Ми вже писали про виставку Юрія Нагулка “Скрижалі гідності”, що відбувалася у рамках проекту “Код нації” (ч. 34 за 2015 р.). А нещодавно у Національному КиєвоПечерському історикокультурному заповіднику художник представив другу частину цього проекту, що має назву “Терени волі”.
“Він не просто митець, а скарбівничий неперевершених коштовностей, що зафіксовані на рівні ДНК… Перед цим хистом будьяка майстерність — просто штукарство… Цей хист від Всевишнього, завдяки якому душа стоока і всевидюча позирає за межі зримого… Зупиніться на хвильку і загляньте перед його творами в себе”, — пише про творчість художника Юрія Нагулка Павло Мовчан.
Митець у своїх творах звертається до загальнолюдських тем. Широко у його творчості представлена тема християнства, є чимало пейзажів. Проте до української тематики у художника не доходили руки. А приблизно за місяць до початку Революції гідності дружина запропонувала митцю з’їздити у Національний музей народного побуту та архітектури України, що у Пироговому. Був вражений побаченим. Відтоді тема України стала однією з провідних у його роботах.
Кожна картина нової виставки подає кілька часових вимірів. Тут можна побачити наших сучасників, предків із різних часів та епох, а також тих, хто прийде нам на зміну. Всі роботи експозиції об’єднує тема волі.
Одне з центральних місць в експозиції належить картині “Остання переправа”. “Це картина драматичного звучання, і головне історичне тло тут — події Другої світової війни. Хоча зображені воїни різних часів і народів: боєць Червоної армії, солдат Вермахту, давньоруський витязь, візантійський коміт, британський солдат Другої світової з пораненою забинтованою рукою, козакзапорожець, котрий сидить на барабані, радянська фронтова радистка, полкові розвідники у дивного кольору маскхалатах… Але цей світ воїнів, антагоністів, ворогів примиряє фігура матері з маленьким сином на руках. Вона дарує світу сина, надію, майбутнє. Це і зняття рокового протистояння, антагонізму, світового конфлікту, що назріває, вирішення їхніх протиріч — у цієї в багатьох смислах останньої переправи”, — пише мистецтвознавець Дмитро Корсунь.
Багатьом запам’ятається і картина “Лабіринт”, що є своєрідним родоводом, який складається із людей різних епох. Робота “Надія” перегукується з Шевченковою “Катериною”, проте цю жінку можна швидше назвати Катериною ХХІ століття. На картині “Сини Ноя. Оркестр” різні люди, які вплинули на формування генетичного коду українців. Всі вони — це минуле, а скрипка, що у центрі, — сучасне. Зв’язати минуле, сьогодення і прийдешнє художник намагається у творах “Хвіртка”, “Покрова” і “Перехрестя”. Українському селу присвячені картини “Святковий день” та “Вишні цвітуть”.
А ми вирішили поцікавитися у художника, що ж він думає про український народ та його місце у сучасному світі.
“Народився великий народ. Він ще і сам не усвідомлює своєї величі. Нам зараз дуже важко. Але все народжується в муках. І не треба говорити, що ми найкращий народ у світі, однак ми рівний народ серед інших народів. І треба себе поважати”, — сказав пан Юрій.
На відкриття виставки запросили учасників АТО і волонтерів, вони запропонували створити громадську організацію, що мала б назву “Код нації”. Невідомо, чи буде існувати така організація, але після відкриття цих двох виставок багато людей почали замислюватися, у чому ж полягає код української нації, і це тішить художника.
Експозицію “Терени волі” можна відвідати до 4 жовтня, а вже незабаром у дзвіниці КиєвоПечерського заповідника відкриється виставка Юрія Нагулка “Дух істини”.
Матеріали підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
