагонів (38 тонн) музейних експонатів, що створили у складі Всеукраїнського музейного містечка окремий “Музей України”. Загинув у Лук’янівській тюрмі, а його дружина і її сестра (онуки Деніса Давидова) розстріляні. Пропоную його іменем назвати Комсомольську вулицю (Солом’янський район).
Колос Сергій Григорович (1888—1969). Член Центральної Ради, видатний митець, учень Михайла Бойчука. Пропоную його іменем назвати вулицю Леніна (Солом’янський район).
Осьмак Кирило Іванович (1890—1960). Президент УГВР. Усі повоєнні роки карався у в’язниці. Пропоную його іменем назвати вулицю Максима Горького (с. Бортничі).
Проценко Людмила Андріївна (1927—2000), історик, архівіст. Фундаторка Центрального музеюархіву літератури й мистецтва України та Лук’янівського заповідника. Поклала початок некрополістиці як напрямку історичних студій. Пропоную її іменем назвати вулицю Петра Красикова (Солом’янський район).
Курінний Петро Петрович (1894—1972), археолог. Перший директор Всеукраїнського музейного містечка. Був репресований. Емігрував, один із засновників Української вільної академії науки. Пропоную його іменем назвати вулицю комісара Рикова (Святошинський район).
Таранушенко Стефан Андрійович (1889—1976), мистецтвознавець. Директор Музею українського мистецтва. Член харківського ВАКу. Створив монументальну працю, присвячену дерев’яній монументальній архітектурі Гетьманщини. У 193353 роках був ув’язнений і перебував на засланні. Жив і працював на вул. Димитрова, 6, помешк. 27. Пропоную його іменем назвати вулицю Дзержинського (Деснянський район, с. Троєщина).
Подружжя Богдана і Варвари Ханенків. Збирали колекцію старожитностей Наддніпрянщини. Створили музей, що носив назву Музею західного й східного мистецтва. Пропоную їхнім іменем назвати вулицю Фрунзе (Деснянський район, с. Троєщина).
Модзалевський Вадим Львович (1882—1920), генеалог, історик. Автор п’ятитомника “Малороссийский родословник” і праці “Малороссийский гербовник”, створеної у співавторстві з геральдистом Георгієм Лукомським. Пропоную його іменем назвати вулицю Щорса (Деснянський район, с. Троєщина).
Брати Зерови, яких було п’ятеро. Серед них був поет, перекладач і літературознавець Микола Костьович, розстріляний у Сандормоху; академік АН УРСР Дмитро Костьович, лідер українських ботаніків; літературознавець і перекладач Михайло Костьович (псевдонім Михайло Орест; вийшов на еміграцію) та гідробіолог Кость Костьович. Пропоную їхнім іменем назвати вулицю Червонопартизанську (Солом’янський район).
Плахотнюк Микола Григорович (1936—2015), лікар, правозахисник. Перебував в особливо важких умовах ув’язнення. Фундатор Музею шістдесятників. Пропоную назвати його іменем провулок Щербакова (Солом’янський район).
Максименко Федір Пилипович (1896—1983), гуманітарій, класик української бібліографії. Фундатор бібліографії другого ступеня. Пропоную його іменем назвати Червонофлотську вулицю (Оболонський район).
Родина Кульженків. Стефан Васильович (1837—1906), видавець, створив у Києві чи не найкращу друкарню, що діяла на Пушкінській вулиці. Василь Стефанович (1865—1934), видавець, педагог. 1903го заснував Київську школу графіки й друкарства. З його друкарні виходили державні папери, грошові знаки. З 1924 р. професор Київського художнього інституту. Один із засновників поліграфічного інституту. Його дружина Поліна Аркадіївна (1891—1984), мистецтвознавець. Була репресована. Пропоную їхніми іменами назвати вулицю Петра Дегтяренка (Оболонський район).
Патріарх Володимир (Василь Романюк; 1925—1995), богослов і громадський діяч. Два десятки років перебував у комуністичних тюрмах. Пропоную його іменем назвати Жовтневу вулицю (Святошинський район).
Родина Стешенків, члени якої — генеральний секретар освіти Центральної Ради перекладач Іван Матвійович (забитий 1918); видатний бібліограф Ярослав Іванович (замордований у бухті Нагаєво) та перекладачка Ірина Іванівна, що лишила класичні переклади Мольєра й Шекспіра. Пропоную їхнім іменем назвати вулицю Тимофія Строкача (Святошинський район).
Івченко Михайло Євдокимович (1890—1939), прозаїкімпресіоніст. Проходив у процесі “Спілки визволення України” (1930). Пропоную його іменем назвати вулицю Фадєєва (Святошинський район).
Маслюченко Варвара Олексіївна (1902—1983), акторка, перша українська Жанна Д’Арк. Коли її чоловік (письменникгуморист Остап Вишня) був ув’язнений, разом із дочкою поїхала за ним до Архангельська. Після його смерті присвятила йому решту життя: зберігала його кабінет, збирала його ранні твори. Пропоную її іменем назвати вулицю Жданова (Дарницький район, Бортничі).
