Афоризми й вислови Серця Петра Осадчука

8 жовтня минає рік відходу у вічність поета і громадського діяча, народного депутата ВР двох скликань Петра Осадчука.

Про Петра Ільковича можна згадувати і говорити багато — він справді незабутній у своїй енергійності, контактності, гострій пам’яті і гострому слові, наполегливій працьовитості й умінні розвеселити найсумнішу людину та засмутити самовпевненого циніка. Але це все було зовнішніми, хоч і дуже цінними властивостями його натури — діяльної й цікавої до життя. Поза тим і над тим стояла творча сутність Петра Осадчука — незміримо глибша, розважливіша, людяна й неповторна. Цією публікацією з його творчої спадщини ми відкриваємо риси цієї дорогої людини.

* * *

Якби мені запропонували одним реченням виразити смисл мого життя, мету і спрямованість багатьох моїх римованих і неримованих писань, то я сказав би: “Вище України — тільки небо, але й небо понад Україною — також Україна”.

* * *

Я переконаний, що поет лише тоді поет, коли він почуває себе невід’ємною часткою свого народу, його вразливим нервом. Окрім природного дару, все інше залежить від набутої майстерності та працездатності.

* * *

Поезія існує в нас і навколо нас — як унікальне явище людського духу, незалежно від словесних маніпуляцій літературних шаманів і еквілібристів. Істинний герой поезії не зачаровується летючою миттю скороминущого дня, а живе в контексті історії — як єднальна ланка між минулим і майбутнім. Тарас Шевченко і Адам Міцкевич, Сергій Єсенін і Євген Маланюк стоять ближче до мене в часі й просторі — за моїми вимірами, — аніж деякі сучасники, що називають себе письменниками.

* * *

Слово поета — чутлива мембрана. Хочеться, щоб воно завжди вловлювало найтонші порухи й коливання в суспільній атмосфері та й, у свою чергу, очищало її, як грозовий розряд очищає спекотну літню днину.

* * *

Поет, при якій би він політичній системі не жив, перебуває в складних стосунках із суспільством і державою. Так чи інакше, а в поезії визріває бунт, протест проти недосконалості людини і суспільства.

* * *

Немає поета без ідеалів. Одні з них розтають, як березневий сніг, інші трансформуються або гинуть, як зерно, щоб дати новий плід. Справжній ідеал супроводжує поета все життя.

* * *

Приречений зникнути, загинути разом з учорашнім днем поет, який хапається за відмираючий ідеал, той, що на пробу часу злиняв, змалів або виявився не ідеалом, а самообманом, красивим фантомом, ілюзією, що затьмарювала свідомість.

* * *

[…] з усіх найбільших ідеалів, які вистраждали і відстояли в слові горді поети всіх часів і народів, є ідеал свободи. Тільки вільна людина може сповна реалізувати себе, але тоді, коли вона не буде вільна від сумління, від пам’яті, від громадянського обов’язку перед своїм народом.

Із книжки “Підсумовую, але не сумую”, Київ, 1997 р.

Думки із щоденників

Чорти й ангели — це артисти з однієї театральної трупи, окремо вони існувати не можуть. Замолоду не всі люди це розуміють, тому треба прожити життя, підкреслюю, осмислене життя, щоб навчитися відрізняти в суспільстві чортів від ангелів і навпаки.

* * *

Тим, хто нині гребе під себе, збагачується за рахунок пограбованого народу, тим, кому замало чистого неба над головою, рано чи пізно буде цілком достатньо гробової дошки над грішним тілом.

* * *

Фашистами й “нашистами” називають національно свідомих українських політиків у сучасному громадянському бедламі ті люди й корпоративні спільноти, які прагнуть відволікти увагу суспільства від своїх дій і планів за суттю і кінцевою метою окупаційних, спрямованих на узурпацію влади в своїх (нам чужих) руках, утвердження власного панування в Україні і не тільки в Україні. Україна без українців — кінцева мета глобальних шовінюг.

* * *

Не кожен допитливий потрапив свого часу в протоколи допитів, але скільки туди потрапило зовсім недопитливих людей, які під час допитів у застінках НКВДКГБ розповіли про те, чого ніколи не знали і не бачили! Все це заслуга комуністичного репресивного режиму, який під тортурами будив “творчу фантазію” людей, зовсім далеких від будьякої творчості.

* * *

Дурень думкою багатіє, а сучасні олігархи, обвівши дурня навколо пальця, будують своє процвітання на сльозах одурених і багатіють з народного добра.

* * *

Владореформатори, для яких реформа — понад усе, ведуть туди, не знати куди, і що менше вони знають про напрямок руху запропонованих змін, тим далі вони заведуть.

* * *

Генетичне сміття, що рветься до влади чи, не дай Боже, входить у владні структури, ніколи не діятиме благородними методами і не буде працювати на створення суспільства вільних людей, що живуть за законами справедливості, честі й совісті.

* * *

Кати і жертви схожі між собою в історії тим, що за певних (непевних) обставин незрідка міняються місцями.

* * *

Втрачає в ціні життя,

Побите Серпом і Молотом,

В час, коли всяке сміття

Себе уявляє золотом.

* * *

У найгуманнішого Президентадемократа є перспектива стати диктатором, якщо опозиція, що рветься до влади, буде постійно діяти протизаконно і антидемократично та ще й дорікати йому в тому, що він не гуманіст і не демократ.

