Наталія Демeрс,
Київ
У лютому 2015 року міжнародна неприбуткова організація SIL International (колишній Літній інститут лінгвістики) опублікувала онлайн версію 18-го каталогу мов світу Ethnologue. Фахівці прогнозують, що із 7102 нині живих мов, перелік яких містить цьогорічне видання Етнологу, ще у ХХІ столітті може зникнути половина. Привід замислитися всім тим, хто вперто повторює мантру “какая разніца, на каком язикє…”
Мова у небезпеці
Вражаюче передбачення про ризик зникнення впродовж найближчих десятиліть половини наявних мов1 зробили не ворожбити, не дилетанти, а мовознавці, які усвідомлюють, про що говорять. Адже SIL International вивчає малопоширені, близькі до зникнення мови, сприяє їхньому розвитку й документує все те, що ще не пізно задокументувати, доки живі носії.
Років дванадцять тому британський професор-біолог Вільям Сазерленд провів цікаву паралель між мовами й тваринами, що перебувають на межі вимирання. У порівнянні з птахами і ссавцями, зауважив учений, набагато масштабнішою є проблема мов, які можна класифікувати як “критично загрожені”, “загрожені” або “вразливі” (терміни з Червоної книги).
Який вигляд має ця загроза з точки зору лінгвістів? На сайті SIL International подано визначення терміна “мова у небезпеці” — endangered language2: “Мова, котра ризикує припинити бути вживаною молодшим поколінням, вважається мовою у небезпеці. Через соціальний та економічний тиск носії багатьох малих або менш домінуючих мов припиняють вживати мову своїх пращурів і починають послуговуватися більш домінуючою мовою”. Знайома картина?
Зайдіть на сторінку www.sil.org/worldwide — і ви побачите поцятковану інтерактивну мапу мов світу. Червоними цятками на ній позначені малопоширені мови у небезпеці — endangered, жовтими — robust, тобто, здорові, міцні, сильні.
На мапі України хворобливо червоніють три цятки: тюркські кримчацька й урумська мови та індоарійська джакаті (або джаткі). Українська мова на цій мапі має “здоровий” жовтий колір. З одного боку, відчуваєш певне полегшення. З іншого, дошкуляє хробачок сумніву: чи надовго такий статус?
Від наукового до побутового
У кожного притомного українця “на нашій, не своїй землі” щодня і неодноразово трапляються ситуації, коли доводиться відстоювати рідну мову чи відповідати на дивні соціолінгвістичні запитання на кшталт “а Ви звідкіля, що так гарно розмовляєте?” (уявіть подібне в Німеччині, Франції, Туреччині…). Або ж ввічливо прохати, приміром, працівників сфери обслуговування обслуговувати нас, українців, українською. Незмінно дякую тим, хто реагує. Але бувають і безнадійні випадки.
З’явився було в нас на роботі 23-річний колега з Кривого Рогу. Ані тобі слова державною, ще й 100 % “водостійкий” до будь-яких виявів патріотизму. Заговорили якось у колективі про те, наскільки швидко китайці та в’єтнамці, які працюють у Києві, опановують українську мову. Реакція хлопчини: “Ги-ги!”. Кажу, що йому, українцеві, варто би взяти з них приклад. Той у відповідь: “А зачєм?” Дякувати Богу, в нас він не затримався. Але ж продовжує труїти людей отим “азачємом” деінде.
Пройдіться київськими школами: переважна більшість дітлахів розмовляє на перервах московською, повторюючи почутий від старших аргумент “а какая разніца, на каком язикє?”. На жаль, не всі діти розуміють, що саме “захист принижених і знедолених” російськомовних слугував приводом для путлерівської агресії і війни проти України. Втім, вони не винні: відповідальність лежить на батьках-“какаразніцах”. А ще на тих учителях, які не лише ігнорують факт вживання недержавної мови агресора у шкільних стінах, а й самі подають приклад мовного яничарства.
Чергова картинка з життя. Ярмарок у столичному парку Шевченка. На ятках представлено багато книжок українською. Втішилася, але зарано. Всі коментарі продавців — на “общєпонятном”. Ось двоє хлопчаків 13-14 років жваво розписують по-московськи принади свого товару. Запитую, звідки прибули. “Да ми отсюда”. Чому ж тоді, питаю, все російською? Відповідь: “А што, нєльзя?”
