Нова радість зустрічі з учителем

Мирослав Стефанишин,

композитор, диригентхормейстер, професор, заслужений діяч мистецтв України, м. Луцьк

Є книги, на які чекаєш. А є такі, що приходять несподівано, як раптова поява — сонця крізь хмари, як подув свіжого вітру чи благодатний дощ у палючу спеку. І довгоочікуваним, і несподіваним виданням для мене стала книга Павла Івановича Муравського “Моя хорова школа”. Вона принесла мені нову радість зустрічі й щирого спілкування з моїм дорогим, незабутнім Учителем. Ця унікальна книга з’явилася наприкінці 2014 року в київському Видавничому центрі “Просвіта” (редакторупорядник Олександер Шокало).

Самою лише назвою цієї книжки сказано багато. Павло Іванович справді створив в Україні потужну школу хорового співу. А мені пощастило під дбайливим керівництвом цього геніального митця й педагога пізнати щонайтонші нюанси хорового мистецтва. Це, власне, й визначило мою життєву стезю як композитора й диригентахормейстера.

Видання вражає багатством життєвого й професійного досвіду, мудрістю автора, глибиною думок і ясністю їх викладу. Розділи праці лаконічні й місткі: “Моє життя — моє мистецтво”, “Мій мистецький метод”, “Акапельний хоровий спів — базове мистецтво України”, “Хорові правила”, “Набута на віку мудрість”, “Нотатки”, “Правдиве мистецтво духовно збагачує людину”.

Книжку суттєво доповнюють розділи: “Представники хорової школи Павла Муравського” та “Хорова школа Павла Муравського в контексті української хорової традиції”. Тут уміщено спогадироздуми учнів і послідовників Павла Івановича та дослідників його мистецького феномену. Фахові осягнення й осмислення педагогічномистецького досвіду Маестро увиразнюють сприйняття феноменального явища Хорової школи Муравського. Сучасники П. І. Муравського глибоко, осмислено й щиро викладають своє фахове розуміння творчовиконавської праці високошанованого Вчителя, колеги й товариша. Учні Муравського своїм хормейстерським досвідом стверджують дієвість мистецьких і громадянських принципів улюбленого Вчителя й життєвість його школи. Ця друга частина книги органічно виростає з першої й становить із нею нерозривне ціле. Таку цілісність видання забезпечує кваліфіковане упорядкування текстів та їх фахове редагування. Нерідко доводиться чути нарікання на свавільне втручання редакторів у текст, на зміни, не погоджені з авторами, внаслідок чого спотворюється первісний авторський задум. У цьому виданні редакторську працю можна без перебільшення назвати еталоном того, як потрібно підходити до тексту.

Можу судити про це й за публікацією своєї статті, де я веду детальну фахову мову про хорову методику П. І. Муравського в капелі “Трембіта”. Вона вміщена у книжці на початку другого розділу, після розлогої статті професора Михайла Гринишина — колеги, з яким ми, починаючи з 1949 року, одночасно вчилися у славетного Наставника (наші прізвища були найпершими в списку учнів Павла Івановича у Львівській державній консерваторії імені М. В. Лисенка). Ця публікація — продовження двох попередніх статей про Вчителя (перша — “Найсвітліші сторінки мого навчання у хоровому класі П. І. Муравського”, друга — “Хорова капела “Трембіта”, у якій був художнім керівником мій вчитель П. І. Муравський”).

Відзначу надзвичайно високий мистецький, методичний і поетичнофілософський рівень викладу теоретичного матеріалу. З усіх видань про Павла Івановича і його власних публікацій — це, либонь, найдовершеніша класична праця. Це взірцеве видання в українській музичній літературі і щодо змістовності, і щодо художньополіграфічного виконання. Формат, зовнішній класичний вигляд видання та його внутрішня структура захоплюють вишуканістю, витонченим художнім смаком. Відчувається, що над книгою працювали з великою любов’ю. Дуже світла, чиста подача текстового матеріалу, читати який — просто свято для душі після тих сумних друкарських шрифтів, які рясніють у багатьох сучасних книжках.

Сердечно дякую Павлові Івановичу за нову радість зустрічі з ним. Дякую своїм колегамхормейстерам за любов до нашого незабутнього Вчителя. Висловлюю свої найкращі побажання всім, хто працює на ниві нашої культури — так і далі тримати в представленні українського хорового мистецтва, всіх наших культурних набутків.