Добровільний обов’язок дієвого патріотизму

Не треба сприймати бажане за дійсне. Війна триває й триватиме набагато довше, ніж нам хотілося б, лише змінюючи форму і методи. Вже й Європа відчула на собі “приємності” гібридної окупації…

Отож поки вельможні політики розтягують підступну гуму “мирної” невизначеності й (без)надії у дипломатичних форматах, розумні, патріотичні й насправді цілком мирні українські громадяни серйозно готуються до війни.

“Український легіон” — громадська організація, створена активістами у зв’язку з підвищенням рівня військової небезпеки для України.

Мета організації — координація дій і допомога у самоорганізації населення на випадок виникнення загрози у Києві. Також “Легіон” проводить навчання для членів організації з тактичної та фізичної підготовки.

Вони цілком лояльні й відкриті (до певних меж), мають юридичну адресу (вул. Бориспільська, 181), сайт в Інтернеті й ведуть солідну військовопатріотичну роботу. Ентузіасти, добровольці, волонтери, котрі за покликом серця взяли на себе відповідальність за боротьбу в цілком вірогідній ситуації, до якої треба бути готовими.

Підприємці, студенти, молодь і ветерани, чоловіки і жінки вчаться боронити Україну зі зброєю в руках. А це означає вміти думати, швидко ухвалювати раціональні рішення, вижити і діяти в команді й індивідуально.

Вчаться у зручний для себе час, в умовах міста і в лісовому таборі, самостійно обираючи варіанти підготовки в запропонованому асортименті програм вишколу.

Повний курс підготовки становить п’ять місяців занять. Перший місяць — введення у військову справу. Проте це таке інтенсивне і наповнене всебічною підготовкою введення, яке для багатьох буває цілком достатнім, щоб відчути себе здатним зрозуміти і виконати прості військові завдання.

Після введення, — два місяці початкового солідного вишколу, а потім ще два місяці — так званий базовий курс. Заняття проводять офіцери й інструктори, котрі засвоїли теорію у безжальних реаліях війни і знають ціну підготовки до неї.

До 400 курсантів навчається без відриву від роботи, переважно у вечірні години. Можливості лісового табору поки що розраховані на 40 курсантів. Адже “Український легіон” існує винятково за рахунок добровільних внесків, а це накладає певні обмеження на можливості організаторів.

Як не є, але головною вимогою діяльності організації залишається забезпечення високої якості підготовки. Командириінструктори проводять заняття переважно на рівні основних підрозділів (відділення, взвод), що дає можливість навчити і проконтролювати засвоєння матеріалу кожним курсантом. Тут помилок не прощають і доводять результат навчання до досконалості розуміння і вміння.

І хоча “зведення фінансових кінців із кінцями” є постійною проблемою, у колективі панує дух справжнього братерства, патріотизму і старанного ставлення до важливої справи.

Очолює організацію професійний військовий, полковник Святослав Стеценко, котрий дозволив (з урахуванням певних обмежень) кореспонденту бути присутнім на практичних заняттях у лісовому вишкільному таборі “Легіону” і відповів на запитання “СП”.

— Пане Святославе, яку ідею Ви поклали в основу цієї громадської ініціативи?

— Головна ідея: кожен громадянин — захисник своєї країни. Кожен! Самі громадяни, які розуміють необхідність бути готовими до захисту родини, міста, країни, добровільно за свій кошт купують зброю і спорядження, у свій вільний час приходять до “Легіону” на навчання і тренування.

Ми не створюємо якесь окреме збройне формування. Ми лише готуємо громадянпатріотів до захисту Батьківщини і утворюємо дієву громадянську структуру. Військова підготовка в “Легіоні” дасть нових вірних і надійних товаришів, які підтримають і допоможуть у будьякій ситуації.

— Які проблеми найчастіше виникають у середовищі курсантів під час навчання: фізичні, інтелектуальні, психологічні, патріотичні? Як їх вирішуєте?