* * *

Бути поетом — не нагорода, а кара Божа. Хто з поетів домагається правдами й неправдами премій і нагород, той не обранець Божий.

* * *

Національна трагедія українців не в тому, що вони дурніші чи слабші тілом і духом за інших людей, а в тому, що досі сповідують принцип християнської безпринципності: як ударили тебе по одній щоці, то підставляй другу.

* * *

Ні раю, ні комунізму ніхто в житті не бачив. А пекло, яке влаштували на землі комуністи по дорозі до “світлого майбутнього”, бачили мільйони і десятки мільйонів людей. Тож хто такі комуністи сьогодні? Спадкоємні чорти чи провісники нового раю, у який можна потрапити, як показав історичний досвід, тільки через пекло Соловків і Сибіру.

* * *

В час глобалізації всесвітніх процесів поки що вільним народам варто пам’ятати: націоналіст — людина, що відчуває себе невід’ємною часткою свого народу і хоче завжди бути зі своїм народом, а хто ненавидить націоналістів і паплюжить їх, той бореться за те, щоб панувати над народами, яких вони представляють.

* * *

Треба розрізняти націоналпатріотів, націоналкар’єристів і націоналшизофреніків, яких з першого погляду наївні або ідеологічно забомберені люди не зовсім розрізняють.

* * *

Все, що ми бачимо і чуємо сьогодні в умовно незалежній Україні, — тільки відлуння того, що сказали і зробили (але не довершили сповна) попередні покоління українців. Вдивляймось і вслухаймося в це відлуння, щоб зробити практичні висновки і діяти так, як вони, в ім’я реалізації української ідеї, але набагато краще. Інакше наступні покоління нашого відлуння не почують.

* * *

Деякі вороги надійніші за деяких друзів, бо вони відвертіші й принаймні не цілуються перед тим, як заспівають треті півні.

* * *

Людина має дві головні складові — плоть і дух. В одних переважає перше, в інших — друге. Коли щось одне відчутно переважить, тоді людина не спізнає ні гармонії, ні земного щастя в житті.

* * *

Якби наші невтомні реформатори проводили свої реформи так, щоб вони не заважали людям жити, то їм ціни не було б ні в пеклі, ні в раю.

* * *

Бог — це життя, він у кожному з нас, грішному і безгрішному, і він житиме доти, поки не загине людство, що з кожним роком і десятиліттям удосконалюється у творенні форм і знарядь самогубства.

* * *

Вільна думка перемагає простір і час, а єдиний мовний і культурний простір, який нам нав’язують імпершовіністи, вбиває українську душу і будьщо намагається примусити українців жити за московським часом.

* * *

Якщо я, українець, не даю сісти собі на шию будьякому нахабному представникові іншої нації, відстоюючи свої права на своїй рідній землі, то це аж ніяк не означає, що я ігнорую права всієї нації, до якої належить такий нахаба: у кожної нації є свої чесні люди і свої негідники й шахраї.

* * *

Так званий електорат, як правило, голосує не за правду і справедливість, а за тих, хто голосніше від усіх бреше про досягнення правди і справедливості, попередньо купивши кілька сот, а то й тисяч, агітаторів із середовища дезінформованого електорату.

* * *

Хто нині постійно й цілеспрямовано маніпулює правами людини, поширюючи їх на права злодія і шахрая, експансіоніста і ґвалтівника народної моралі, той продумано ігнорує права нації і народу, щоб завтра не нація, не народ вирішували свою долю, а окремі фінансовоекономічні об’єднання, окремі групи впливових людей, що вже тепер привласнюють собі права, більші за права будьякої національної спільноти, окрім спільноти, умовно кажучи, самопроголошених “надлюдей”, нібито Богом посланих, аби бути господарями в Українському Домі.

* * *

Псевдоукраїнські комуністи у Верховній Раді — не парламентська опозиція, що має свої особливі підходи у вирішенні соціальноекономічних питань на користь народу, це опозиція до Української Держави, зла сила, що діє безкарно й нахабно і являє собою загрозу самому існуванню України як незалежної держави.

Ті, хто називає себе нині комуністами, насправді є яскраво вираженими правонаступниками катів українського народу, агресивними виразниками інтересів імперської Москви. Вони не мають ні найменшого стосунку до знищених сталінським режимом українських комуністів Скрипника, Шумського, Хвильового з його знаменитим гаслом: “Геть від Москви!” Вони, кажучи в їхньому стилі, є агентами зовнішнього впливу.

* * *

Як не дивно, але демократію може в наших умовах порятувати лише диктатура закону, спрямована проти людей і політичних сил, які нині цинічно нищать демократію, або використовують її виключно у власних корпоративних інтересах.

* * *

Проголошена, але не реалізована свобода примножує хаос і вседозволеність. Вона є підходящим будівельним матеріалом для відновлення диктатури жорстокішої, аніж її попередниця, бо така диктатура буде переслідувати свободу і демократію, мотивуючи тим, що демократія — це зло, яке примножує хаос у суспільстві.

* * *

Ліворадикальні, антидержавні сили в наші дні настільки знахабніли, що вже начебто й не бояться потрапити під колеса історії.

Публікація Алли ОСАДЧУК