Емілія ФРОЛОВА,
член Національної спілки журналістів України
Сьогодні в Україні немає жодної людини, яка б не знала про трагічні й криваві події на Донбасі, які почалися півтора року тому. Чому це трапилось? Причин багато — і глибинних, і тих, що на поверхні.
Але однією з головних причин, а можливо, й головною, стало те, що влада регіоналів, яка більше двадцяти років домінувала тут, демонстративно і нахабно ігнорувала та всіляко принижувала українську мову, українську культуру, українську історію — все те, що закладають у душі дітей школа та вчителі, все те, що робить людину не просто людиною, а громадянином і патріотом України. Бо жити в країні і не любити її, як це траплялось (і, на превеликий жаль, спостерігається ще й зараз), це, м’яко кажучи, дуже погано. Мабуть, тому кількість українськомовних шкіл на Донбасі не збільшувалася — розвиток української мови та історії не входив до стратегічного плану регіоналів, які були прибічниками Росії. І цього вони ніколи не приховували.
Гадалося, що після звільнення міст і сіл Донбасу від сепаратистів, які за короткий час наробили тут немало лиха, ще більше запаморочивши голови населення “русским миром” і “русским духом”, начебто оновлена українська влада зробить усе, щоб помилки, які накопичувались у регіоні десятиріччями, виправити якнайшвидше. Звернімо увагу на те, що значна частина населення, відчувши на собі “принади” сепаратизму, сама потягнулася до всього українського — мови, культури, історії, традицій, національної символіки, Гімну. Треба подякувати Путіну, який аполітичних людей зробив патріотами, а патріотів — суперпатріотами і навіть героями.
На превеликий жаль, сталося зовсім не так, як бажалося багатьом українцям. Чимало чиновників, які працюють в місцевих органах влади, залишаються консерваторами, якщо не сказати — “совками”. Більше того, вони продовжують нищити українську мову, яка і так на Донбасі в немилості. Ось приклад.
Уже майже місяць, як головною подією міста Костянтинівка Донецької області є заходи, що призведуть до закриття українськомовної ЗОШ № 1, внаслідок чого школу ліквідують із наступного навчального року. Начальниця управління міської освіти Ольга Барабаш доповіла на обласній серпневій колегії освіти, що вона закриває цю школу. Її поправили, що закриття та оптимізація — це компетенція сесії міської ради. Але розмови вже пішли містом. Батьків, які хотіли віддати дитину в цей навчальний заклад, відверто застерігали: “Куди ви її віддаєте? Адже школа буде закрита”. В результаті такої відвертої пропаганди більше 100 дітей пішли зі школи і станом на 1 серпня в ній залишилось 148 учнів. Заяв у перший клас на навчання українською мовою залишилося тільки 11. Звичайно, що перший український клас начальниця тут же заборонила відкривати. Щоб не залишитись взагалі без першого класу, директор набрав 20 дітей у перший клас з російською мовою навчання, але начальниця залишає цей клас навчатися не в школі, а в дитячому садочку. Отже, на 31 серпня 2015 року школа із закладу з українською мовою навчання, перетворилась на двомовну школу завдяки “патріотичній” роботі нової начальниці міської освіти Ольги Барабаш.
Але на цьому чиновниця не зупинилась і вже 1 вересня (!?) видала наказ №205 “Про раціональне комплектування класів на 2015/2016 рік згідно з листом від міського фінансового управління Костянтинівської міської ради”, яким вона наказує 4, 6, 8 класи школи об’єднати з відповідними класами в школі №3, а 10 клас — з класом із російською (?!) мовою навчання в школі № 6. Хтось, напевно, пояснив начальниці абсурдність та незаконність такої підстави “об’єднання” класів шкіл №№ 1, 3, 6, бо вже 3 вересня з’являється на світ новий шедевр — наказ №214 “Про комплектування класів ЗШ №1 на 2015/2016 навчальний рік” . У преамбулі написано просто: “…провести комплектування класів з низькою наповнюваністю за рахунок об’єднання малокомплектних класів ЗШ №1 з українськими класами ЗШ № 3, ЗШ № 6”.
Байдуже, що батьки не бажають цього і пишуть скарги в різні інстанції, ходять на прийоми до чинуш з Донецької обласної військово-цивільної адміністрації , які обіцяють їм залишити школу в спокої, а за їхніми спинами діють навпаки. Байдуже, що школа №1 була однією лише з чотирьох українськомовних шкіл у місті, розташованих на великій відстані одна від одної. Але Карфаген повинен бути зруйнований — і все!!! Інші навчальні заклади (у місті їх 19) — російськомовні, в деяких із них є лише окремі українськомовні класи. Учнів, які навчались у цих чотирьох українськомовних школах, було 1002, що складає
заледве 17 % від усіх 5751 учня міста. Разом зі школярами, які навчаються в українських класах російських шкіл, таких дітей 43 %. Російською мовою — 57 %.
Нагадаємо, що на виконання Закону УРСР “Про мови в УРСР” 1990 року була ухвалена Державна програма розвитку української та інших мов до 2000 року, а на виконання цієї Програми Донецьким облвиконкомом 10 квітня 1991 року за № 135 прийнята обласна Програма для запровадження української мови в усі сфери життя на Донеччині на 10 років. Згідно з цією програмою, навчально-виховні заклади м. Костянтинівки мали бути приведені у відповідність до національного складу населення (на той час за переписом 1989 року в Костянтинівці проживало 53 % українців, 43 % росіян). Тобто, ще 2000 року в Костянтинівці мало бути 53 % шкіл з українською мовою навчання. Очевидно, що виконання тієї державної програми було повністю провалено.
І в таких умовах міська влада, яка вже кілька років тероризує керівництво, вчителів та батьків цього навчального закладу можливим закриттям, мотивуючи свої дії фінансовими проблемами, взялася за справу досить рішуче. Не попередивши заздалегідь (хоча б після останнього дзвоника) батьків та учнів про “оптимізацію”, тобто практичне закриття школи на наступний навчальний рік (якісь чутки про це — то, зрозуміло, зовсім інша річ), міський відділ освіти за кілька (!) днів до початку нового навчального року, поставивши усіх перед фактом, почав масовану атаку на них, а також на проукраїнську громадськість міста з метою досягти свого. Адже в школі фактично залишається на сьогодні 5 класів (1, 2, 3, 7, 11), один з яких навчається в дитсадочку, а не в школі. На наступний рік одинадцятий клас випуститься, а перший не набирається — і в школі залишиться три класи!!!
Такі діють механізми та схеми закриття УКРАЇНСЬКИХ шкіл на Донбасі, боротьби з батьками, які хочуть, щоб їхні діти навчались в українських школах!!! Вдуматися, що саме наслідки русифікації призвели до трагедії — війни в Донбасі, чомусь не приходить чиновникам до голови, як і те, що треба перевести інші школи на УКРАЇНСЬКУ мову навчання — на підставі відповідної роботи з батьками. Це сприяло б підняттю патріотизму, знищило б підґрунтя під сепаратизмом, який починається з освіти. А так державний чиновник вільно чи невільно продовжує сприяти розвитку сепаратизму. Те, що він цього не розуміє, означає, що він не на своєму місці. На жаль, це обличчя уже нібито НОВОЇ ВЛАДИ. Прикро, але ніхто (!) з влади не розглядав різні варіанти життєдіяльності цієї школи, можливості її збереження, ішлося лише про закриття!
Напередодні нового навчального року на термінових зборах батьків і учнів (тоді прийшло багато людей, бо всіх хвилювала доля школи і дітей) головна освітянка міста — пані Ольга Барабаш — озвучила головні тези: в міському бюджеті бракує фінансів, грошей на утримання школи №1 немає; батькам треба вирішити, в які школи вони переведуть своїх дітей (випускників — теж !); після капітального ремонту в це приміщення “зайде” інший навчальний заклад. Виникають дуже прості питання, на які батьки і учні так і не отримали відповідей. Якщо на утримання українськомовної школи катастрофічно не вистачає грошей, то звідки ж проллється отой золотий дощ, що дозволить зробити капітальний ремонт? І що то за загадковий “інший заклад”, який переїде в оновлене приміщення? І чому так звана “оптимізація” повинна закінчитися закриттям школи, яка має статус українськомовної? Не забагато таємниць? Чому влада, яка буцімто налаштована патріотично, забуває про дуже важливий нюанс? Адже батьки, в сім’ях яких розмовляють російською, свідомо зробили свій вибір і віддали дітей саме в українську школу. Свідомо!
Ці батьки і учні, а потім і вчителі, почали нерівну боротьбу з місцевим відділом освіти. У найвищі державні установи — Кабінет міністрів, Міністерство освіти і науки, Донецьку ОВЦА та інші — пішли листи с багатьма підписами від обурених батьків та вчителів. Швидко організувалася ініціативна група, яка мала зустріч з головою Донецької ВЦА — Павлом Жебрівським, на якій виклала свій погляд на цю подію. На допомогу школі прийшли активісти міських осередків українських партій і рухів, а також місцеві патріоти.
Такий рішучий спротив усіх, хто вирішив до останнього боротися проти закриття українськомовної школи, виявився несподіванкою для чиновників місцевого відділу освіти, які вже, мабуть, викреслили цей навчальний заклад з переліку діючих. І тоді вони почали діяти рішучіше та нахабно. Для боротьби з членами ініціативної групи та її прибічниками чиновники почали застосовувати брудні та нечесні методи.