Та ні, чого ж. Продовжуйте послуговуватися мовою, якою окупанти віддають накази вбивати наших братів і сестер на Сході України, руйнувати наші села і міста. Мовою, якою чужинці загарбали наш Крим. Якою вилупки допитують і засуджують Надію Савченко, Олега Сенцова та інших незаконно полонених українців. Якою агресор виливає кислотні дощі брехливої пропаганди і в український, і у світовий медіа-простір.
Добре, дітваків ще можна перевчити. А що робити, щоб українство, нарешті, масово усвідомило нагальну потребу заговорити українською і спекатися ланцюгів залежності від “старшого” не-брата?
Досвід кебекуa
У світі ця проблематика не унікальна. Ба більше, є приклади успішного досвіду, коли нації позбувалися комплексу меншовартості й забезпечували захист окремої мови у двомовному середовищі.
Візьмімо, приміром, Канаду, що на федеральному рівні має дві офіційні мови. Ні для кого не секрет, що канадський білінгвізм — добре розтиражований міф. Обидві мови справді співіснують у цій країні, але паралельно, кожна сама по собі.
Французька мова домінує у провінції Québec, найбільшій у Канаді за площею і другій за кількістю населення, що становить близько 8 мільйонів. Для 80,9 % кебекуa, себто, мешканців Квебеку, французька є не лише рідною, а й мовою повсякденного вжитку, що обумовлено історією краю.
Першим європейським мореплавцем, який 1534 року дослідив повноводу ріку Св. Лаврентія, став француз Жак Картьє. Завдяки йому за країною закріпилася назва Канада. Земляки Картьє, що взялися освоювати безкраї землі Нової Франції на зорі XVII століття, привезли із собою мову, традиції, релігію й культуру рідного краю.
Ера британського панування розпочалася тут 1763 року, після підписання Паризької мирної угоди, внаслідок якої Нова Франція відійшла до Британської імперії. 1867 року провінції Квебек, Онтаріо, Нью-Брансвік і Нова Шотландія утворили Канадську Конфедерацію, що, втім, аж ніяк не поліпшило становища франкомовного населення.
Франко-канадці перебували на своїй землі у статусі людей другого сорту, не мали доступу до якісних закладів охорони здоров’я, використовувалися винятково на низькокваліфікованих роботах. Франкомовних працівників усіляко дискримінували: за однакового з англо-канадцями рівня фахової підготовки вони отримували меншу платню, не висувалися на керівні посади. Якщо бос, то англосакс, підлеглий — франко-канадець. Англійська впродовж тривалого часу залишалася панівною мовою офіційних установ, промисловості, політики, бізнесу, сервісу, мас-медіа і реклами. Ще у 50-ті роки ХХ століття франко-канадець, звернувшись до англомовного рідною французькою, міг почути принизливе “Speak white” — розмовляй, як білий, тобто, по-людськи3. (А в Україні лише 4 роки тому інспектор ДАІ, вже колишній, дозволив собі назвати українську мову “телячою”.)
Ситуація в Квебеку докорінно змінилася у 1960-х, під час “Тихої революції”, що призвела до важливих соціальних, культурних і політичних перетворень. Кебекуa, переповнені відродженим почуттям національної гідності, створили власне Міністерство культури, націоналізували компанії з виробництва гідроелектроенергії, провели освітню реформу і взялися до боротьби за мовні права. Серед лідерів руху виступили відомі музиканти, письменники, художники, які відкрито висловлювали свою громадянську позицію, пропагуючи французьку як мову титульної квебекської нації.
Як наслідок, Квебек обрав французьку єдиною офіційною мовою провінції. Цей статус за нею закріпив Закон про офіційну мову (Loi sur la langue officielle) від 1974 року. А 1977-го націоналістична Квебекська партія на чолі з Рене Левеком, аби запобігти асиміляції франкомовного населення, ініціювала затвердження Хартії французької мови, або “Закону 101”, що діє донині. (Цікаво, що Франція ухвалила закони про вживання французької мови пізніше — у 1975 та 1994 роках). Втім, ухвалити закон — це ще не все. Не менш важливим є контроль за його виконанням. Саме цим ефективно займається організація Квебекський офіс французької мови (Office québécois de la langue franзaise).
Відповідно до законодавства, французька у Квебеку є робочою мовою компаній із числом працівників понад 50, мовою державних установ і підприємств, шкіл, сфери обслуговування, зовнішніх рекламних вивісок та оголошень. Якщо побачили чи почули порушення — звертайтеся до Офісу французької мови. Можна не сумніватися: заклад буде перевірено, а порушників покарано чималим штрафом.
