У травні в Україні набув чинності пакет “декомунізаційних” законів, що покликані нарешті позбавити Україну символів тоталітарної системи, а її громадянам допомогти переосмислити минувшину та потурбуватися про те, щоб майбутні покоління не повторили помилок своїх дідів і батьків. Про те, як йде процес декомунізації, наша розмова з начальником відділу аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин Українського інституту національної пам’яті Богданом КОРОЛЕНКОМ.
— Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, про суть декомунізаційного законодавства.
— 21 травня цього року набув чинності Закон України “Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки”, яким комуністичний тоталітарний режим 1917–1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, що характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних і масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина. Пропаганду комуністичного та/або націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнано наругою над пам’яттю мільйонів їх жертв та заборонено законом.
— Очевидно, при ухваленні декомунізаційних законів використовувався досвід інших країн?
— Було враховано досвід і декомунізаційне законодавство Польщі, Чехії, Угорщини, країн Балтії, а також резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів (1996 р.), щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів (2006 р.), щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах — членах Ради Європи (2009 р.), резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів, відкриття історичних і політичних архівів, вивчення тоталітарної спадщини та підвищення поінформованості громадськості (2009 р.), декларацію Європейського Парламенту щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму (2008 р.), резолюцію Європейського Парламенту в пам’ять про Голодомор — штучний голод в Україні 1932—1933 років (2008 р.), Спільну заяву з нагоди 70х роковин Голодомору — Великого голоду 1932—1933 років в Україні, ухвалену на 58й сесії Генеральної Асамблеї ООН та ін.
Відповідно до Закону, приведення назв об’єктів топоніміки населених пунктів у відповідність до його вимог покладено на органи місцевого самоврядування. Іншими словами, сільські, селищні, міські ради (та, у визначених випадках, обласні державні адміністрації) мають скласти і затвердити перелік назв вулиць та інших об’єктів топоніміки відповідного населеного пункту, а також пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок тощо, які підпадають під дію указаного Закону, та ухвалити відповідні рішення щодо їх перейменування та демонтажу у встановлені Законом строки.
— Яка роль Українського національного інституту пам’яті у цьому процесі?
— У контексті реалізації Закону України “Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, у чітко визначених Законом випадках, рішення про перейменування та демонтаж ухвалюються на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті в межах його компетенції. Разом із тим, на допомогу органам місцевого самоврядування у реалізації декомунізаційного закону, Інститутом надаються постійні консультації щодо перейменування населених пунктів, топонімічних об’єктів та з інших питань виконання Закону. Надаються відповіді із роз’ясненнями щодо застосування норм Закону стосовно конкретних осіб, подій та явищ, відображених у топоніміці населених пунктів. Ми створили й розповсюдили низку методичних та інфографічних матеріалів, присвячених роз’ясненню окремих питань Закону: основні засади декомунізації (трьома мовами), схема та алгоритм перейменування вулиці/населеного пункту, терміни виконання Закону, мапу України з позначенням кількості населених пунктів для перейменування тощо. Інформацію та матеріали розміщено на офіційному сайті інституту (www.memory.gov.ua).
На сьогодні УІНП уже розглянуто звернення 12 органів місцевого самоврядування та громадян щодо необхідності перейменування населених пунктів, запити понад 150 органів місцевого самоврядування щодо перейменування близько 2800 об’єктів топоніміки населених пунктів. Підготовлено історичні довідки та інформацію щодо 750 назв та найменувань. Також Інститут на звернення Адміністрації Державної прикордонної служби України підготував роз’яснення щодо необхідності перейменування відомчих іменних підрозділів і кораблів, надав рекомендації управлінням юстиції щодо 36 друкованих ЗМІ, назви яких підпадають під дію вказаного Закону, надаються роз’яснення щодо торговельних знаків, підприємствам тощо, назви яких підпадають під дію Закону щодо необхідності їх перейменування.
Інститут також підготував перелік населених пунктів, назви яких відображають символіку комуністичного тоталітарного режиму і підлягають перейменуванню. Станом на 31.08.2015 року реєстр включає понад 900 населених пунктів (реєстр розміщено на вебсторінці Інституту: http://www.memory.gov.ua/rename, дані постійно оновлюються). Для встановлення походження назв низки населених пунктів на предмет їх можливого зв’язку з комуністичною тоталітарною символікою, Інститут скерував звернення до окремих обласних державних архівів.
— Напевне, Ви проводите і роз’яснювальну роботу?
— Так, звичайно. Український інститут національної пам’яті проводить широку роз’яснювальну кампанію щодо основних положень та заходів із реалізації вказаного Закону. В ефірі Громадського радіо організовано цикл передач щодо впровадження в дію законів про декомунізацію. Співробітники Інституту беруть участь в ефірах провідних українських телеканалів, конференціях та інших просвітницьких заходах, присвячених проблемам реалізації декомунізаційного законодавства на місцях. Всеукраїнським і регіональним ЗМІ періодично надаються коментарі з найактуальніших питань декомунізації.
