Не треба сприймати бажане за дійсне. Війна триває й триватиме набагато довше, ніж нам хотілося б, лише змінюючи форму і методи. Вже й Європа відчула на собі “приємності” гібридної окупації…
Отож поки вельможні політики розтягують підступну гуму “мирної” невизначеності й (без)надії у дипломатичних форматах, розумні, патріотичні й насправді цілком мирні українські громадяни серйозно готуються до війни.
“Український легіон” — громадська організація, створена активістами у зв’язку з підвищенням рівня військової небезпеки для України.
Мета організації — координація дій і допомога у самоорганізації населення на випадок виникнення загрози у Києві. Також “Легіон” проводить навчання для членів організації з тактичної та фізичної підготовки.
Вони цілком лояльні й відкриті (до певних меж), мають юридичну адресу (вул. Бориспільська, 181), сайт в Інтернеті й ведуть солідну військовопатріотичну роботу. Ентузіасти, добровольці, волонтери, котрі за покликом серця взяли на себе відповідальність за боротьбу в цілком вірогідній ситуації, до якої треба бути готовими.
Підприємці, студенти, молодь і ветерани, чоловіки і жінки вчаться боронити Україну зі зброєю в руках. А це означає вміти думати, швидко ухвалювати раціональні рішення, вижити і діяти в команді й індивідуально.
Вчаться у зручний для себе час, в умовах міста і в лісовому таборі, самостійно обираючи варіанти підготовки в запропонованому асортименті програм вишколу.
Повний курс підготовки становить п’ять місяців занять. Перший місяць — введення у військову справу. Проте це таке інтенсивне і наповнене всебічною підготовкою введення, яке для багатьох буває цілком достатнім, щоб відчути себе здатним зрозуміти і виконати прості військові завдання.
Після введення, — два місяці початкового солідного вишколу, а потім ще два місяці — так званий базовий курс. Заняття проводять офіцери й інструктори, котрі засвоїли теорію у безжальних реаліях війни і знають ціну підготовки до неї.
До 400 курсантів навчається без відриву від роботи, переважно у вечірні години. Можливості лісового табору поки що розраховані на 40 курсантів. Адже “Український легіон” існує винятково за рахунок добровільних внесків, а це накладає певні обмеження на можливості організаторів.
Як не є, але головною вимогою діяльності організації залишається забезпечення високої якості підготовки. Командириінструктори проводять заняття переважно на рівні основних підрозділів (відділення, взвод), що дає можливість навчити і проконтролювати засвоєння матеріалу кожним курсантом. Тут помилок не прощають і доводять результат навчання до досконалості розуміння і вміння.
І хоча “зведення фінансових кінців із кінцями” є постійною проблемою, у колективі панує дух справжнього братерства, патріотизму і старанного ставлення до важливої справи.
Очолює організацію професійний військовий, полковник Святослав Стеценко, котрий дозволив (з урахуванням певних обмежень) кореспонденту бути присутнім на практичних заняттях у лісовому вишкільному таборі “Легіону” і відповів на запитання “СП”.
— Пане Святославе, яку ідею Ви поклали в основу цієї громадської ініціативи?
— Головна ідея: кожен громадянин — захисник своєї країни. Кожен! Самі громадяни, які розуміють необхідність бути готовими до захисту родини, міста, країни, добровільно за свій кошт купують зброю і спорядження, у свій вільний час приходять до “Легіону” на навчання і тренування.
Ми не створюємо якесь окреме збройне формування. Ми лише готуємо громадянпатріотів до захисту Батьківщини і утворюємо дієву громадянську структуру. Військова підготовка в “Легіоні” дасть нових вірних і надійних товаришів, які підтримають і допоможуть у будьякій ситуації.
— Які проблеми найчастіше виникають у середовищі курсантів під час навчання: фізичні, інтелектуальні, психологічні, патріотичні? Як їх вирішуєте?
