Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ, м. Київ
Нещодавно прочитав захоплюючий художньодокументальний роман уродженця Лемківщини Микола Горбаля, колишнього дисидента й політв’язня, згодом політика, а нині письменника. На відміну від попередніх його книжок — це не автобіографічна розповідь. Це хвилююча оповідь про пошуки групою молодих київських нонконформістів свого місця у нинішньому, глибоко просякнутому гріхом, світі.
Книжка має 358 сторінок (традиційного для книжкових видань формату B5), яка ще на початку нинішнього року побачила світ у харківському видавництві “Права людини”, починаючи з перших сторінок, читається на одному подиху. На мою думку, книжка заслуговує на увагу усіх, хто шукає ключа до українського майбуття.
Притаманна детективам напруга починається від сцени, коли промокла до останньої нитки босонога красуня, яка нагадувала янгола, бігла Андріївським узвозом під рясним дощем. Хоч “Повернення” Миколи Горбаля — не детектив. І не мемуаристика, як в одній замітці написала Оксана Забужко, зізнавшись, що останнім часом доводиться читати (“по роботі”) багато мемуарів і туди ж зарахувала роман “Повернення”.
Мемуарами була перша книжка Миколи Горбаля, видана ще 2001 року — “Один з шістдесяти”. Частково до мемуарів можна зарахувати й другу книжку — “Презентація життя”, видану 2006го. А ця книжка — глибокий матеріал для рефлексій над причиною та джерелом зла, що панує у нинішньому світі. Поданий він не у формі філософського трактату, а як художнє полотно. У діалогах герої, які втомлені бездуховністю, шукають свого місця в українському світі. В їхніх розмовах наводяться короткі фрагменти з документів, наукових і філософських праць. Тому “Повернення” Миколи Горбаля зараховую до розряду художньодокументальних романів.
У ньому автор згадує ім’я нині майже невідомого в Україні російського письменникамістика філософа Даниїла Андреєва (1906–1959). Його книжки в Росії почали видаватися з 1991 року. Він, чи не вперше, у російський філософський обіг ввів термін “демон великодержавності”! Цей термін проходить крізь увесь роман “Повернення”, в якому показано, що усякі “русскіє міри” — демонічна затія, яку подолають силами правди. Аби показати, що демони великодержавності та сили правди не витвір людської уяви чи абстрактне філософське поняття, а елемент людського буття, М. Горбаль згадує особу шведського вченого й політика, котрий згодом став містиком XVIII століття — Еммануїла Сведенборга з його снамияснобаченнями, в яких йому було дано побачити докази існування душі.
У романі “Повернення” показано, що на перший погляд випадкові люди, котрі сходяться на вечорниці до київської акторки Роксоляни (так вона звучить в авторському написанні) Лукашевич, вже мали призначену їм Провидінням конкретну роль. Часто дуже несподівану. Автор, як приклад, що підтверджує цю думку, наводить художника Петра Забарила. У перших сторінках роману він показаний як цинік і легкодух, для якого немає нічого святого. Обман був способом життя. В останні роки радянської влади пропагандист районного масштабу, прикидаючись інструктором райкому комуністичної партії, змушував сільські ради купувати його “голови” (погруддя Леніна). Під впливом вечорниць у Роксоляни ця людина стає зовсім іншою — усвідомлює, що Господь дає людині талант тому, щоб служити нації. І це не тільки мрія автора. Життя показує, що спосіб буття людини залежить від середовища, в якому вона перебуває. Інша справа, чи невеличкі групи нонконформістів можуть змінити світ, який руйнувався десятиліттями?
Спочатку банальні товариські посиденьки у Роксоляни з часом трансформувалися у регулярні щотижневі інтелектуальні зустрічі нонконформістів, які притягували все більше коло людей. Як випливає з роману, вирішальним у тому, що зустрічі переростають в інтелектуальний клуб, був сон київського художника Василя Розпутенка, який наснився тоді, коли його дідусь, вірний сталінець, мав фатальний серцевий напад. Спроба зрозуміти, чи це була лише випадковість, чи знак зі світу душ, у колі згуртованих навколо Роксоляни осіб, викликає дискусію, яка захоплює все більше коло історичноморальних і духовних проблем. Тим паче, що й у головної героїні роману теж був дивний сон, який її змінив. Їй наснився вбитий російськими шовіністами наречений Денис. Він сказав, що у житті їй належить зіграти цілком іншу роль, ніж досі вона грала в театрі. За його словами українцям пророчено три дощі. Перший — важкий дощ спокути вже закінчився. Скоро буде другий — дощ очищення від скверни. А третій — буде дощем радості і благодаті Божої. Героїня крізь роман нагадує всім про третій дощ. Спочатку цей загадковий термін був незрозумілим і самій героїні, а не лише читачеві. Однак в останньому розділі роману показаний образ України у час третього дощу.
