Емілія ФРОЛОВА,
член Національної спілки журналістів України
Наш тижневик писав про гучний конфлікт у місті Костянтинівці Донецької області, про який сьогодні знає майже вся Україна. Стисло нагадаємо, про що мова. Начальник управління освіти Ольга Барабаш вирішила зробити все від неї залежне, аби закрити українськомовну ЗОШ № 1, внаслідок чого школу планували ліквідувати до кінця цього навчального року, а її приміщення передати російськомовному ліцею. Але несподівано для чиновниці з цим не змирилися ні батьки дітей, ні вчителі, ні учні, ні місцеві активісти. Подробиці першого етапу завзятої боротьби ми повідомляли раніше (“СП”, ч. 37 за 2015). Що ж було далі?
Активісти радикальніші,
ніж радикали
На запрошення активістів, які ведуть боротьбу за те, щоб школу не знищили, в ЗОШ № 1 прибула група народних депутатів ВР від Радикальної партії України. Серед них були люди, які тривалий час працювали в системі освіти, тож швидко розібралися у ситуації.
Ольга Барабаш, яка за звичкою намагалася звести дискусію до дрібних деталей, не змогла цього зробити. Висновок після зустрічі з директором школи, начальником управління освіти, батьківським і громадським активом депутати зробили такий: українськомовна школа, і це не обговорюється, повинна працювати, про закриття не може бути мови, а існуючі недоліки необхідно усунути. Народні депутати України висунули важливу вимогу: начальник управління освіти повинна виступити на міському телебаченні і в пресі та офіційно повідомити костянтинівцям про те, що школа № 1 працює і працюватиме. Чому саме на такому “зверненні до народу” наполягали депутати? Річ у тім, що головна освітянка міста за кілька днів до початку начального року заявила костянтинівцям про остаточну ліквідацію навчального закладу 31 травня 2016 року та переведення туди російської гімназії, після чого батьки почали забирати зі школи дітей, а вчителі — звільнятися, на що, напевно, і розраховувала Ольга Барабаш. Так що “порада” нардепів була цілком логічною. І через кілька днів після цієї зустрічі О. Барабаш таки виступила в пресі, але про це — потім.
Маленький, але красномовний нюанс. Пані Барабаш декілька разів наголосила, що міська влада підтримує все українське, патріотичне, національне, що чиновники обома руками за Україну. Звучало дещо пафосно, але, може, активістам так здалося. Коли ж нардепи запитали у пані Барабаш, що буде з приміщенням навчального закладу, яке (увага!) капітально відремонтують (про що неодноразово повторювала раніше начальник управління освіти), вона знов підтвердила, що сюди “переїде” російськомовна гімназія. Оце так! Тут тобі “все українське” — аж раптом, ні сіло, ні впало — російська гімназія. Ось і довіряй після цього словам “патріота”чиновника.
І тут виникають питання насамперед до Ольги Барабаш. Їх ініціативна група та голова Костянтинівської міської організації “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Сєров поставили міській владі, до якої звернулися не тільки по допомогу і підтримку, а й із вимогою звільнити з посади начальника управління освіти Ольгу Барабаш.
Порушення, що тягнуть
на кримінал?
Законодавство України про загальну середню освіту базується на Конституції України, складається з Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про засади державної мовної політики України”, законів про працю та інших нормативноправових актів. Запитаємо: чи не було порушень законодавства з боку начальника управління освіти Ольги Барабаш?
Порушуючи деякі статті названих законів, вона вирішила перевести без згоди батьків (!) чотири класи українськомовної школи № 1 в інші навчальні заклади. Про можливе закриття школи О. Барабаш заявила вперше 10 серпня 2015 року по телефону (!) директору навчального закладу і запропонувала повідомити батькам школярів про закриття чотирьох класів та першого класу. Запланувала ліквідацію 1, 4, 6, 8, 10 класів — з метою остаточного закриття школи 31 травня 2016 року. І здійснила, не лякаймося цього слова, злочин — заборонивши відкрити в українськомовній школі перший українськомовний клас, відкривши один перший із російською мовою навчання, перетворивши школу з українськомовної на двомовну (до речі, для двох перших класів було 36 учнів: в український надійшло 16 заяв, російський — 20). Учителі (педагогів ніхто не попередив, коли вони йшли у відпустку, що будуть звільнені з 1.09.2015 р.) і батьківський колектив негативно сприйняли усну заяву Ольги Барабаш і почали боротися за збереження української школи.
Тим часом начальник управління освіти видавала один за одним накази, незважаючи на протести батьків і громадськості та всупереч чинному законодавству. Це і наказ № 205 від 1 вересня 2015 р. — “Про раціональне комплектування класів на 2015/ 2016 навчальний рік згідно з листом від міського фінансового управління Костянтинівської міської ради”, яким вона наказувала ліквідувати ті самі чотири класи, більш того, ще й об’єднати 10й клас із класом із російською (?!) мовою навчання в школі № 6. Був ще наказ від 3 вересня (?!) № 214 “Про комплектування класів ЗОШ №1 на 2015/2016 навчальний рік”. Пізніше з’явився наказ № 228 “Про перевірку управлінської діяльності у ЗОШ № 1” (“ревізія” мала тривати аж 5 днів!).
