Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка
Традиційно за дієвої участі просвітян та їхніх симпатиків на Луганщині відзначили 24-річчя Незалежності України. Були покладання квітів до бюстів Великого Кобзаря та Великого Каменяра, урочисті промови, святкові концерти, народні гуляння тощо. Але були й певні особливості, відбиток наклала агресія путінської Росії на Східноукраїнських теренах. Тож невипадково, що просвітяни дарували українським воїнам книжки та просвітянську періодику (Сватове), демонстрували 20-метрові полотнища українського державного прапора (Старобільськ) із патріотичними гаслами, із захопленням вітали учасників велопробігу Чоп—Мілове, що прокотився Слобожанськими районами тощо.
Справедливо виникає запитання: “А як же тим, за завісою, на неконтрольованій Україною території ЛНР? Невже інформаційна пітьма і зневіра?” Тим паче, що і привід знайшовся. Вчергове обшуків МДБ ЛНР зазнали приміщення бібліотеки Шевченківського національного університету та вже розграбованих бібліотек Українсько-канадського центру “Відродження” й обласного просвітянського об’єднання. У переддень свята української державності вилучені з підвалів залишки книжкових і журнально-періодичних бібліотечних фондів завантажили на автівки й вивезли у невідомому напрямку. Серед них підручники з історії України для шкіл і вишів, комплекти всеукраїнського просвітянського журналу “Бахмутський шлях”, часопису “Слово Просвіти”, жіночі та релігійні (духовні) діаспорні видання тощо. Присутніх лякали квартирними обшуками та пошуками “відьом” в особі керівництва міської та обласної “Просвіти”.
І все ж життя не зупинити. В цей урочисто-святковий день для кожного українця, луганці вітали один одного зі святом, відсилали СМС-ки, а то й просто в телефонному режимі чи через мережу провайдерів і Інтернету спілкувалися з друзями, знайомими у Великій Україні. Звучало вже наболіле — скоріше б, скоріш нехай повертається українська влада. Не вистачає сил спостерігати весь абсурд “русского міра”, принесеного іззовні потомками чингізідів. Риторичні запитання адресувалися українській владі і в центрі, і на місцях.
І все ж окрасою дійства стала художньо-мистецька виставка, відкрита в приміщенні Луганської і Старобільської єпархії УПЦ КП “Ще золотіти нашій булаві!” Її підготував парох Свято-Троїцького храму в Луганську, член правління міського об’єднання “Просвіти” о. Анатолій (Назаренко). Колишній випускник факультету української мови та літератури Шевченківського університету, він неодноразово проводив у храмі різноманітні проукраїнські заходи попри заборони ЛНРівських верховодців. Ось і цього разу у двох приміщеннях розмістилися понад 100 картин луганського письменника — члена НСПУ, художника-аматора Грицька Половинка. Випускник історичного факультету цього ж Шевченківського університету Григорій Григорович добре обізнаний із історичним минулим Луганського краю. І в літературній творчості, і в малярському мистецтві не випадково перевагу він віддав героїчному минулому Луганщини. А це козацька, релігійно-духовна тематика, Шевченкіана, скарбнички українського гумору тощо. Та й сам він козацький генерал-осавул довгий час був секретарем Луганського обласного об’єднання НСПУ, свого часу очолював Сіверськодонецьку міську “Просвіту”.
Його мистецькі твори зберігаються нині у 10 приватних і державних музеях близького і далекого зарубіжжя, а п’єси неодноразово ставилися на сцені Луганського українського академічного музично-драматичного театру.
На відкриття виставки прийшли понад 50 небайдужих луганців. Скомпонована вона була за чотирма розділами: 1. “Козацтво — Слава України”; 2. Т. Шевченко — великий пророк України”; 3. “З молитвою на вустах”; 4. “Допоки Україна сміється — вона незнищенна”. Автор використав папір, картон, полотно. За технікою виконання тут акварелі, графіка, роботи виконані гуашшю, олією тощо. Привернули увагу присутніх майстерно виконані портрети українських гетьманів: Дмитра Вишневецького, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Івана Мазепи, Пилипа Орлика та інших.
На відкритті виставки побували й представники місцевих спецслужб, які намагалися побачити в мистецьких творах “націоналістичну крамолу”. Тому гідна поваги позиція А. І. Назаренка та Г. Г. Половинка: “Виставку готували півроку. Вона — не випадкове явище в цей буремний час. Це наша земля і наша історія. Вони вічні. А ЛНР — явище тимчасове. Воно зникне, як роса на сонці. Нам нічого боятись. Стосовно ж української мови — вона незнищенна. Знищити її можна, лише знищивши її носіїв. Новітнього геноциду та етноциду агентам “русского міра” ніхто в світі не пробачить!” Симптоматична і відповідь “представників силових структур” ЛНР: “Та хіба ж ми проти українського!?”
Тож і ми зауважимо, що ця акція справді не буденне явище, здійснене просвітянами Луганська.