Намагання зрозуміти сенс третього дощу і слова зі сну “про цілком іншу роль” у підготовці до того дощу приводять учасників товариства до висновку, що у способі життя та відданості у служінні Україні треба рівнятися на великі постаті. Усе товариство, що збирається у Роксоляни, сходиться на думці, що постаттю, до якої вони хотіли б уподібнитися, є митрополит Андрей Шептицький. Спочатку всі вони були байдужими до справ українських, усі вони різними, часто складними дорогами, як і митрополит Андрей, прийшли до жертовного служіння Україні. Це, по суті, стосується також і головної героїні — Роксоляни, котра наївно погодилося стати красивим придатком до багатства загадкового бізнесмена (а насправді російського розвідника). Проте не зазнала вона щастя в подружжі, де їй була відведена роль дружинипридатка, якому наказували не втручатися не у свої справи. Однак їй, як сказав у сні вбитий шовіністами наречений Денис, належалося зіграти цілком іншу роль…
Є у романі один нюанс, який на перший погляд може видатися припасованим під нинішню ситуацію. Йдеться про пророцтво одного з головних героїв роману — отця Валерія Лукашевича, що прийде час і на майданах України лунатиме молитва і силою цієї молитви злочинці у владі втечуть до безбожної Росії. Усі ми були свідками як лунала молитва у час Майдану Гідності, особливо у його найдраматичніші миті, і як Янукович і його поплічники втікали до Росії. Автор “Повернення” запевнив, що ніяких припасувань тут немає, бо книжка була закінчена ще до початку Майдану Гідності. А чому потрібно було аж більше року для видання книжки — питання, що виходить за рамки рецензії…
Виявляється, сюжет про пророцтво отця Валерія про молитву на майданах та втечу до безбожної Росії злодійської влади базується на реальному факті. Хоч у романі автор прописує його у роках незалежності, насправді воно стосується середини 1980х років. У час ув’язнення за правозахисну діяльність життєвий шлях Микола Горбаля перетнувся з однією глибоко віруючою людиною, яка каралася за віру, за те, що відверто говорила, що зло впаде, що Україна буде вільною, очиститься дощем благодаті Божої, а сили зла будуть подолані, бо таким є промисел Божий. Тож не дивно, що багато із віщих думок (молитва на майданах та втеча влади — це тільки дві з них), почутих за ґратами, автор передає читачеві як історичноморальні науки отця Валерія.
Микола Горбаль закінчує роман розділом із не так уже далекого майбутнього. З розпадом Росії усі загрози, що нависають над світом, відійдуть у минуле. Україна підніметься з упадку.
Багато хто, виходячи з нинішніх реалій, скаже: фантастика. В анонсі до книжки автор написав: “Пророцтва Божого Провидіння дають підставу авторові закінчити роман оптимістично”. Бо ж, якщо в основу закону земного покласти Закон Божий, то те, що нині видається фантастикою, у близькому майбутньому може бути реальністю.
У книжці дві сюжетні лінії, які це ілюструють. Події обох сюжетів відбуваються в одному з районних центрів Харківщини. Перший у середині 1980х років. “Вчителька” української мови зробила все, аби виховати в учнів ненависть до української мови, показуючи їм її “другосортність”, “штучність” і “непотрібність” у житті. Її наступниця — дочка харківського вченого, який змушений був тікати перед репресіями до Ленінграда, працею, вірою та любов’ю кардинально змінює ситуацію. Ті, хто найбільше глузував з мови, стають найбільшими її захисниками. Однак цей сюжет закінчується трагічно. Каральна машина російського шовінізму жорстоко вбиває спочатку вчительку, а згодом її найпослідовнішого учня.
Другий сюжет, який показує, що віра та любов можуть творити дива, стосується будівництва храму. У тому ж містечку, про яке йшлося у попередньому абзаці, люди на зламі віків змогли змобілізуватися, побудували новий храм, захистили отця Валерія, хоч на перший погляд здавалося, що ініціатива не має ніяких шансів на успіх, бо і церковна, і політична влада були там неукраїнськими.
Оскільки нині дуже часто і дуже легко шиють ярлики “зрадників”, то й того питання хотів би торкнутися, бо воно порушене у романі “Повернення”. Герой роману отець Валерій, який закінчив ленінградську духовну академію, є сином грекокатолицького священика з Галичини, якого влада зламала та змусила перейти до офіційної, російської Церкви. Валерій часто ставав перед дилемою, чи його батько був зрадником. Відповіді на це запитання так і не знайшов. Автор роману показує, що без батькової “зради” отець Валерій не міг би виконати того, що йому згодом довелося виконувати. Він відроджує українську Церкву, мову в дуже важкому середовищі. Шукає шляхів до об’єднання Церков. На прикладі долі отця Валерія показано, якими ж несподіваними бувають дороги, котрими веде людину Всевишній.
Роман Миколи Горбаля “Повернення” тісно пов’язаний із попереднім романом — “Презентація життя”. Хто мав змогу його прочитати, матиме повнішу картину часу, про який пише автор. Особливо в сюжетах, де показано диверсійну діяльність кагебістської резидентури, що від першого дня проголошення незалежності України діяла під прикриттям “українських комерсантів”. Отець Валерій, його дочка, акторка Роксоляна Лукашевич та російський розвідник Владімір є героями обох книжок. Владімір, видаючи себе за покровителя мистецтв, має завдання стежити, а точніше підслуховувати українські інтелектуальні середовища. Як він це робить, і коли його розкривають, — одна з інтриг “Повернення”.
Нині на книжковому ринку чимало книжок. На жаль, є такі, що й до третини не можна дочитати, бо немає у них ані світлої думки, ані дороги, якою повинна йти сучасна людина. Є книжки, що треба силувати себе, аби дочитати до кінця. Читаючи роман Миколи Горбаля “Повернення”, також мусив себе силувати… Аби відірватися на обід і на вечерею. Тут не тільки показані джерела та природа зла, а й глибока віра, що їх можна перемогти. Відповідально заявляю: хто візьметься читати цей роман — матиме неповторну інтелектуальну та моральну насолоду. І краще зрозуміє, звідкіля беруться усякі “русскіє міри”…