— Основна проблема — психологічна. Люди повинні налаштуватися на серйозне ставлення до захисту своєї країни. Всі інші проблеми — похідні від усвідомлення власного обов’язку, власної відповідальності за захист України. На початку має місце й фізичне відставання, але потім надолужуємо.
— Як вирішуєте цю основну та інші проблеми?
— Важливий напрям — інформаційна робота, а головне — участь курсантів у практичних заняттях. Ми тут даємо достатньо повне і всебічне уявлення про війну і відпрацьовуємо з кожним курсантом конкретику його дій у кожній ситуації.
А коли людина знає і вміє, вона певна, озброєна, готова боротися і перемагати. Хто до нас уже потрапив, опиняється в колективі патріотів, відкидає сумніви і стає щасливим у своїх переконаннях.
— Чи проводяться в “Легіоні” якісь політичні, ідеологічні заняття?
— Політичних занять у нас немає. Ідеологічна робота проводиться безпосередньо під час занять, у рамках докладних пояснень мети і завдань нашої діяльності.
Ми розуміємо, що патріотичне виховання має свою глибину й аспекти. Отож враховуємо це у повній прозорості й відповідальності нашої роботи. Але головний чинник — це перебування в колективі свідомих, патріотичних громадян, серед яких кожен позитивно змінюється внутрішньо.
— Які побажання найчастіше висувають Ваші підопічні, а які вимоги висуваєте Ви?
— Головна моя вимога (яка зрештою відповідає побажанням курсантів) — чітке дотримання розпорядку дня, графіка занять, якісного відпрацювання всіх запланованих завдань на високому методичному рівні.
Наші інструктори на кожному занятті створюють атмосферу усвідомлення безпосередньої близькості війни і нашої причетності до неї, як бійцівзахисників України.
— Який розпорядок дня у таборі?
— Розпорядок залежить від курсу навчання. Є курс, під час якого займаються лише у вихідні дні, є курси, під час яких курсанти прибувають до табору на кількаденні збори.
От, наприклад, курс вихідного дня: о восьмій годині збір, фізична підготовка (розминка); потім відпрацювання окремих елементів індивідуальних дій; основна частина — дії у складі підрозділу, організаційне, технологічне і тактичне злагодження в різних видах бою.
— Що вміють курсанти після першого місяця навчань, після трьох і після п’яти?
— Упродовж першого місяця людина починає розуміти, що таке — військова справа, навіщо і що дає військова підготовка, що таке військова служба і чому треба навчатися довго і серйозно.
Після трьох місяців підготовки курсанти отримують повний обсяг знань і вміння на рівні солдата піхотного підрозділу. Людина володіє навичками бійця, котрий здатен діяти у складі відділення і взводу в основних видах бою.
Після п’яти місяців курсанти, які відповідально ставляться до виконання всіх елементів навчального процесу, формують боєздатний підрозділ територіальної оборони, готовий до виконання завдань за призначенням.
— Ви враховуєте особливості підготовки бійців територіальної оборони для ведення війни у міській забудові на відміну від бойової роботи, наприклад, у лісі?
— Ми одразу, ще починаючи вишкіл, даємо універсальну підготовку. Люди зі зброєю на своїй землі повинні вміти діяти ефективно за будьяких умов! Тому вони проходять спеціалізацію у складі підрозділів, з орієнтацією на виконання відповідних завдань, покладених на них згідно з планом оборони Києва.
— Як вирішуєте харчування курсантів?
— Під час одноденних занять — харчі свої. Під час триваліших зборів — готуємо їжу в таборі.
— Чи курсанти складають якісь іспити, нормативи по закінченні навчань? Чи отримують якесь посвідчення (і що воно дає)?
— По завершенні відповідного курсу проводиться контрольне заняття, за яким визначається рівень підготовки. У разі успішності випускники отримують наш сертифікат. Коли наших легіонерів мобілізують до війська, то у більшості випадків їх призначають на командні посади або на посади інструкторів.