— Основна проблема — психологічна. Люди повинні налаштуватися на серйозне ставлення до захисту своєї країни. Всі інші проблеми — похідні від усвідомлення власного обов’язку, власної відповідальності за захист України. На початку має місце й фізичне відставання, але потім надолужуємо.

— Як вирішуєте цю основну та інші проблеми?

— Важливий напрям — інформаційна робота, а головне — участь курсантів у практичних заняттях. Ми тут даємо достатньо повне і всебічне уявлення про війну і відпрацьовуємо з кожним курсантом конкретику його дій у кожній ситуації.

А коли людина знає і вміє, вона певна, озброєна, готова боротися і перемагати. Хто до нас уже потрапив, опиняється в колективі патріотів, відкидає сумніви і стає щасливим у своїх переконаннях.

— Чи проводяться в “Легіоні” якісь політичні, ідеологічні заняття?

— Політичних занять у нас немає. Ідеологічна робота проводиться безпосередньо під час занять, у рамках докладних пояснень мети і завдань нашої діяльності.

Ми розуміємо, що патріотичне виховання має свою глибину й аспекти. Отож враховуємо це у повній прозорості й відповідальності нашої роботи. Але головний чинник — це перебування в колективі свідомих, патріотичних громадян, серед яких кожен позитивно змінюється внутрішньо.

— Які побажання найчастіше висувають Ваші підопічні, а які вимоги висуваєте Ви?

— Головна моя вимога (яка зрештою відповідає побажанням курсантів) — чітке дотримання розпорядку дня, графіка занять, якісного відпрацювання всіх запланованих завдань на високому методичному рівні.

Наші інструктори на кожному занятті створюють атмосферу усвідомлення безпосередньої близькості війни і нашої причетності до неї, як бійцівзахисників України.

— Який розпорядок дня у таборі?

— Розпорядок залежить від курсу навчання. Є курс, під час якого займаються лише у вихідні дні, є курси, під час яких курсанти прибувають до табору на кількаденні збори.

От, наприклад, курс вихідного дня: о восьмій годині збір, фізична підготовка (розминка); потім відпрацювання окремих елементів індивідуальних дій; основна частина — дії у складі підрозділу, організаційне, технологічне і тактичне злагодження в різних видах бою.

— Що вміють курсанти після першого місяця навчань, після трьох і після п’яти?

— Упродовж першого місяця людина починає розуміти, що таке — військова справа, навіщо і що дає військова підготовка, що таке військова служба і чому треба навчатися довго і серйозно.

Після трьох місяців підготовки курсанти отримують повний обсяг знань і вміння на рівні солдата піхотного підрозділу. Людина володіє навичками бійця, котрий здатен діяти у складі відділення і взводу в основних видах бою.

Після п’яти місяців курсанти, які відповідально ставляться до виконання всіх елементів навчального процесу, формують боєздатний підрозділ територіальної оборони, готовий до виконання завдань за призначенням.

— Ви враховуєте особливості підготовки бійців територіальної оборони для ведення війни у міській забудові на відміну від бойової роботи, наприклад, у лісі?

— Ми одразу, ще починаючи вишкіл, даємо універсальну підготовку. Люди зі зброєю на своїй землі повинні вміти діяти ефективно за будьяких умов! Тому вони проходять спеціалізацію у складі підрозділів, з орієнтацією на виконання відповідних завдань, покладених на них згідно з планом оборони Києва.

— Як вирішуєте харчування курсантів?

— Під час одноденних занять — харчі свої. Під час триваліших зборів — готуємо їжу в таборі.

— Чи курсанти складають якісь іспити, нормативи по закінченні навчань? Чи отримують якесь посвідчення (і що воно дає)?

— По завершенні відповідного курсу проводиться контрольне заняття, за яким визначається рівень підготовки. У разі успішності випускники отримують наш сертифікат. Коли наших легіонерів мобілізують до війська, то у більшості випадків їх призначають на командні посади або на посади інструкторів.

