Зазвичай іменинник, а тим більше ювіляр, отримує подарунки на день народження, а режисер Костянтин Дубінін до своєї круглої дати зробив неоціненний подарунок для Київського академічного театру юного глядача на Липках та всіх українських театралів. На сцені цього театру він здійснив постановку вистави “Valse melancolique” (“Меланхолійний вальс”) за новелою Ольги Кобилянської.
Народився Костянтин Михайлович у Баку, багато років працював режисером у театрах Росії. А протягом останніх двадцяти років він режисерпостановник Київського академічного театру юного глядача на Липках і викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана КарпенкаКарого. Костянтин Дубінін впевнено почувається в українському театральному просторі. Крім творів відомих зарубіжних письменників (Г. Ібсена, О. Островського, М. Твена, О. Пушкіна, Н. Саймона) митець із задоволенням інсценізує і українську класичну (“Лис Микита” Івана Франка, “Безталанна” Івана КарпенкаКарого) та сучасну (“Химера” Неди Нежданої) літературу.
“Коли я обираю до постановки українську драматургію, то прагну розкрити багатий внутрішній світ, трактувати з сучасних позицій, а не з точки зору етнографічного відновлення”, — розповів в одному з інтерв’ю К. Дубінін.
Саме такий підхід став для режисера визначальним і в постановці за твором Ольги Кобилянської, в якому письменниця показує роль мистецтва в житті людини та його вплив на формування духовного обличчя особистості. До речі, за свою 90літню історію театр ще жодного разу не звертався до “Меланхолійного вальсу”.
Слідом за письменницею режисер досліджує долю трьох молодих жінок — учительки Марти (Інна Бєлікова), малярки Ганни (Марія Бруні) та музикантки Софії (Дар’я Петоржицька). Ці жінки дуже різні за характерами, але всі вони творчі натури, які прагнуть знайти своє місце у непростому світі.
Перша дія має романтичне і світле забарвлення. Марта, Ганна та Софія сповнені творчих сил, все життя попереду і, здається, немає мети, якої б не можна було досягти. Натомість друга дія показує, настільки складним буває життя і які несподівані випробування воно нам дарує. Недаремно перед початком вистави глядачі на сцені бачать портрет зовсім молодої Кобилянської, а після антракт — зображення Ольги Юліанівни у більш зрілому віці. Так само відчувається дорослішання героїнь вистави.
Чоловіки у спектаклі з’являються лише епізодично. І приходять то в образі Козака (Віталій Дерев’янчук), то Професора (Максим Сохань), який є уособленням реальності, то Мужика (Максим Канюка), який є наче відгомоном минулого. Вони лише допомагають краще зрозуміти характери головних персонажів.
Порізному склалася доля героїнь вистави. Якщо вчителька Марта знайшла своє щастя у родинному затишку, то малярка Ганна у мистецтві, а музикантка Софія не змогла витримати життєвих випробувань.
Лише одяг вчительки може нагадувати про ту добу, коли творила Ольга Кобилянська. Вбрання інших героїнь не має конкретної часової прив’язки. Напевно, режисер це зробив свідомо, аби показати, що ця історія могла трапитися і сто років тому, і в наші дні.
Краще зрозуміти душевний стан персонажів допомагає музика з творів Фредеріка Шопена, Ференца Ліста; відеоряд із документальних фільмів Олександра Дірдовського та картин європейських художників: Сандро Боттічелі, Пітера Пауля Рубенса, Сальвадора Далі.
Що стосується режисера, то протягом двох днів він приймав привітання від своїх шанувальників. Художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно побажав імениннику міцного здоров’я і творчого довголіття. Керівник Закарпатського театру драми та музичної комедії, колишній учень К. Дубініна Євген Тищук зізнався, що цього вечора знову почувався неначе студент, якому ще багато чого потрібно вчитися. А заслужена артистка України Валерія Чайковська прочитала для ювіляра поезію Івана Драча.
Напевне, режисер уже обмірковує, яку виставу втілить на сцені наступного разу. Невідомо — це буде класика чи сучасна драматургія, але, напевне, з’явиться вагомий привід для зустрічі в глядацькій залі всіх пошановувачів театру.
Фото Валерії ЛАНДАР