— Що можете сказати про своїх колег, командирівінструкторів?
— Головне, що це чесні й серйозні громадяни України. Це люди, котрі усвідомлюють особисту відповідальність за захист держави.
— Хто з Ваших випускників уже в АТО?
— Сьогодні понад 70 наших легіонерів беруть участь в АТО у складі Збройних Сил, Національної Гвардії і спецпідрозділів міліції.
— Може, було б варто поширити досвід “Легіону” та допомогти бійцям і підрозділам, наприклад, добровольчих формувань?
— Ми пропонували наш досвід для підготовки бійців “Правого сектора”, але вони відмовились.
— Чи є у Вас конкуренти у цій роботі? Чи можна когось порівняти з “Легіоном”?
— Добру підготовку дає “Азов”. Але вони готують винятков для себе, для своїх підрозділів, із урахуванням деякої специфіки своїх завдань.
— Чи можна порівняти підготовку у Вашій громадській організації з підготовкою, наприклад, у державному військовому центрі “Десна”? Чи Вам відомо, як на фронті оцінюють Вашу підготовку?
— Кажу так, як є насправді — наш рівень підготовки кращий ніж у загальновійськових навчальних підрозділах. Я не беру до уваги підготовку спеціалістів — артилеристів, інженерів, спецназ… А от стрілецькі піхотні підрозділи на сьогодні ми готуємо краще. Причина одна — у нас люди вмотивовані.
Весь особовий склад, який приходить до нас на підготовку, це люди ініціативні, котрі усвідомлюють свій громадянський обов’язок як власну, особисту потребу. Всі вони патріоти і добровольці за покликом серця.
— З огляду на Вашу ґрунтовну освіту, величезний військовий, життєвий і організаційний досвід, було б логічно висунути Вашу кандидатуру на місцеві вибори до Київради…
— Ні. Я розумію, що це дуже потрібно. Не сумніваюсь, що був би корисним у владі нашої столиці. І для киян це був би гідний вибір.
Але сьогодні я маю зосередитися на виконанні гарячіших завдань, які потребують моєї особистої участі у важливій справі підвищення здатності громадян до захисту своєї Батьківщини.
— Що найчастіше Вам доводиться чути від легіонерів після закінчення курсу?
— Подяку за те, що завдяки отриманим знанням і навичкам вони стали спокійнішими, певніше почуваються і готові до бойової роботи, до боротьби за незалежність України. Дякують за те, що їхній патріотизм відтепер є конкретнішим, бо спирається на професійну військову підготовку.
А головне — дякують за те, що вони тут знайшли друзів, побратимів, на яких завжди можна покластися у скрутний час, справжніх однодумців, яким можна вірити, з якими насправді можна йти у розвідку.
* * *
Під час перебування у таборі легіонерів мав можливість спостерігати за навчаннями курсантів, зокрема з тактики безпосереднього зіткнення на індивідуальному рівні, коли зброя може мати не основне, а допоміжне застосування.
Зовні це мало вигляд звичайного рукопашного бою у парах. Проте насправді вибудовувалася психологічна здатність панувати над ситуацією, навіть якщо вона здається безнадійною.
Запам’яталася одна з численних вимог інструктора, котрий сам стікав потом у гарячій імпульсивній роботі тіла на лісовій галявині й вимагав темпових дій від курсантів: “Панове! Це не спортивні змагання. Це війна! Хочете перемогти? Перемагайте тут і зараз! Саме зараз вирішується, чи ви здатні перемогти! Це ви самі зараз вирішуєте…”
Ще під час прибуття до табору мене попередили: “Бажано, щоб на фотознімках не було облич”. Делікатно відмовився від фотографування й керівник “Легіону”. Отож я намагався посвоєму “балаклавити” фотосесію, зокрема уникаючи облич інструкторів.
Спілкувався
Євген ҐОЛИБАРД