— Що можете сказати про своїх колег, командирівінструкторів?

— Головне, що це чесні й серйозні громадяни України. Це люди, котрі усвідомлюють особисту відповідальність за захист держави.

— Хто з Ваших випускників уже в АТО?

— Сьогодні понад 70 наших легіонерів беруть участь в АТО у складі Збройних Сил, Національної Гвардії і спецпідрозділів міліції.

— Може, було б варто поширити досвід “Легіону” та допомогти бійцям і підрозділам, наприклад, добровольчих формувань?

— Ми пропонували наш досвід для підготовки бійців “Правого сектора”, але вони відмовились.

— Чи є у Вас конкуренти у цій роботі? Чи можна когось порівняти з “Легіоном”?

— Добру підготовку дає “Азов”. Але вони готують винятков для себе, для своїх підрозділів, із урахуванням деякої специфіки своїх завдань.

— Чи можна порівняти підготовку у Вашій громадській організації з підготовкою, наприклад, у державному військовому центрі “Десна”? Чи Вам відомо, як на фронті оцінюють Вашу підготовку?

— Кажу так, як є насправді — наш рівень підготовки кращий ніж у загальновійськових навчальних підрозділах. Я не беру до уваги підготовку спеціалістів — артилеристів, інженерів, спецназ… А от стрілецькі піхотні підрозділи на сьогодні ми готуємо краще. Причина одна — у нас люди вмотивовані.

Весь особовий склад, який приходить до нас на підготовку, це люди ініціативні, котрі усвідомлюють свій громадянський обов’язок як власну, особисту потребу. Всі вони патріоти і добровольці за покликом серця.

— З огляду на Вашу ґрунтовну освіту, величезний військовий, життєвий і організаційний досвід, було б логічно висунути Вашу кандидатуру на місцеві вибори до Київради…

— Ні. Я розумію, що це дуже потрібно. Не сумніваюсь, що був би корисним у владі нашої столиці. І для киян це був би гідний вибір.

Але сьогодні я маю зосередитися на виконанні гарячіших завдань, які потребують моєї особистої участі у важливій справі підвищення здатності громадян до захисту своєї Батьківщини.

— Що найчастіше Вам доводиться чути від легіонерів після закінчення курсу?

— Подяку за те, що завдяки отриманим знанням і навичкам вони стали спокійнішими, певніше почуваються і готові до бойової роботи, до боротьби за незалежність України. Дякують за те, що їхній патріотизм відтепер є конкретнішим, бо спирається на професійну військову підготовку.

А головне — дякують за те, що вони тут знайшли друзів, побратимів, на яких завжди можна покластися у скрутний час, справжніх однодумців, яким можна вірити, з якими насправді можна йти у розвідку.

 

* * *

Під час перебування у таборі легіонерів мав можливість спостерігати за навчаннями курсантів, зокрема з тактики безпосереднього зіткнення на індивідуальному рівні, коли зброя може мати не основне, а допоміжне застосування.

Зовні це мало вигляд звичайного рукопашного бою у парах. Проте насправді вибудовувалася психологічна здатність панувати над ситуацією, навіть якщо вона здається безнадійною.

Запам’яталася одна з численних вимог інструктора, котрий сам стікав потом у гарячій імпульсивній роботі тіла на лісовій галявині й вимагав темпових дій від курсантів: “Панове! Це не спортивні змагання. Це війна! Хочете перемогти? Перемагайте тут і зараз! Саме зараз вирішується, чи ви здатні перемогти! Це ви самі зараз вирішуєте…”

Ще під час прибуття до табору мене попередили: “Бажано, щоб на фотознімках не було облич”. Делікатно відмовився від фотографування й керівник “Легіону”. Отож я намагався посвоєму “балаклавити” фотосесію, зокрема уникаючи облич інструкторів.

 

Спілкувався

Євген ҐОЛИБАРД

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment