ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ!
Шановна редакціє!
Дозвольте вписатися (нехай і заочно) у контекст Вашої запланованої зустрічі в рамках проекту “Український простір” зі своїм подячним словом і баченням окресленої теми — як уважному читачеві, а зрідка й дописувачу. Газета наша завжди гідно позиціонувала рівень актуальності, а нині в цій іпостасі порівняти її з будь-яким іншим періодичним виданням просто годі.
Кому з нас не видно, кому не болить, що Україну взялися підступно роздвоювати на “країну” і “страну” (по-єзуїтськи акцентуючи на єдності!), і той згубний процес набирає, попри зняту телемітку російською, нових обертів? На жаль, великим “патріотам” і у Верховній Раді України, і в періодиці мов сам нечистий губу замкнув щодо архіважливого питання національної безпеки. І тільки в “Слові Просвіти” йдуть і йдуть потужні матеріали про державну мову як національний оберіг, як образ незнищенності українського “я”. І вони на тлі контроверсій у гуманітарній політиці фактично безцінні. Невже справді, як твердять лукаві інтерпретатори патріотизму, хтось серед відданих Україні героїв Майдану та АТО може бути налаштований проти української мови чи принаймні болісно реагувати на неї, почуваючись ображеним? Кому вигідно роздувати цей міф, зрозуміло аж занадто.
Особливо зле почуваються знову педагоги-україністи, яких постійно мучать тими підніжками у нав’язуванні свіжих варіацій необхідної двомовності. І що має казати взагалі український учитель своїм вихованцям, коли все нові охочі беруться тлумачити, що в час війни не має значення ні мова, ні віросповідання, ні традиції роду й народу. Чий же цей ідеал — національно безлика і людська маса, і територія? На щастя, у “Слові Просвіти” завжди можна знайти відповідь на цей біль.
…Пишу ці рядки в перерві між добиранням відповідних цитат із текстів шановних авторів нашого тижневика для виступу перед слухачами курсів при Волинському Інституті післядипломної педагогічної освіти, які завжди сприймають “Слово Просвіти” з великим інтересом і поцінуванням.
Хай же Всевишній примножить усім творцям газети сил і творчої наснаги в україноцентричному прямостоянні!
Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України, лауреат Всеукраїнської премії ім. Б. Грінченка, с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області
