Олег БОГДАНОВИЧ,
Київ
Із задоволенням прочитав матеріал “Уроки Європи” (“СП”, ч. 35 за 2015 р.) про те, як працює Закон про мову у Франції, як накладають штрафи за його невиконання.
Прогулюючись вечірнім Києвом, я пофантазував і уявив, що такий же Закон ухвалено у нас в Україні.
Перша вивіска, на яку падає погляд, — “LESSANGE LL Blanc” зліва від театру опери ім. Лисенка. Чи ж не підстава для штрафу та поповнення бюджету? Йду далі — велика вивіска “BANG b OLUFSEN” — ще можна додати до бюджетної скриньки.
Вклоняюся Миколі Лисенку і його патріотично-державницькому прапору на шиї. Позаду — недіючий фонтан як символ нашої занедбаної української культури, що фінансується за залишковим принципом. А коштів, вилучених у вигляді штрафу за попередні вивіски, можливо, вистачило б на ремонт фонтана. Повертаюся до театру спиною, але так до нього повернулася, на мою думку, влада (і попередня, і теперішня). Справа — занедбана ялинка. Попереду яскраво горить “Варенична “Катюша”. Підстав начебто для штрафу немає. Але чому “Катюша”? Між “Катюшею” і паркінгом — мийка, реклама “Опери”, мережа магазинів “Архітектор краси”, “Національна лотерея” (жовте коло на синьому тлі — чим не патріотичні кольори)?
Ці вивіски до бюджету міста за новим законом нічого не додадуть. А ось висотна споруда, яка не вписується в архітектурний ансамбль площі оперного театру. “Дуже не пасує”, — відповідають одні. “Должно быть так”, — з акцентом відповідають іноземці, показуючи на старі будинки, які витримані в стилі оперного театру. Запитую у перекладача: “Звідкіль гості”? Виявляється, з Ізраїлю. Там у себе в пустелі вони збудували чудові міста. А у нас із чудового міста створили “не пасує”. Продовжую прогулянку вулицею Володимирською вздовж “Архітектор крем”. На тротуарі стоять розкішні Meрседеси, Порше, БМВ, Ауді, RANGE ROVER — усього 21 автомобіль. Ще трішки коштів до бюджету. А далі завертаю біля аптеки і прямую вниз до Хрещатика вулицею Богдана Хмельницького, продовжуючи “наповнювати” бюджет, накладаючи “умовні” штрафи на власників вивісок: “BOWTIE HOUSE”, “галстуки кожаные, аксесуары, бабочки, подтяжки, запонки, зажимы, пошив под заказ”, сапожная мастерская полного цикла “Чей туфля?”
Вражає оригінальність, а тому, мабуть, заслуговує пільгового штрафу власник вивіски: “Верну молодость вашей обуви, сумке, ремню”, а далі прізвище, ім’я і номер телефону. Далі гроші до бюджету просяться жменями: “АВИАКАССЫ”, “UNITED”, “Оливье”, “БИСТРО”. Чи не єдина вивіска тут — рекламний щит: “Шевченківський район”. Біля входу на станцію метро “Театральна” на деякий час припиняю свої фантазії про наповнення бюджету.
Продовжую їх, ідучи додому на не перейменовану ще вулицю Уборевича, зі станції метро “Академмістечко”. Подумки рахую недопалки і згадую відповідь, отриману від міського голови з запевненням про те, що за кожний недопалок — штраф.
Скільки коштів довкола! Агов, кандидати в депутати! Чи не час наповнити ваші обіцянки-цяцянки реальними справами? І цій справі повчитись у французів, як потрібно піклуватись про рідну мову і про рідний кінематограф (значний відсоток від прокату зарубіжних фільмів йде на створення французького кіно), у скандинавів — піклуванню про водойми і їхніх мешканців (жоден скандинав не забере додому рибину меншу за 37 сантиметрів) і в багатьох інших. Пам’ятаймо Шевченкові слова: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.
Ідучи додому на свою прорадянську вулицю Уборевича, 17, я щоразу проходжу вул. Уборевича, 5. Саме тут, починаючи з 1991 року, будується на паперах бібліотека на 200 тисяч томів. Повиростали троє моїх дітей, яких я возив в дитячу бібліотеку на вул. Баумана, а бібліотека будувалася лише на папері. Дуже схоже, що на цьому місці хтось хоче збудувати чергову висотку! А як же “Не хлібом єдиним живе людина”. Проходячи повз цей заплутаний майданчик, я завжди думаю, а можливе таке у Франції, Німеччині, Великобританії?
Мабуть, ні.
