Марія МЕЛЬНИК,
член НСЖУ, смт Муровані Курилівці
Олеся Сергіївна Покалюк із села Дружба Мурованокуриловецького району з дитинства захопилася вишиванням, зацікавилася гаптуванням бісером. Придбала полотно з візерунком “Молитва “Отче наш”. Загорілася мрією вишити літери барвистими пацьорками. Помолилася, попросила у Бога благословення — і за праведний труд.
Коли на полотні зазолотились перші слова, майстриня замислилася над їхнім неоціненним значенням. Вишиті вислови сприймала урочисто, з душевним трепетом: це ж слова з уст Ісуса Христа, проказані народу в Нагірній проповіді. Ця молитва припала до серця людям, що згрішили, але щиро розкаялись у своїй слабкості чи малодушності, як улюблений учень Христа Петро. Внизу молитви зображене Розп’яття і Воскресіння Христа.
Своє рукотворне диво вишивальниця принесла у храм Вознесіння Господнього с. Дружба. Настоятель церкви о. Костянтин освятив безцінний дар. Люди хрестились, підходили до Олесиної ікони, читали веселкового блиску намистинкові літери — тоді кожне слово Христової молитви наче позбувалось чужого ворожого шмаття і милозвучно, солов’їно бриніло поукраїнськи. Рідне слово торкалося серця і розкривало глибинне, предківське значення, ставало доступним, досяжним, зрозумілим, дорогим. Щаслива Олеся вдячно повторювала: “Нехай святиться ім’я Твоє!”
Та сталося непередбачуване. У церкві до Олесиної матері підійшов дяк Олександр Сергійович і, ніяковіючи, ховаючи очі, сказав:
— Заберіть з храму ікону, що вишила ваша дочка, бо не можна в церкві тримати її, — плутався в словах, збивався псаломщик.
Жінка зблідла, сторопіла, наче вчинила щось непристойне, і, лякаючись, видихнула:
— Але чому не можна?
— Бо молитва “Отче наш” вишита українською мовою! — спересердя випалив Олександр Сергійович, наголошуючи докором на слові “українською” і з притиском повторив: у нашій церкві українська мова не дозволена!
— То, може, й мені до церкви не ходити, бо і я розмовляю поукраїнськи? — ображено відповіла Олесина мати.
Парафіяни не вірили в почуте, не могли второпати, у чому суть. Через кілька днів душпастир о. Костянтин звернувся до парафіян:
— Вибачте, я не думав, що так вийде… Нам не дозволено тримати будьякі українські книги. І молитву “ Отче наш” українською мовою теж не можна… Ікону, що вишила Олеся, перенесемо у трапезну…
Ці слова священика обурили людей, зачепили за живе, образили до глибини душі:
— Як у трапезну? Значить, тільки на кухню?
І вражена такою зневагою Олесина мати забрала ікону додому.
Яке ж люте зло до українського народу, до його мови має кремлівський агресор і його соратник патріарх Кіріл, щоб ним засліпити, заглушити священнослужителів Московського патріархату, закрити від них Євангельську істину: кожен народ повинен молитися своєю рідною, Богом даною мовою. Про це пише Апостол Павло:
“… як прийду я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю…?” (І Кор.14:6)
“І коли я не знатиму значення слів, то я буду чужинцем промовцеві, і промовець чужинцем мені” (Кор.14:11)
“Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду” (І Кор.14:14)
Хто заперечуватиме слова Апостола?
Представники Московського патріархату не відкидають істинність цієї проповіді — вони просто не беруть її до уваги. А прислухаються до настанов глави Московського патріархату Кіріла, за якого у храмах України возносять заздоровну молитву. За того самого Кіріла, який благословляє російських солдатів на війну вбивати українців. Тих українців, що так само сповідують віру в ХристаСпасителя, тих, що живуть із молитвою “Отче наш”. То чи похристиянськи чинить людина найвищого титулу в православній вірі? В одній руці хрест, у другій — меч.
Російський диктатор і архіпастир пропагують ідеї “русскава міра”, за якими Росія, Україна, Білорусь повинні бути об’єднані православ’ям, старослов’янською мовою на богослужіннях. Так Росія продовжує русифікувати Україну, нищити її національну гідність. Тоді і молитву “Отче наш” ніхто не вишиватиме українською. Ці ідеї священики Московського патріархату ревно підтримують: українським вірянам, далеким від історії, вони пояснюють: “Щоб перехреститись, ми складаємо три пальці правої руки. Чому саме три пальці? Тому, що три країни Росія, Україна і Білорусь — це єдиний “руській мір” (тобто Радянський Союз?)
До священнослужителів УПЦ МП виникає запитання: “Ви ж українці, ця земля вигодувала вас, випоїла своїми соками, надіялась на вас, як на рідних дітей. Ви бачите, як сьогодні кращі сини України гинуть за її незалежність. Кров братів ваших не стукає у ваші серця?..”