Качуровський Ігор Васильович (1918—2013), поет, перекладач, літературознавець. Видатний культурний діяч еміграції. Пропоную його іменем назвати провулок Миколи Руднєва (Дарницький район).
Шевельов Юрій Володимирович (1908—2002), мовознавець, іноземний член НАНУ. Президент Української вільної академії наук. Організував роботу над дослідженням української академічної традиції, брав участь у збірнику, присвяченому репресованій науці. Пропоную його іменем назвати вулицю Миколи Руднєва (Дарницький район).
Родина Рудинських, до якої входили брат і сестра — археолог Михайло Якович (1887—1958), що виявив і вивчав “Кам’яну могилу”, та Євгенія Яківна (1885—1977), що керувала “Музеєм діячів”, монографічно вивчаючи спадщину композитора Миколи Лисенка та прозаїка Івана НечуяЛевицького. Пропоную їхнім іменем назвати вулицю Миколи Островського (Дарницький район, Бортничі).
Заглада Леоніла Борисівна (1896—1938), етнограф. Автор численних праць (“Ярмо” тощо). Видала всебічне дослідження про одне окремо взяте село. Була розстріляна. Пропоную її іменем назвати вулицю Чапаєва (Дарницький район, Бортничі).
Кук Василь Степанович (1913—2007), військовий діяч, історик. З 1950 (після загибелі Романа Шухевича) Головнокомандувач УПА. Перебував в ув’язненні. Вивчав історію банківської справи, популяризував історію УПА. Пропоную його іменем назвати Будьонного 1й провулок (Дарницький район).
Богун Іван (1618—1664), військовий і державний діяч, соратник Богдана Хмельницького. Полковник Подільський, згодом Кальницький (Вінницький) і Паволоцький. Виступав проти підписання Переяславської угоди. Пропоную його іменем назвати вулицю Маршала Будьонного (Дарницький район).
Максимович Михайло Олександрович (1804—1873), вченийенциклопедист, фольклорист, етнограф, ботанік. Перший ректор університету Св. Володимира. Пропоную його іменем назвати вулицю Онуфрія Трутенка (Голосіївський район).
Прокопович Петро Іванович (1775—1850), бджоляр, основоположник раціонального бджільництва. Із симпатією ставився до його діяльності Шевченко. Пропоную його іменем назвати вулицю Фрунзе (Дарницький район).
Маланюк Євген Филимонович (1897—1968), поет, культурологенциклопедист, публіцист, літературний критик. Автор поетичних збірок. Видав двотомник “Книга спостережень” (Торонто, 1962—1966). Пропоную його іменем назвати вулицю Степана Сагайдака (Дніпровський район).
Кубійович Володимир, син Михайла (1900—1985), географ, історик, політик. Проредагував 11 томів “Енциклопедії українознавства”, а також перші два томи “Енциклопедії України” англійською мовою. Пропоную його іменем назвати вулицю Павла Дибенка (Оболонський район).
Дурдуківський Володимир Федорович (1874—1937), педагог. Директор елітарної Першої трудової школи в Києві (існувала на території Покровського монастиря), де навчались діти київських культурних діячів. Був двічі ув’язнений. Один із чільних фігурантів процесу “Спілки визволення України” (1930). Розстріляний. Пропоную його іменем назвати вулицю БончБруєвича (Святошинський район).
Дубровський Віктор Григорович (1876—1937), лексикограф, економіст. Співробітник Інституту української наукової мови. Був двічі ув’язнений. Ішов у процесі “Спілки визволення України” (1930). Розстріляний. Пропоную його іменем назвати вулицю Миколи Руднєва (Дарницький район).
Отець Анатолій Євгенович Жураковський (1897—1937, Сандормох), священикйосифлянин, новомученик. Видатний проповідник. Негативно поставився до декларації заступника патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія, що запевняла в лояльності Церкви до большевизму. Був розстріляний. Пропоную його іменем назвати Радянську вулицю (Солом’янський район).
Параджанов Сергій Йосипович (1924—1990), український і вірменський кінорежисер. Блискуче екранізував повість М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” (1964). У 21 країні фільм одержав 39 міжнародних нагород і 28 призів на кінофестивалях. Був репресований. Пропоную його іменем назвати вулицю Шаумяна (Шевченківський район).
Оглоблин Олександр Петрович (1899—1992), історик, мер Києва. Виконував свої обов’язки за важких умов німецької окупації. Зібравши матеріали про втрати культурної спадщини, створив музейархів переходової доби. Підготував кілька монографій з історії промисловості та дворянства початку ХІХ ст. Пропоную його іменем назвати вулицю Коллонтай (Святошинський район).
Шарлемань Микола Васильович (1887—1970), зоолог, лідер природоохоронного руху. Вивчав “Слово про Ігорів похід”. В одному з віршів М. Рильського є рядки: “Ні, прошу тепер заїхать в мудре царство Шарлеманя”. Пропоную його іменем назвати вулицю Фадєєва (Святошинський район).
Диченко Ігор Сергійович (1946—2015), колекціонер. Зібрав видатну колекцію українського авангарду, — можливо, єдину в Україні. Пропоную його іменем назвати Червоноармійську вулицю (Дарницький район, Бортничі).
