Едуард ОВЧАРЕНКО
У Музеї історії Києва розпочала роботу виставка “Майдан: від Незалежності до свободи”, присвячена 25й річниці Революції на граніті, яку музей проводить спільно з Українським інститутом національної пам’яті.
“Часом історія стає дуже місткою, і короткі періоди заміняють цілі століття. Коли ми говоримо про час між 1990м роком і 2015м — ми говоримо про час зміни епох. Цією виставкою ми розповідаємо про 25 років через призму невеличкого шматка землі в центрі столиці — площі Жовтневої революції, яка потім стала Майданом Незалежності. Це — місце трьох революцій, трьох Майданів.
Але жодна з них не стала революцією вповні. Зараз ми отримали шанс завершити цю революцію перемогою. Чи нам знову доведеться починати нову? Так, якщо забудемо про три попередні. Українське суспільство досі залишається суспільством без пам’яті. Ми надто мало використовуємо минуле як досвід. Наше завдання цією виставкою зробити крок до того, щоб українські Майдани стали частиною спільного досвіду — досвіду про те, що українці здатні об’єднуватися; що навіть коли ми боремося проти надзвичайно сильного ворога, то здатні перемогти, якщо ми разом”, — розповів під час відкриття експозиції директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
За допомогою світлин організатори виставки намагалися показати політичні події, що розгортаються на тлі історії Майдану Незалежності як громадського та архітектурного простору, починаючи від 80х років минулого століття і закінчуючи нашими днями.
Одне з чільних місць на виставці займає Революція на граніті, що почалася 2 жовтня 1990 року з голодування кількох десятків студентів на тодішній площі Жовтневої революції. Багато хто називає її першим, але не останнім Майданом, що став початком Другої української революції, революції антиімперської та антирадянської.
Якби не Революція на граніті, то, можливо, не було б Акта 24 серпня 1991 року. Адже саме в ті осінні дні Україна почала змінюватися. А люди, які до того крім комунізму і марксизму нічого не чули, після двохтрьох годин спілкування з голодуючими студентами ставали іншими. У них виникали запитання, чи справді Україна має завжди бути під російськокомуністичним ярмом, чи врешті треба починати змінювати країну.
Подіям Революції на граніті присвячено лише частину виставки. Вся експозиція має за мету показати політичну історію українського Майдану як боротьби за повернення України до Європи через акцію “Україна без Кучми” (2000—2001), Помаранчеву революцію (2004—2005) та Революцію гідності (2013—2014). Також організатори прагнули продемонструвати гуманітарний вимір Майдану, адже саме під час мирних масових виступів народжувався новий громадянин України — вільний, відповідальний і толерантний.
Частина світлин зображує Майдан 80х років, а також 2001—2004 та 2005—2013 років. На переконання одного з організаторів експозиції Володимира Нахмановича, це було зроблено спеціально, щоб показати, що після революцій знову наступали періоди так званого “совка” і, що дуже важливо, не можна допустити, аби новий “совок” запанував після Революції гідності.
Світлини, що вже стали частиною історії, доповнюють особисті речі учасників тих подій, особливо багато таких речей пов’язано з Помаранчевою революцією та Революцією гідності, на мультимедійних проекторах демонструються документальні фільми, присвячені тим подіям.
У Києві виставка триватиме до початку 2016 року. Було б дуже добре, аби її змогли побачити й мешканці інших міст України, а можливо, й інших держав. Проте чи знайдуться в організаторів експозиції на це кошти, не відомо. І Міністерству культури України потрібно звернути увагу на це питання.