Крім того, здійснюється постійне консультування зацікавлених сторін в електронному й телефонному режимах щодо процесів перейменування об’єктів топоніміки.
— Яку допомогу Ви надаєте територіальним громадам та органам місцевого самоврядування у цьому процесі?
— Пропозиції щодо нових назв вулиць — винятково право відповідної територіальної громади та органу місцевого самоврядування. Це можуть бути історичні (докомуністичні) назви, або нові, пов’язані з конкретним населеним пунктом і його відомими уродженцями, назви, запропоновані краєзнавчою громадськістю, істориками на громадських слуханнях. Інститут надає рекомендації лише щодо назв, пов’язаних із комуністичним тоталітарним режимом, яких не може бути на мапі українських міст і сіл, а також імперських назв, пов’язаних із підросійським колоніальним минулим, пов’язаним з утратою української державності.
Інститут також рекомендує відповідним радам під час роботи з перейменування враховувати необхідність гідного вшанування їх земляків — героїв Небесної Сотні та воїнів, які загинули у зоні АТО в боях за суверенітет і територіальну цілісність України.
— Міський голова міста Іллічівська Одеської області вдається до хитрощів, прагне залишити місту стару назву, посилається на пророка Іллю. І таких випадків безліч. А деякі місцеві ради просто не займаються цим питанням. Як можна впливати на ці процеси?
— У червні до УІНП звернувся виконавчий комітет Іллічівської міської ради з проханням надати роз’яснення щодо можливості перейменування міста Іллічівськ на місто Іллічівськ на честь пророка св. Іллі. Інститут надав відповідь, що місто названо на честь Володимира Ілліча Леніна (1870—1924) — одного з організаторів Жовтневого перевороту 1917 року, першого голови радянського уряду — Ради народних комісарів СРСР. Згідно з п. 4 ст. 1 Закону України “Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, “символіка комуністичного тоталітарного режиму — символіка, що включає назви […] населених пунктів […], у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративнотериторіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті”. Таким чином, назва міста Іллічівськ містить у собі символіку комуністичного режиму та має бути змінена згідно з процедурою та в термін, визначений п. 7 ст. 7 згаданого Закону.
Також надано роз’яснення, що вказаний Закон передбачає проведення громадських слухань лише щодо того, якою має бути нова назва, а не щодо питання, чи підлягає зміні назва населеного пункту, що містить символіку комуністичного режиму. Таким чином, після перейменування назви місто в жодному разі не може іменуватися Іллічівськом, оскільки це суперечить згаданому Закону. Щодо ідеї перейменування міста Іллічівська на місто Іллічівськ на честь святого Іллі Пророка повідомлено, що відповідно до норм українського правопису похідною від власного імені Ілля може бути назва міста Іллівськ, але в жодному разі не Іллічівськ.
Інститут постійно моніторить подібні факти та процеси перейменування загалом, і такі ідеї окремих органів місцевого самоврядування залишаться винятково фантастичними прожектами. У цьому контексті варто пам’ятати ст. 68 Конституції — будьякий закон є обов’язковим для виконання на всій території України усіма громадянами, органами державної влади та місцевого самоврядування, а також ст. 436 Кримінального кодексу України: “виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів” є кримінальним злочином і “карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої… Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади […] караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої”.
— Наша газета проводила круглий стіл щодо декомунізації, в якому брали участь письменники, науковці. Чи не варто було б і вашому інституту провести такий круглий стіл на всеукраїнському рівні?
— УІНП був співорганізатором Всеукраїнської науковопрактичної конференції “Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства” (м. Кіровоград, 11. 06. 2015 р.), під час якої історики, краєзнавці та представники широкої громадськості обговорювали питання перейменування Кіровограда на похідну назву від гідроніма (назви річки, озера) Інгул — річки, на берегах якої стоїть місто. У листопаді Інститут планує провести широкий медійний захід, на якому обговорять процеси декомунізації в Україні та підведуть перші підсумки реалізації закону.
— А як Ви ставитесь до створення музеїв тоталітаризму, де були б представлені пам’ятники доби комуністичної епохи?
— Наш Інститут позитивно ставиться до ідеї створення музею тоталітаризму, ініційованої, зокрема, Міністерством культури України. Тому наразі актуальним є питання розробки концепції такого музею, широке її обговорення громадськістю та в експертному середовищі, а також вивчення зарубіжного досвіду створення та функціонування подібних музеїв. Цікавим є досвід країн Балтії (зокрема, Музей окупації в Естонії), який буде враховано у розробці концепції українського музею тоталітаризму.
Спілкувався
Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото з мережі Інтернет