Ольга Барабаш мала б знати ст. 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України”. Очевидно, начальник управління освіти не знає Основного Закону України, як і чинного освітнього законодавства. Докази?
Поперше, порушена ч.1 статті 18 “Зарахування учнів” Закону України “Про загальну середню освіту”. Ось про що йдеться у цій статті. Місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування закріплюють за загальноосвітніми навчальними закладами відповідні території обслуговування і до початку навчального року обліковують учнів, які мають їх відвідувати. Згідно з цією статтею, видавати якісь накази після початку навчального року про переведення учнів з однієї школи до іншої є порушенням закону.
Подруге, порушена ч. 6 статті 11 “Створення, реорганізація та ліквідація загальноосвітнього навчального закладу” Закону України “Про загальну середню освіту”. У ній зазначено: “Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності — за рішенням засновника (засновників)”.
Потретє, порушена стаття 60 “Права батьків” Закону України “Про освіту”. Читаємо: “Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: обирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів; звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей; захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей”. Цією статтею передбачено, що вибір навчального закладу для дитини є винятково компетенцією батьків.
Ці порушення дали вагомі підстави ініціативній групі і активістам звернутися до голови м. Костянтинівка Сергія Давидова. Головний чиновник міста, вислухавши аргументи, ознайомившись із заявою, пообіцяв детально розібратися в суті конфлікту та всіляко допомогти школі. Як буде насправді — побачимо. Але Сергій Дмитрович запевнив: влада не дозволить закрити українськомовну школу, вона працюватиме надалі, а не тільки до 31 травня наступного року. Також він побажав, щоб школа розвивалась і була сучасною. Що ж, доля школи і в його руках теж.
Звернімо увагу на таку деталь. 18 вересня 2015 року за дорученням міністра освіти та науки України Сергія Квіта школу та дії начальника управління освіти Ольги Барабаш перевірила комісія Департаменту освіти і науки Донецької ОВЦА, яка, наскільки відомо активістам, визначила недоліки в роботі О. Барабаш, а результати перевірки повідомила Сергію Давидову, щоб він відреагував на дії чиновниці. Школа і її захисники чекають реакції. Зауважимо, що лише після перевірки О. Барабаш видала нарешті журнали для 4х незаконно ліквідованих нею класів та підписала тарифікацію на педагогічних працівників для всіх класів. Але школу продовжує лихоманити, бо О. Барабаш “не здається”. Почалися майже щоденні “рейди” до школи — без плану комплексної перевірки та доведення до колективу та дирекції школи результатів цих “візитів”.
Ініціативна група впевнена, що така поведінка чиновників дестабілізує навчальний процес, тероризує батьків і свідчить про відсутність ділових і професійних якостей О. Барабаш на посаді начальника управління освіти. Таке враження, що вона не знає і своїх посадових обов’язків та не знайома з Положенням про управління освіти Костянтинівської міської ради (воно ж є?). Адже її дії заподіяли істотну шкоду школі, бо навчальний заклад покинули школярі та вчителі. І на сьогодні її дії підпадають під дві статті Кримінального кодексу України, а саме: п.1 ст. 365 “Перевищення влади або службових повноважень” та п.1 ст. 356 “Самоуправство”. Враховуючи це, ініціативна група, батьки, представники громадськості вимагають від влади звільнити Ольгу Барабаш із посади.
Відкрилося друге дихання!
Відомо, що горе та біда об’єднують людей, роблять їх сміливішими, рішучішими, активнішими, готовими боротися за свої інтереси, у нашому випадку — відстоювати права насамперед дітей. Батьки, активісти, громадськість і вчителі стали діяти, як єдине ціле. У вересні директор школи Олександр Мережко провів кілька зборів педагогічного колективу, батьківського комітету, активістів. Сьогодні йдеться про найважливіше: зберегти ЗОШ № 1, не дозволити чиновниці паплюжити навчальний заклад і ламати його через коліно, та й педагогічному колективу працювати так, щоб надавати учням найякісніші знання, виховувати справжніх патріотів України і зробити все для того, щоб повернути в класи дітей, батьки яких вимушені були перевести їх в інші школи (зі зрозумілих причин). Кожен учитель, кожен клас знає, які задачі повинен вирішити, як треба діяти, щоб оновити школу. А директор ЗОШ №1 відчув велику підтримку педагогічного колективу, батьків, громадськості, активістів. І це добре…
Активісти створили сайт ЗОШ №1, де постійно розповідають про те, як живе навчальний заклад. А чого варта допомога Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка! Львів’яни (голова обласного товариства Ярослав Пітко) підготували літературу для бібліотеки костянтинівської школи № 1, допоможуть оформити один із поверхів навчального закладу на тему “Історія України”, куточок “Символіка України”, а також блок для молодших класів. Іванофранківці (голова Степан Волковецький) хочуть оздобити вестибюль школи та кабінет української мови. Кияни (заступник голови товариства Микола Нестерчук) теж наводять мости дружби зі школою. А волонтеритернополяни (голова Петро Шимків) днями завітають до Костянтинівки, щоб зустрітися з учнями і педагогами школи, активістами, батьками, громадськістю. Така підтримка всім їм дуже важлива і потрібна. Кілька дітей готові повернутися до рідної школи. Педагогів та активістів це радує.
Але боротьба за українськомовну школу триває. Коли стаття готувалася до друку, стало відомо, що батькам, які хочуть повернути своїх дітей до ЗОШ № 1, на домашні телефони подзвонили невідомі люди та сповістили, що цього робити не треба, бо школа працюватиме лише до кінця грудня поточного року. Диверсійна робота проти школи триває? Так!
Друге дихання відкрилося і в начальниці управління освіти. Вже після зустрічі з народними депутатами і після того, як ініціативна група побувала на прийомі у міського голови Сергія Давидова, О. Барабаш пішла в новий наступ на школу. До цього часу в боротьбі з ЗОШ № 1 вона використовувала одну з міських газет (у Костянтинівці немає жодного українського ЗМІ, навіть за часів німецької окупації преса друкувалася українською мовою), зараз долучила до “благородної” справи і друге російськомовне видання. У цій газеті 30 вересня (до речі, через 13 днів після того, як міське управління освіти перевірив Департамент освіти й науки Донецької ОВЦА) з’явилася редакційна стаття “Ситуация: школа, или зарплата” (пунктуація оригіналу збережена). Читач бачить тут лише одну точку зору, коментарі тільки начальника управління освіти. А де ж голос школи, проти якої так завзято воює чиновниця? А чого вартий підзаголовок “Дети остались в школе ценой зарплаты педагогов”! Треба дати зрозуміти педагогам інших навчальних закладів, що вони залишаться без зарплатні, поки ще існує школа № 1? І знову зазвучала стара пісня про головне: триває навчальний процес, а батьки, бачите, не можуть заспокоїтися, раніше вони вимагали не закривати школу, нещодавно ж протестували проти переведення дітей до інших навчальних закладів. Пані Ользі, напевно, хотілося, щоб було все так, як їй заманеться, але “чернь взбунтовалась”, і тоді (цитуємо газету) “…руководство городского управления образования пошло на уступки. Школьники остались в родных стенах” (ціною зарплатні вчителів Костянтинівки, якщо вірити коментарям чиновниці?). Не всіх ще встигли перевести в інші школи? До якого часу дітям дозволено перебувати в “родных стенах”, до 31 грудня цього року чи до кінця травня наступного? Чому чиновниця жодного слова не говорить про перевірки управління, про те, що її незаконні накази скасовано? Здається, причина одна: тоді люди зроблять висновок, що вся її діяльність із ліквідації школи незаконна.
Чому головна освітянка міста почувається такою вільною в своїх діях? Може, тому, що від громадськості приховують висновки перевірки діяльності посадової особи Ольги Барабаш? І це сприяє тому, що вона й досі на посаді і продовжує дискредитувати школу, дезорієнтує батьків, які хочуть повернути дітей із російських шкіл до українськомовної рідної школи, а не “державномовної”, як зазначено в редакційній статті російськомовної газети. Зате вкотре повторюється, що “…вопрос о возможном закрытии школы связан с экономическим аспектом. Ведь в отопительный сезон содержание огромного здания с большим количеством кабинетов, где занимаются по 10—15 человек — это большой расход из местного бюджета”. І жодного слова про те, що в цьому приміщенні працюють ще вечірня школа та Станція юних техніків. Забула чи навмисно про це промовчала?
Хто ж нарешті зупинить, на погляд активістів та ініціативної групи, агресивну чиновницю, яка, використовуючи телебачення і ЗМІ, порушуючи Конституцію України, чинне освітнє законодавство, так завзято воює проти УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ школи на користь російської гімназії. Яка, на відміну від педагогічного колективу школи та непокірних батьків учнів, не розуміє: поки в Україні в усіх сферах життя панує російська мова, ми завжди будемо під загрозою окупації. Можна мати неабиякі успіхи в бойових діях на сході України, але, не відстоявши власний мовний простір, ми провокуватимемо вічно агресивну Москву знову і знову повертатися на наші землі. Там, де постійно звучить російська мова, рано чи пізно їздитимуть російські танки! Це твердження завжди буде актуальним, поки існує російська імперія (не важливо, з Путіним чи без).
