«Для України — це великий день»

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник пресцентру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ

В Актовій залі Львівського національного університету імені І. Франка відбулася презентація книги Блаженнішого Любомира Гузара “Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901—1944) провісник екуменізму” — до 150річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького.

Екуменічну діяльність Глави Української ГрекоКатолицької Церкви, видатного богослова, суспільного діяча, мецената Митрополита А. Шептицького Блаженніший Любомир Гузар висвітлив ще 1972 року і захистив як докторську дисертацію у Папському Урбаніянському університеті в Римі. Написана англійською мовою, буквально до недавнього часу вона була невідомою для широкого кола читачів.

“Ми зібралися на презентацію книги про Андрея Шептицького. Вона дуже гарно видана, — розпочав розповідь про книжку її автор Любомир Гузар, отримавши слово від ведучого — проректора ЛНУ ім. І. Франка Мар’яна Лозинського. — Коротко хочу представити, як до видання цієї книжки дійшло.

Колись мій батько взяв мене на гімнастику — старші учні і студенти виконували різні гімнастичні вправи. Батько каже: “Повернись! Там, за нами, — Митрополит!” А в авті сидів старенький чоловік. Руханкові справи мене більше цікавили в той момент. Я часто згадую про цю подію. Бо ніколи не мав нагоди з Митрополитом говорити чи бути близько біля нього. Я дуже сумніваюся, що Митрополит додумався, що отой хлопчик буде колись про нього писати. У середовищі, в якому я виростав, дуже часто говорили про Митрополита Шептицького, про його осягнення, погляди.

Нині є певна взаємна зичливість (ідеться про стосунки Церков. — Б. З.). А в 1950—1960х роках в Америці, коли я вчився і працював, ставлення одних до одних було не завжди позитивне. Громада українська збудувала Народний Дім. Треба поблагословити, — звернулася громада до предстоятелів УГКЦ і Православних Церков, щоб послати душпастирів на благословення Народного Дому. Але була умова: щоби священнослужителі не стояли разом, але при двох столах, які далеко поставлені один від одного. Треба було покропити мури і посвятити святим єлеєм. Комітет, який організовував це, мав дуже уважно випрацювати програму. Як будуть іти і кропити, мазати святим єлеєм, щоби, не дай Боже, священики двох церков не знайшлися разом в тій самій кімнаті. Чи коли будуть переходити, щоб не зустрілися по дорозі. Люди відчували, якою неприродною, трагічною є для нас ота різниця, церковний поділ. Як загоїти цю рану? 1969 року я поїхав у Рим продовжувати богословські студії. Дисертацію буду писати — “Екуменічна діяльність Митрополита Шептицького”.

Університетська Рада прийняла мій проект. Мені призначено модератора і двох помічників. Модератор — словенець. Він був колись учнем словенського священика. У грудні 1972го я захищав дисертацію. Комісія прийняла мою працю, але вони не були свідомі того, яка вона недосконала. Шептицький 1906 року написав Звернення до духовенства — “Зближаються часи”. Заохочував священиків працювати науково. Каже: хто береться до цього, повинен так це солідно виконати, щоб аж через сто років хтось міг додати щось до цієї праці. А я не мав доступу до всіх документів. Пізнав праці Шептицького, подорожував країнами Бенілюксу. Треба було її тоді видати. Але я вступив до монастиря, і для того не мав нагоди і часу. Була надія, що я зможу її доповнити. Може, молоді науковці нинішні додадуть те, чого в мене недостатньо. Казали мені: видай книжку українською мовою. І я знайшов викладача університету Світлану Авраменко, яка з англійської зробила переклад. Але я не подбав, щоб цю справу завершити.

А років 2—3 тому створили Фундацію Митрополита Шептицького, яка видає твори, — отець Андрій Михалейко, Оксана Гайова, Михайло Перун. І почали на мене інтенсивно впливати, але й допомагати, — знайшли перекладачів. За це я дякую пані Роксоляні Зорівчак. Несподівано ЛНУ ім. І. Франка заявив, що готовий цю книжку видати. Дякую пану ректору — Володимиру Мельнику за зичливість.

Вдячний тим, хто мене заохочував, хто настирливо мене підганяв. Книжка остаточно стала дійсністю. Я дуже вдячний за це Університету. Щиро сподіваюся, що за вашої помочі ця книжка також буде мати широке розповсюдження по Україні. Я хотів би, щоби книжка, присвячена екуменічній діяльності Шептицького, продовжувала його бажання, його мрії, щоби в нашому народі повернулася первісна єдність.

Для мене це дуже важливо, що вона принесе якусь користь. Чи відбудеться повернення до київської єдності? Якщо при Божій помочі це вдасться, то Шептицький буде радіти в Небі, що його праця подобається. А ми будемо радіти, що його праця продовжується на Землі”.

