Отець Сергій: «Звіряйте своє життя з Богом»

Журналіст Таїна Братченко взяла інтерв’ю у священика Української Автокефальної Православної Церкви у місті Біла Церква — отця Сергія (Ковальчука). Зустрітися зі священиком вирішила з двох причин: не так багато читачів обізнані з історією УАПЦ, а що стосується білоцерківської парафії цієї Церкви, то хоча вона існує вже не перший рік, але й досі не має власного храмового приміщення.

— Отче, як давно створено Вашу парафію?

— Нашу парафію названо на честь Стрітення Господнього. Офіційно її зареєстровано ще 2009 року. Прочан у Білій Церкві поки що небагато порівняно з Бояркою і з селом Коженики, де їх близько сотні.

— Чим це можна пояснити?

— Найголовніша причина полягає в тому, що у нас і досі немає свого храму. Отже, вже шостий рік доводиться правити службу в орендованих приміщеннях. Добре, що до нас із розумінням ставиться голова міськрайонної організації ВУТ “Просвіта” Володимир Іванців, який завжди надає кімнату своєї організації. Через брак приміщення мені доводиться частіше правити службу в каплиці в Кожениках і в Боярській церкві Покрови Святої Богородиці, де є настоятелем о. Дмитрій, ніж у своєму рідному місті.

Наші прочани і я особисто неодноразово зверталися до міської ради з проханням надати приміщення для проведення храмової служби, але й досі це питання не можуть вирішити.

— Можливо, це пов’язано з фінансами, а зараз особливо складний економічний період не лише в місті, а й у державі. Але ж є вихід з цього становища, який не потребуватиме жодних матеріальних витрат: поряд з Преображенським собором є Микольська церква, зведена на кошти нашого гетьмана Мазепи. І якщо Московський Патріархат виголосив анафему нашому національному герою, то за логікою належить і цей храм повернути парафіянам або УПЦ КП, або УАПЦ. Щоправда, прочани першої церкви мають свій храм — Святої Покрови, завдяки наполегливості і голодуванню колишнього настоятеля — світлої пам’яті о. Миколая. То які ж іще зусилля потрібні, щоб повернути вже побудовану церкву білоцерківським вірянам УАПЦ?

— Таке рішення було б і мудрим, і справедливим. Сподіватимемося, що наші працівники міської ради всетаки прийдуть до нього і не змушуватимуть парафіян автокефальної церкви надалі терпіти такі умови. Але ж коли це відбудеться? Нам лишається тільки молитися і очікувати вирішення цього питання.

— Отче, а коли вперше Автокефальна Православна Церква оголосила про своє існування?

— Це відбулося 1921 року. Але священик Автокефальної Церкви був рукоположений не єпископами, а священиками, і тому його не визнали інші Церкви. А 1924 року у Варшаві українське і білоруське населення Польщі звернулося до Константинопольського Патріархату і особисто до Патріарха Григорія VІІ з проханням дати Грамоту на автокефалію, щоби назавжди вийти зпід влади Московської Православної Церкви. Тоді вона назвалася Польська Автокефальна Православна Церква. До речі, її першим предстоятелем став митрополит Діонісій, який зробив багатий духовний внесок для розвитку нової Церкви в Польщі.

А на території України першим рукоположеним просвітером УАПЦ 1921 року в Києві став о. Василь Липківський. У 30х роках наша Церква зазнала переслідувань і тиску з боку радянської влади і припинила своє існування.

1942 року УАПЦ знову відновилася — вже на Волині, пізніше одного з її єпископів — Мстислава Скрипника обрали Патріархом УАПЦ. Потім радянська влада знову заборонила її діяльність. І лише 1989 року у Львові о. Володимир Ярема як протоієрей заявив про її відновлення і вихід із Московського Патріархату. Пізніше Церква перейшла до Києва.

— Чи доводилося Вам як священику працювати за кордоном?

— Так, саме після Помаранчевої революції, з 2006 року, на запрошення свого колеги поїхав до США. Жив там близько півроку. Тоді я правив службу разом із настоятелем храму УАПЦ. Мене вразила зацікавленість і активність українців — вірних тієї церкви. Вони не лише відвідували майже всі служби, а завжди намагалися якомога більше допомогти в храмі, провідували хворих вірян, надавали меценатську допомогу. Там ніхто не втручається з боку держави у внутрішні церковні справи і вимагають лише одного, як і від усіх інших громадян — не порушувати законодавства країни.

— Мабуть, це і є прикладом справжньої демократії. Напевно, там би дуже здивувалися, якби священики стали наполегливо “радити” прочанам, за кого їм треба голосувати на виборах?

— Звісно, що подібне втручання є не лише протизаконним, а й принизливим для прочан. Адже це дивно, коли дорослих людей вважають нерозумними і неспроможними зробити свій власний вибір. Церква повинна бути осторонь від політики. Але водночас вона має бути завжди з народом і підтримувати у важкі часи. Тому під час Революції гідності священики майже всіх конфесій були на Майдані: і православні Київського патріархату, й Автокефальної Православної Церкви і грекокатолицькі, і римокатолицькі… Вони підтримували майданівців молитвами, надавали допомогу пораненим і рятували їх, ризикуючи життям.

— Отче, я знаю, що тоді, торік навесні, Вас поранили на Майдані в обидві ноги…

— Але ж, хвалити Бога, поранення не було смертельним. Отже, я ще потрібен тут, щоб служити Господу і людям. Зараз, коли в країні війна, для людей дуже важлива підтримка священиків. Наприклад, у Боярці парафія храму Покрови Святої Богородиці дуже збільшилася за рахунок приїжджих переселенців із Донецької і Луганської областей. А якщо люди йдуть до церкви — значить, ми їм потрібні. Не можу не сказати і про ту допомогу, яку надає настоятель цього храму о. Дмитрій. Він постійно цікавиться, які медикаменти потрібні нашим воїнам у зоні АТО, закуповує їх і самотужки доставляє туди, де їх чекають. І це — приклад справжньої допомоги своїм ближнім.

— Отче, незабаром у нашій країні відбудуться місцеві вибори. Що б Ви побажали нашим землякам?

— Звіряти своє життя з Богом. А значить: не продаватися ні за які гроші, не лукавити, бути справедливими і сміливими у своєму виборі. І пам’ятати, що все одно за будьяку брехню доведеться розплачуватися. Отже, будьмо чесними і порядними перед Богом, перед нашими дітьми та близькими, і самі перед собою. А ми, священики, молитимемося за те, щоб цей вибір був правильним.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment