Дмитро ПАВЛИЧКО
У “Шевченківському Словнику” читаємо: “Середницький Антін Тимофійович (літ. псевдо — А. Верба, А. Більчук; нар. 1.ІІІ.1916) — український письменник і літературознавець у Польській Народній Республіці… Автор досліджень про польсько-українські громадсько-політичні й культурні зв’язки… у польській та українській періодичній літературі опублікував низку статей про Шевченка…”
В один свій приїзд до Варшави, будучи редактором “Всесвіту”, я зустрічався з А. Середницьким. Не знав тоді, що це — людина-енциклопедія українсько-польських взаємин на площині літератури, історії, політики. Я вдячний був йому за публікації творів наших шістдесятників у журналі “Український Календар”, що його від 1961-го до 1988-го видавало Українське Суспільно-Культурне Товариство у Варшаві. Там працював Антін Середницький головним редактором, укладачем, там були опубліковані численні його статті, а серед них і такі речі, з яких я черпав цікаві відомості про дружні взаємини між великими українцями та великими поляками.
В “Українському Календарі” були надруковані матеріали Середницького про Богдана Ігоря Антонича та біографія Сергія Єфремова. Звідтіля я дізнався і про Александра Свєнтоховського, друга Івана Франка, польського письменника, що гостро критикував роман Сенкевича “Вогнем і мечем”.
Будучи послом України у Варшаві, я одержав од Антона Середницького його рукою написаний надзвичайний реферат “Євген Маланюк і польські письменники”. Почуваюся до гріха, бо той матеріал загубився в моїх паперах, я з певним запізненням знайшов його, нишпорячи за газетними статтями, де йшлося про позитивні і негативні прикмети українсько-польського міждержавного співробітництва.
Подаючи тепер до “Слова Просвіти” текст Антона Середницького про дружні і творчі стосунки між Євгеном Маланюком та польськими письменниками, я дізнався, що польською мовою цей текст був надрукований. Це стверджують наші маланюкознавці, одначе ніхто не сказав, де, коли, ким було оповіщено це важливе слово про Євгена Маланюка у Польщі.
Із тексту видно мені, ця стаття писалася ще в часи польської комуністичної влади. Середницький обережно хвалить Маланюка, намагається навіть в одному місці критично оцінити погляд поета на Схід, тобто на джерело всіх нещасть Заходу, але назагал відчувається, що автор ставить українського поета на унікальне, дуже високе місце в історії української літератури.
Сподіваюся, українські маланюкознавці, а також читачі та свідомі своєї національної гідності люди сприймуть лаконічне, але повне надзвичайно важливої інформації слово Антона Середницького про Євгена Маланюка із вдячністю. Там, у Польщі, а не в Чехії, не в Німеччині, навіть не в США — сформувався Євген Маланюк як один із найгеніальніших наших поетів. Там були написані і вперше надруковані збірки Маланюкових поезій, які пізніше стали серцем всієї його поетичної та історіософічної творчості.
Я дозволив собі перекласти українською мовою вірш Ярослава Івашкевича “Прага”, присвячений Євгену Маланюку, а також перекласти вірш Євгена Маланюка “До Ярослава Івашкевича”, український оригінал якого досі не знайдено. Отже, з польського перекладу, зробленого Я. Івашкевичем, подаю твір, в якому чую слово Є. Маланюка. Я. Івашкевич у збірці “Повенення до Європи” (1931) надрукував свій переклад вірша Є. Маланюка.
Найвидатніші Антона Середницького книжки: “Творчість українських письменників в ПНР та їхні зв’язки з польською культурою. Участь українців у боротьбі з гітлерівським фашизмом та їхній внесок в загальний здобуток ПНР” (польською мовою), “Симон Петлюра — живий символ державности України” (Українська бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі), “Владики з України та Білорусії в XVII та XVIII століттях” (польською мовою) “Наступ на Київ 1920 року і його наслідки для армії та уряду Української Народної Республіки” (польською мовою у двох томах).
Підписувався А. Середницький різними псевдонімами, але найчастіше видавав себе за Антіна Вербу на честь села Вербовець, біля якого він народився.
За надрукування статей про русифікацію України сталінським режимом у газеті “Волинь”, яку редагував Улас Самчук, Середницький був переслідуваний комуністичною владою в Польщі.
Відчуваю, необхідно зібрати і видати в Україні художню і наукову творчість Антона Середницького як важливу пам’ять нашого народу про ХХ століття.
Прага
Ярослав Івашкевич
Євгенові Маланюку
Повертаємося з другом після пропитої ночі,
Холодно нам. На вулицях порожньо. Віє
Вітер по тій нерідній, хоча й не чужій землі.
В голові ще гуде променисте вино.
Але навіщо нам те все, зустрічний поете,
Щоб вірші промовляти, тихіші од вітру;
Вдарити, наче в дзвін, у мову, що звучить як солов’їний подих.
Для мене та мова така музична й дрімлива;
Чути в ній бренькоти степу і колисок рипіння,
Де зростали мужі, як ми, божевільні.
Там, на ставах огромних, гуси, цвинтарі і хрести,
І будяки там пахнуть, і думи кобзарів там дзвонять,
І молодість, і широчінь, і доля, і воля…
Все, що з братерським в’язалося краєм…
Повніший за море степ, і вищий від гір скелястих.
Отже, покиньмо сумніви, дорогоцінний мій друже,
Не ми, а наші онуки повернуться в хуторів глибини.
Ми — в тінях дерев осінніх, а вони в зéлені.
Йтимуть, як ми йдемо, в затінку бань золотих,
І не будуть здивовані тим, що колись тут інші жили,
Ті, хто на місце ненависті поклали любов.
Євген Маланюк
До Ярослава Івашкевича
Ще Бог нас прагне захищати,
Ще ми в теплі Його долонь,
Але не тільки, Пане-Брате,
В даннí ліричнім наша бронь
На тім слов’янськім тротуарі,
Де ми зійшлись, як з родом рід,
Там — не лиш мука стогне в жарі,
Але й нових напружень світ.
Вже нам спалив одвічні струпи
Спокутувань палючий лік.
Вже дні народу, наче слупи,
Ведуть нас в історичний вік.
На Прагу гляньмо й на Варшаву,
Ми відчуваєм не лиш біль,
А зміцнюєм майбутню славу,
Простóри підневільних піль.
Якщо з риштовань романтичних
Будівля справжня встане, — знай,
Що, мабуть, мимо слів скептичних,
Натхнень залізо збудить край.
Ти знаєш, чує серце, буде —
День кожного знайде! Навкруг —
Такі ж ми будем завжди й всюди,
У тінь меча сховавши плуг.
Так само, в коренях з мольбою,
Я після битви і тортур
Б’ю змученою головою
В камінних тюрем чорний мур.
А вам здалось, що зрушивсь остов,
Що Богу досить крові й кар.
Ні! Обертає вжен апостол
У пломінь світу серця жар.
Переклад
Дмитра ПАВЛИЧКА