Можливо, комусь видасться, що більше уваги у висвітленні роботи презентації Блаженнішого Любомира Гузара належало б присвятити тим, хто оцінював діяльність самого Митрополита Андрея Шептицького, чи працю про нього — Блаженнішого Любомира Гузара. Звичайно, розповімо і про це. Однак, як підказує мені більш ніж сорокарічна журналістська практика, ми в молодому віці не завжди розуміємо (відчуваємо), що та чи та зустріч із видатними людьми українського народу, їх виступи, розповіді, оцінки — це історія. Вагома історія.

Про це, власне й говорили ректор ЛНУ ім. І. Франка професор Володимир Мельник (“Роль цих постатей — Андрея Шептицького і Любомира Гузара — в українському житті надзвичайна, має вплив на процеси ХХ століття і України. Для України — це великий день”), автор вступної статті, активний помічник у виданні книги — отець Андрій Михалейко (“Любомир Гузар намагався зрозуміти логіку Митрополичого мислення. Автор дисертації унаочнив два аспекти: показав, що Андрей Шептицький, з одного боку, був дитиною свого часу, з іншого — спромігся водночас розвинути майбутні ідеї. Шлях до єдності — це складний процес”). О. Андрій Михалейко розповів, що при підготовці видання думалося, чи не доповнювати текст, адже від 1972 року було опубліковано і чимало архівних матеріалів. Однак всетаки обрали шлях мінімального втручання в текст. Адже книга — це погляд автора 70х років. Урешті, є нагода вивчити мислення самого Любомира Гузара, донести його до читача. Тим паче, що йдеться про спадкоємність екуменічних ідей Шептицького і Гузара.

Завідувач кафедри перекладознавства та конструктивної лінгвістики імені Григорія Кочура ЛНУ ім. І. Франка професор Роксоляна Зорівчак цілком справедливо назвала появу книжки про А. Шептицького “великим днем, бо в ментальність нашого народу входить велика книга. Прагнення, щоб вона сягала від Сяну до Кубані. Адже Митрополит Шептицький зробив так багато, щоби Церква була єдиним національним центром… Маю надзвичайно велику честь скласти дуже глибоку подяку Вам (Л. Гузареві. — Б. З.), що Ви довірили нашій кафедрі переклад цієї надзвичайно вагомої праці. Зазначу, що до цього доклалися такі асистенти кафедри: Орися Габа, Надія Допіра, Надія Микитяк, Юлія Хромчак, Марта Шрубковина”. Треба було бачити, як активно, сердечно реагувала вдячна аудиторія молодим науковцям цієї кафедри. Адже впевнений: переклад, узагалі ознайомлення з творчим доробком видатного українця слугує творенню особистості, орієнтує кожного на подальші наукові (і не тільки) пошуки. Це ж стосується Юліани Лавриш, молодого науковця з факультету журналістики Університету, яка відзначила в своєму виступі, що “праця є багатоформатною, дуже глибокою, містить багато цікавого. Знайомить нас із різноманітними викликами в житті Митрополита Андрея… Вражає величезна джерельна база — статті, листи, витяги з багатьох праць… Церква є і буде оздоровчим чинником нашого суспільства”.

Так, Юліано, Ви маєте слушність, бо ж єдність — це те, що конче було і є потрібне нашій нації. Про це, зокрема, говорив і представник Київського патріархату отець Дмитрій: “Митрополит Шептицький віддавав православним все, сприймав їх як братів. Видатний український богослов всю свою проповідь скеровував на любов. То ж я закликаю до студіювання цієї книги”.

Від влади вихід книжки про провісника екуменізму Митрополита Андрея привітали міський голова Андрій Садовий, який вручив нагороди від імені громади Львова професорові Роксоляні Зорівчак (імені Олени Степанівни) і представникам молодого покоління кафедри, побажавши всім, щоб вони були “багаті, щасливі і здорові”; голова Львівської обласної ради Петро Колодій, який вважає, як і всі присутні в залі, що “тільки єдність може стати запорукою всіх наших побажань”; ексголова ЛОДА Анатолій Кміть, вважаючи, що “праця написана дуже живо. А багато сторінок викладено дуже від душі”.

Погоджуємося з думками виступаючих. Бо ж обидві постаті — і Митрополит Андрей Шептицький, і Блаженніший Любомир Гузар — видатні сини українського народу.

Замість післямови.

“Митрополит Андрей був великою людиною. Навколо нього точилося багато суперечок, і він страждав і тілом, і душею. Та він був надзвичайно мужньою людиною і цілковито покладався на Бога, Який підтримував його в найважчі хвилини. Бажано, щоби знання про його життя ширились, і не тільки серед його народу. Він один із тих людей, котрими пишається людство”. (Євгеній Тиссеран, кардинал, автор біографічного дослідження про Митрополита, в листі до доктора Юрія Прокопчука від 7 лютого 1955 року).

Тож поширюймо знання про геніального проповідника екуменічної ідеї, який вважав, що в народі повинно жити усвідомлення того, що всі ми належимо до спадщини Києвохристиянської традиції Володимирового хрещення. Будьмо єдині!

Related posts

Leave a Comment