Вагомою складовою національного руху на захист мови стала підтримка з боку населення. Наведемо промовистий приклад. У 1980-х американський модний бренд проводив глобальну рекламну кампанію, частиною якої були наклейки на громадському транспорті. Коли черга дійшла до провінції Квебек, бренд зіштовхнувся із “Законом 101”, відповідно до якого вся зовнішня реклама подається французькою. Винятком вважалися зареєстровані торгові марки. За цю “соломинку” і вчепилися організатори. Рекламний слоган англійською було зареєстровано як торгову марку, кампанія стартувала. І що ж на це кебекуa? Вже назавтра наклейки на автобусах були позабризкувані спрей-фарбою. Місцева поліція делікатно дивилася в інший бік. Представники бренду виступили з публічною заявою, пояснивши нетямущому населенню, що слоган зареєстрований як trade mark. Рекламу на транспорті поновили. Тоді застрайкували водії автобусів з англійськими наліпками. Керівництво автопарків навіть не оголосило їм догану. Кампанію чужинською мовою довелося скасувати.
Уже декілька десятиліть у Квебеку триває боротьба за незалежність. На другому референдумі 1995 року щодо державного суверенітету забракло лише 0,5 % (!) голосів на користь незалежності провінції. Та хоча Квебек і не став суверенним, у питанні захисту рідної мови він просунувся набагато далі від нас, незалежних.
Що робити?
Кожна нація має чотири ключові опори: релігію, історію, культуру і мову. Забери одну з них — і вся конструкція завалиться. Мова є наріжним каменем світогляду й базових цінностей тієї культури, яку вона представляє. “Без мови немає нації!” — читаємо на титульній сторінці “Слова Просвіти”. Політичні амбіції зденаціоналізованих очільників української держави й одвічні намагання догодити Москві не дозволяють їм бачити ці очевидні істини.
Що можна і треба зробити, незважаючи на війну і складну економічну ситуацію?
1. Скасувати одіозний закон “Ка-Ка”.
2. Ухвалити Закон про українську мову.
3. Ухвалити Закон про державну службу, що зобов’язав би державних посадовців і службовців володіти і послуговуватися українською.
4. Заснувати орган на кшталт Квебекського офісу французької мови, що постійно стежив би за дотриманням мовних законів і карав порушників.
5. Створити при Міністерстві освіти України комісію з перевірки навчальних закладів. Накладати штраф на тих працівників освіти, хто порушує вимогу викладання й володіння українською в стінах закладу; нагороджувати грошовими преміями і грамотами тих, хто подає добрий приклад.
6. Створити мовні квоти для видавців, власників теле- і радіостанцій, газет, журналів на випуск продукції: 90 % українською, 10 % — іншими мовами. Жорстко контролювати дотримання, накладати велетенські штрафи за порушення.
7. Поширювати громадський рух за використання української мови у політиці, бізнесі, рекламі, торгівлі та інших сферах життя. Чудовий приклад у цьому плані подає львів’янин Святослав Літинський. Це він примусив змоскалізованого міністра Авакова врешті заговорити українською, першим отримав паспорт громадянина України без російської сторінки, наполіг на заміні іноземного (російського) маркування низки товарів побутової техніки українським. Більше прикладів для наслідування — на Фейсбук сторінці пана Літинського https://uk-ua.facebook.com/svyatoslav.litynskyy.
Футуристичний кошмар
Італія, Рим, 2215 рік. Міжнародний музей зниклих мов і народів. Гід підводить групу екскурсантів до стенду “Українська мова. Народ України”, де, серед іншого, представлено раритетні аудіозаписи пісень і виступів українською мовою. Один із туристів, італієць, бере навушники, зачаровано слухає. Тоді коментує: “Бабця розповідала мені, що українська мова така ж мелодійна, як італійська. То правда. Як шкода, що це вже мертва мова! Що немає більше українців”.
Ця сценка — лише вигадка, плід стурбованої уяви. Чи стане цей футуристичний кошмар дійсністю, залежить від КОЖНОГО з нас. Згадайте прогноз SIL International, про який ішлося на початку статті. Загроза цілком реальна. “Какаразніци”, схаменіться, доки не пізно!
1 Сайт SIL International www.sil.org/sociolinguistics/why-care-about-endangered-languages.
2 Сайт SIL International www.sil.org/about/endangered-languages.
3 Портал мовної політики http://language-policy.info/2015/08/movna-polityka-kvebeku/
