Кому потрібні російські попи в Україні?

Євген ҐОЛИБАРД

Од 2000 року Російська Церква в Україні захопила значні території й побудувала сотні церковних споруд. Наприклад, на Оболонському масиві у Києві діють шість храмів УПЦ МП, найбільшим з яких є Собор Покрови Божої Матері на вул. Прирічній, 5а.

Саме сюди неодноразово приїжджали святити воду В. Янукович і М. Азаров. Та й нині тут вистачає активістів і прихильників “руссково міра”, котрі агресивно й нахабно демонструють свою відданість Росії.

На стику вулиць Прирічної і Героїв Сталінграда у Києві московські попи, не маючи жодних дозволів і всупереч протестам Українців, намагаються будувати чергову церкву під омофором Москви.

Недільним ранком 6 вересня два священики УПЦ МП за підтримки їх проросійських прихильників провели службу Божу, а потім кілька сотень їх адептів пройшли хресним ходом з охопленням місця розпочатого будівництва.

Натомість прихильники Київського Патріархату на той момент пікетували це місце з плакатами, якими закликали припинити незаконне будівництво на вул. Прирічній ще однієї “московської церкви”.

Учасники промосковської хресної ходи несли ікони, коругви та портрет останнього російського царя з його родиною. Вони вигукували образи на адресу Патріарха Філарета, обзивали його “раскольніком”, а учасників пікету — бандерівцями, плювали у їхній бік, обіцяли поширити війну не тільки на Донбас, а й на Київ та кричали: “Сгінь, сатана” і “Наша церковь била, єсть і будєт, а ваша сгінєт”.

Про те, що Російська Церква (Московський Патріархат) є передусім не релігійною, а політичною організацією, відомо давно.

Як відомо й те, що особливий осередок Російської Церкви — так звана УПЦ МП, яка “делікатно” уникає публічно називатися МП (Московського Патріархату), є потужним опорним центром Росії, її ідеологічнопропагандистською та розвідувальною мережею в Україні. Про це багато писалося у вітчизняній пресі, починаючи від 1994 року.

Ситуація очевидна для всіх, проблема потребує розв’язання, але як кажуть у подібних випадках, — “немає політичної волі”.

Немає, бо під час зустрічей із колишнім президентом України, Путін, серед низки обов’язкових умов “мирного співіснування”, ставив умову недоторканності Російської Церкви в Україні. По суті — це така сама умова, яка стосувалася Криму і Донбасу: “не варто втручатись, ми самі розберемося”.

Як бачимо, із Кримом і Донбасом уже “розібрались”. Тепер черга за “розборками” на тему так званої УПЦ МП. А отже, мовчання пана Порошенка і його команди з цього приводу є ризикованим.

Бо подальше невтручання у серйозну проблемну хворобу, яка давно розколює українське суспільство, цілком реально може сприяти Росії у відкритті нового фронту на нашій території.

У кожному разі, питання антиукраїнської діяльності УПЦ МП в Україні давно і гостро стоїть на порядку денному. Уникання відповіді на нього та його консервування в умовах війни лише наближає нас до чергового кроку агресії Москалів проти Українців.

Щоб упевнитись у реальній можливості негативного розвитку подій стосовно означеної проблеми, досить поштовхатися між вірними і священиками у КиєвоПечерській лаврі та послухати їхні довірливі бесіди.

Антиукраїнський псевдорелігійний фурункул у нашій столиці визрівав давно. Нині він готовий лопнути, розбризкавши гній на всю Україну, з використанням ворожого війська “для защіти русскоязичних єдіновєрцев”.

Нерішучість нинішніх керівників України створює для цього сприятливі умови, тоді як “русскоязичниє єдіновєрци” УПЦ МП давно плюють на своє українське громадянство і громадянський обов’язок, а дехто вже має паспорти громадян РФ.

Тоді як наші “верхи” мовчать і роблять вигляд, що цієї проблеми не існує, деякі пересічні вірні УПЦ МП “внизу” починають активно боротися проти нахабства і нових нехристиянських звичаїв священиків цієї конфесії. Набрали розголосу обурливі випадки, коли священики УПЦ МП відмовлялися справляти літургію на честь воїнів АТО, відправу за померлих, виправдовували російську агресію.

Із приводу відвертої антиукраїнської пропаганди, ледве не дійшло до самосуду над двома промосковськими попами на Житомирщині; подібні випадки трапились і в інших областях. Чимдалі поглиблюється міжконфесійний розкол на ґрунті антиукраїнської позиції священиків УПЦ МП і їх прихильників.

Причому, розкол проходить уже посеред деяких сімей. Знаю родину певного чоловіка, котрий є активістом УПЦ МП і часто бере участь у хресних ходах, організованих керівництвом КиєвоПечерської лаври. Всі спроби порозумітися з ним були марними.

Нещодавно, ніби напівжартома, запитав його дружину, чи він уже вирішив, на чиєму боці стрілятиме, якщо “зелені чоловічки” з Росії з’являться у Києві? Вона серйозно, неначе була готова до цього запитання, відповіла: “Він ще не визначився остаточно”.

Проте є й такі, котрі остаточно вже визначились і відкрито про це висловлюються, зокрема й під час хресних ходів.

 

Для довідки: Однуєдину на всю Росію церкву Київського Патріархату, що була у Підмосков’ї, за розпорядженням Путіна анексовано ще дванадцять років тому упродовж однієї ночі.

Related posts

Leave a Comment