Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Нове сценічне прочитання “Безталанної” нещодавно здійснив Віталій Кіно у Центрі мистецтв “Новий український театр”. Ця постановка має назву “Ото була весна!..”.
“Найкращі твори епохи “корифеїв” створювалися в суворі для української культури та мови часи. Під заборону російської імперської цензури потрапляло багато драматичних творів. Дозволялося писати лише “про любов” і “про село”. І в цих умовах тотальної несвободи талановиті автори в свої “любовно-сільські” твори вкладали “вічні теми”, вміло приховуючи їх за мелодраматичними сюжетами, розчиняючи їх у тексті, маскуючи народними піснями, фольклором. Герої “Безталанної” мені нагадують Шекспірівських персонажів. Тут є і Гнат-Отелло, і Дем’ян-Яго, і Гнат-Гамлет, і Ганна-Гертруда, і Софія-Офелія…”, — розповів режисер-постановник, художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно.
Це вже друге звернення театру до “Безталанної”. Саме цією виставою 2009 року відкривалася стаціонарна сцена Нового українського театру і тут її грали протягом року. Отож для трупи це особливий текст. І бажання поновити спектакль не минало всі ці роки. До того ж, у колектив Нового українського театру прийшла молодь — учні В. Кіна, які закінчили Театральний коледж цього року. Саме їм режисер-постановник запропонував зіграти головні ролі у виставі за п’єсою Івана Карпенка-Карого. Отож глядачі мають змогу побачити відразу кілька дебютів. Уперше на професійну сцену вийшли Олександр Гайдамачук у ролі Гната, Ірина Шумська — Варка (одна з найяскравіших ролей у цьому спектаклі), Валерія Колесник — Софія, Марина Пащекун — Явдоха, Данило Кіно — Омелько. А також молоді, але вже досить досвідчені актори Єгор Снігир, Ольга Білоног, Олексій Грудій, Марія Тютюнник та Поліна Кіно, які з любов’ю та турботою допомагають “дебютантам”, виконуючи менші ролі. Зі “старої гвардії” у цій виставі особливо запам’ятовуються Є. Снігир та О. Білоног, які достовірно грають людей набагато старших.
Виставу назвали “Ото була весна!..”, адже у ній йдеться про знайому кожному з нас безтурботну юність, яку так легко втратити через дурощі, ревнощі, жарти, гордощі, максималізм тощо. А герої спектаклю, на жаль, бездарно програли свою юність, свої долі, своє щастя, свою весну.
Нова постановка для всієї трупи, а особливо її молодшого покоління, є, на думку художнього керівника, ще й своєрідним акторським тренінгом. Тренінгом акторських можливостей, правди почуттів, акторської техніки тощо. Тому, напевне, спектакль зростатиме разом з акторами. І ймовірно, той, хто прийде на нього через рік, уже зможе побачити зовсім іншу історію. А чи будуть тут далі працювати з українською класикою?
“Вже давно задумав виставу за прозою Ольги Кобилянської, — ділиться творчими планами Віталій Кіно, — як тільки наше нестабільне життя дасть можливість ставити для душі й серця, а не тільки для каси, цей текст буде першим, до якого звернеться наш театр. Хоча є в нас інші українські класики. Панаса Мирного, приміром, ми приховали за назвою “Три анекдоти на одну тему”, де він комфортно почувається в товаристві Чехова та Цвейга. Але більше нашої уваги прикуто до сучасних українських авторів — Наталії Уварової, Тані Малярчук, Романа Горбика, Віктора Рибачука”.
Ще минулого сезону в Новому українському театрі грали благодійні вистави з метою збору коштів для допомоги воїнам АТО, виступали перед пораненими бійцями. Планують і надалі продовжувати цю справу. Вже в жовтні зіграють кілька вистав для дітей переселенців із Донбасу.
