Сергій КОВАЛЕНКО
Хоча історія України сповнена неабиякого драматизму з виразним трагічним забарвленням, проте період Української Революції 1917—1921 рр. посідає в ній особливе місце, оскільки його події — це не лише свідчення документів і очевидців, а й родинні перекази живих людей. Напевно, немає такої родини, якої б не зачепили події тієї революції. Ті події відзначалися таким шаленим динамізмом, що людям, які тоді жили, часто було неможливо збагнути їхній справжній зміст і визначити лінію своєї поведінки у зв’язку з ними. Тим більше це стосується селян, рівень освіченості яких був далеко не належним. Це й зумовило їх хитання між національним і соціальним з явною перевагою останнього, чим вміло користувалися вороги української державності, спекулюючи соціальними гаслами.
Одним із найталановитіших представників селянства, які очолювали його боротьбу за соціальну справедливість, був Федір Гребенко з Лісович Таращанського повіту Київської губернії, керівник славетного Таращанського повстання 1918 р., постать майже незнана в українській історії. Хоча саме Таращанське повстання, очолюване ним, стало основою московського міфу, яким московські ідеологи пояснювали події, що відбувалися в Україні у другій половині 1918го—першій половині 1919 року. Розплутуванню цього історикоідеологічного сплетіння присвячено трилогію Олександра Бондаренка “Повернення із забуття” (у співавторстві з Іваном Бондаренком), “Протистояння” і “Роздоріжжя”, головним героєм якої якраз і є Федір Гребенко.
Навколо канви його життя й діяльності подається широке полотно масштабних історичних подій, що відбувалися в Україні і навколо неї у 1910х роках, і до яких мав безпосередній стосунок головний герой книги. Це Перша світова війна 1914—1918 рр., Російська революція 1917 р. й Українська революція 1917—1921 рр. Так сталося, що офіцер царської армії Федір Гребенко влітку 1918 р. опинився в центрі селянських заворушень, спрямованих проти реставрації дореволюційних порядків, які проводив уряд Гетьмана Павла Скоропадського, у себе на батьківщині. Він швидко вирізнився серед селян як талановитий організатор і воєначальник і невдовзі став головним керівником повстання. Повстання відбувалося під гаслами відновлення Української Народної Республіки (УНР) на противагу чинному режимові Павла Скоропадського і до його організації, попри твердження московської й промосковської історіографії, комуністи“большевики” не мали жодного стосунку. Сам Федір Гребенко належав до Української партії соціалреволюціонерів (УПСР). Цим, напевно, й пояснюється його санкціоноване Москвою забуття.
Зазнавши поразки від значно переважаючих і озброєніших німецьких окупаційних військ, що підтримували режим Павла Скоропадського, і вирвавшись з оточення, таращанці вирушили у далекий похід на Донбас, мріючи “розчинитися” й так сховатися від переслідувань у Запорозькому корпусі, який повстанці за звичкою називали “бригадою Натієва”, що стояв там на охороні українських рубежів. Проте розгромлені німецькими військами при переправі через річку Псьол на Полтавщині, змушені були повернути на північ і зрештою опинилися у так званій “нейтральній зоні” на кордоні між Українською Державою та Російською Федерацією. Дісталося їх туди лише близько 150 осіб і вони відразу ж опинилися в лабетах московської ЧК.
Якраз від цього місця й почалося творення “таращанського міфу” в його московській інтерпретації. Намагаючись подати свою наступну агресію, яка готувалася, як визвольний похід українських повстанців, Москва формувала в “нейтральній зоні” так звані “повстанські дивізії”, до яких активно залучала й дійсних повстанців з України. Не уникли цього й таращанці. Вибору у них не було. Або смерть у застінках ЧК, або участь у “визволенні” України. Вони, зрештою, не дуже й опиралися, бо палали ненавистю до режиму Павла Скоропадського, від якого сильно потерпіли. Звідки їм було знати, що через кілька місяців їм доведеться воювати проти УНР, за відновлення якої вони повстали влітку 1918 р.? З їхнім залученням було створено Таращанський полк, який було пов’язано з іменем комуніста Василя Боженка. Так він став керівником Таращанського повстання, до якого не мав жодного стосунку.
Далі в трилогії йдеться про другу московську агресію проти УНР 1918—1919 рр., про участь у ній таращанців і Федора Гребенка, про те, як він зі своїм полком самовільно залишили фронт, про невдалу спробу приєднатися до повстання отамана Зеленого, про бої з денікінцями, про арешт і смерть у московській Луб’янці.
Трилогія насичена унікальною інформацією, добре ілюстрована, містить мапи подій, описаних у ній, і подає оригінальне бачення автора тих далеких подій, відлуння яких відчувається в Україні й понині.
