Я, просвітянин Шинкаренко А.
Я, маю 78 років, трудовий стаж 52 роки, пенсіонер-геофізик, до “Слова Просвіти” пишу вперше. Уважно прочитав статтю “Платформа національно-патріотичного виховання ВУТ “Просвіта”. Згоден із текстом повністю, особливо пункт — 6.
У Дніпропетровську (Січеславі) піднялася хвиля спротиву всьому українському. На прилавках не знайдеш жодної української газети, не кажучи вже про журнали. Коли запитуєш про українське слово, відповідь одна: “Украинскую прессу не покупают”. Що робити? Добиватися, щоб розповсюджувачі преси були лояльні до України, знали, що є на українській землі і ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка.
Останніми роками (зараз хворію) я часто їздив на фазенду (Васильківщина) електричкою за 80 км. З собою брав кілька примірників “Слова Просвіти”, роздавав людям. Більшість брали, цікавились, деякі повертали, говорили: “Політика”; вручав газету іншим.
Також дуже погані справи з проводовим радіо не тільки по селах, а й у містах. У нашому 9-поверховому будинку 5-6 радіоточок, та й ті не працюють. Проводи обірвані, а до господарів радіо не додзвонитися. Виручає радіоприймач “Океан”, на диво працює задовільно. Проводове радіо може хоч якось боронити українське слово, Україну загалом, на ТБ надії мало.
У Дніпропетровську гарні радіопередачі веде Наталя Старюк, деякі з них теж можна надрукувати. Мої пропозиції. Пресу — в українські руки. Повернути українцям проводове радіо. Здавати нові і реконструйовані будинки з радіоточкою на кухні чи в інших кімнатах. Читаю “Слово Просвіти”, бажаю успіху.
