Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Рік тому відбулася жахлива трагедія для добровольчих батальйонів і частин Збройних сил та Національної гвардії України, що брали участь у зачистці української території від терористичнодиверсійних груп Російської Федерації та банд сепаратистів “Лугандону”. Внаслідок військової зради керівництва Прикордонної служби України, що за величезні хабарі пропускало танки, гармати й автомобілі з військовиками російської армії на територію України, та зради серед керівництва Генштабу Збройних сил України, яке було нашпиговане агентами впливу Росії ще за часів Януковича, добровольці з батальйону “Донбас” та інших, багато з яких прийшли на війну просто з Майдану, потрапили у військовий котел під Іловайськом. Попри так зване “слово русского офицера” і клятвенне запевнення керівництва Генштабу на чолі з Муженком, так званий “зелений коридор” виявився підступним “червонокривавим пеклом”… І нині, рік по тому, Генпрокуратура й досі не дала стривоженому суспільству відповідь на питання: “Кого покарають за безглузду смерть наших хлопців? Чиї злочинні дії та не менш злочинна бездіяльність кинула їх на загибель?”
У річницю Іловайської трагедії на Михайлівській площі відбулися поминальні заходи: панахида за убієнними, відкриття нових стендів із світлинами героїв, котрі загинули та безслідно зникли в ті криваві дні, мітингреквієм. На мітингу побратими, що вижили після тієї трагедії, родичі загиблих звернулися до Генерального Прокурора та Головнокомадуючого Збройних Сил із вимогою виявити державницьку й громадянську мужність — назвати поіменно винуватців Іловайського й інших котлів і притягнути їх до суворої судової відповідальності. А ще — встановити дату 29 серпня Днем пам’яті загиблих в АТО (справедливіше було б — у Визвольній війні 2014—15(?) років).