Як вже було сказано, влада постійно повторює “заклинання” про ремонт приміщення. Але ж два поверхи школи, кабінети, класи, бібліотека мають привабливіший вигляд ніж деякі російськомовні навчальні заклади, і цього не можуть не бачити чиновники. На жаль, в Інтернеті хтось (хоча ініціативна група та вчителі здогадуються, хто саме це міг зробити) розмістив фото приміщень (наприклад, туалетної кімнати), що підготовлені до ремонту, тому вигляд у них не дуже привабливий. Але “камінь” кинуто — подивіться, люди добрі, на цю школу.
Заборонили в цій школі відкрити групу продовженого дня. Потім чиновники почали оперувати фінансовими викладками, але лише такими, що підтверджували їхню правоту, а не школи. Вимоги ініціативної групи надати правдиву, об’єктивну інформацію про школу чиновники ігнорують. Як і той факт, що в приміщеннях школи працює також позашкільний освітній заклад — Станція юних техніків, ще й вечірня школа. Взагалі, за інформацією ініціативної групи, цей заклад відвідують близько 1000 дітей і юнаків. Треба сказати, школа, порівняно з іншими навчальними закладами, має добрі показники економного споживання енергоносіїв — світла, води, тепла, про що є належна документація в адміністрації школи.
Учителів почали “купувати”, адже можливостей для цього у чиновників багато — дамо більше годин тим, хто перейде в іншу школу, підтримаємо зарплатнею за допомогою надбавок і т. ін. На жаль, кілька вчителів піддалися шантажу й подали заяви на звільнення. Для батьків запустили іншу страшилку — школа закривається, не зволікайте з переводом дітей в інші навчальні заклади. Кількість учнів, і до того невелика, ще зменшилася, бо не кожна родина, не кожна дитина може витримати таку постійну психологічну “атаку”. Але це, судячи зі всього, анітрохи не хвилює ні владу, ані чиновників відділу освіти. Особливо ж активних представників ініціативної групи і батьківського комітету почали шантажувати можливим звільненням з роботи, тобто чиновники почали діяти через керівників цих людей. Вони, зрозуміло, не хочуть говорити про це, як то кажуть, “на камеру”.
Наводити всі приклади неправди та напівправди, що несуть чиновники відділу освіти, немає сенсу. Їхня мета — закрити школу, відремонтувати її та віддати приміщення іншому навчальному закладу (не важко здогадатися якому — російськомовному). Серед батьків, учителів та костянтинівців давно ходять чутки, що на приміщення школи (вона “наймолодша”, бо побудована 1981 року), яка розташована у дуже зручному місті, поклав око… приватний РОСІЙСЬКОМОВНИЙ ліцей. Ні? Та чого ж тоді чиновники, вмовляючи батьків негайно забрати учнів зі школи, говорили, що, можливо, ліцей прийме потім їхніх дітей на якихось пільгових умовах?
Члени ініціативної групи сподівалися, що громадська рада при Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації без упереджень розбереться в ситуації і допоможе поставити всі крапки над “і”. Але цього не сталося. Представники Донецької обласної ВЦА, а саме в.о. заступника голови ДОВЦА з гуманітарних питань Віктора Андрусіва та директора департаменту з питань внутрішньої політики Олександра Меланченка виступили категорично проти збереження школи. Ліквідація почалась. Накази видано. 4 класи переведено і все. Гроші, гроші, гроші, точніше, їх відсутність — ось що затьмарило очі.
Але батьки не здаються і приводять навчатись своїх дітей в цю школу. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України “Про загальну середню освіту”, батьки або особи, які їх замінюють, мають право вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей, захищати законні інтереси дітей. Мабуть, керівник управління освіти міської ради м. Костянтинівки Ольга Барабаш ще не вивчила цей Закон.
Що ж, гроші важливі. Куди ж без них? Але якщо йдеться про справжнє виховання патріотизму, любові до України, її землі, мови, історії, культури, особливо на Донбасі, де сепаратизм лише причаївся і ще жевріє, тут головними повинні бути інші чинники. Наприклад, що треба зробити владі (бо вона відповідає за все, що коїться на підпорядкованій їй території), щоб зберегти українськомовну школу, які важелі задіяти. І коли керівник міського управління освіти, коментуючи конфлікт, постійно говорить про проблеми фінансування та наповнення класів, то хочеться її запитати: чим будуть наповнюватися душі юнаків і дівчат, коли вони бачать, як у незалежній Україні брутально закривають українські школи, а їх примушують продовжувати навчання в російськомовних навчальних закладах? Що це — дурня чи свідома диверсія? Оптимізація чи русифікація?
Шкода, але влада і чиновники відділу освіти не бажають повноцінного діалогу з батьками, учнями, вчителями, не хочуть послухати, почути і зважити аргументи іншої сторони. Влада і освітяни вже все вирішили. Вони ж знають, як буде краще і, на їх думку, проблема лише в тому, що решта суспільства не настілька розумна і мудра, як вони. Але школа №1 не складає зброї. Учні, батьки, вчителі сподіваються на підтримку людей, небайдужих до долі дітей, які хочуть навчатися в своїй рідній українській школі не де-небудь, а в державі Україна.
