Віце-прем’єр-міністру —
Міністру культури України
п. В. А. Кириленку
Шановний
В’ячеславе Анатолійовичу!
За роки Незалежності народні депутати України, міжнародна спільнота, громадськість району направили сотні клопотань до Президентів України, ВР та Кабінету Міністрів України про створення Національного історико-культурного заповідника на батьківщині великих українців Симиренків у с. Мліїв Городищенського району Черкаської області. Багато людей, причетних до цієї благородної справи, називають членів унікальної сім’ї “Наші Симиренки”, вкладаючи в це поняття той самий зміст, що й “Наш Шевченко”. Адже навіть окремо взятий кожен представник цієї родини зробив більше, ніж деякі інститути.
Саме завдяки цим потугам 07.02.2002 року ухвалили Постанову ВР України “Про вшанування пам’яті великих українських вчених-садівників Л. П. Симиренка і В. Л. Симиренка” (№3067-Ш), а 01.06.2002 р. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про вшанування пам’яті великих українських вчених-садівників Л. П. Симиренка і В. Л. Симиренка” (№281-р). Але, на жаль, реалізація цих документів мало чим зарадила справі відбудови родинного маєтку Симиренків, кошти до Млієва так і не надійшли. Тим часом проблема збереження духовної і матеріальної спадщини Симиренків постала дедалі гостріше — роки невблаганно стирали сліди цієї родини на отчій землі: руйнувалися будівлі, знищувалися дерева, ушкоджувалися сирістю й холодом безцінні експонати музею Симиренків.
2005 року місцевими зусиллями вдалося відремонтувати музейне приміщення та відновити його опалення.
Більш результативна робота розгорнулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2005 року № 1059 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 року № 765”, згідно з якою на проектування й реконструкцію будинку-музею родини Симиренків, родинної церкви, цвинтаря і благоустрій прилеглих територій виділили 2 млн грн.
Але, на жаль, досі не вдалося добитися належного розуміння важливості завдань щодо створення історико-культурного заповідника “Родина Симиренків”.
Усталилася думка, що з відновленням родинної Свято-Троїцької церкви справу завершено, спадщину порятовано. Але це далеко не так. Досі збереглися житлові й виробничі приміщення, споруджені в середині ХІХ століття, у Млієві, Орловці (Заводище), Сидорівці Корсунь-Шевченківського району, закладений Симиренками дендропарк, у якому ще є поодинокі плодові, декоративні дерева та кущі, посаджені Симиренками, які треба рятувати. Це — сотні гектарів угідь, на яких велася виробнича й дослідницька робота. Усе назване тут може бути доглянуте, збережене й використане для розгортання туристичної діяльності лише в межах заповідника.
Не менш важливі й науковий, дослідницький, екскурсійний, експозиційний напрями з вивчення духовних надбань родини та поширення знань про неї, адже імена усіх Симиренків, за винятком хіба що Левка Платоновича, були несправедливо замовчувані й забуті. За кордоном їх, за радянських часів, знали більше, ніж у своїй Вітчизні.
Настав час створити меморіал, де б кожен міг вклонитися пам’яті тих, хто в часи жорсткої кріпаччини й царського мракобісся відстоював національні українські інтереси, створив садівничу науку, противився сталінському режиму й гинув від червоного терору. Не можна залишити без уваги “Шевченкову світлицю”, дбайливо створену ентузіастами в тому будинку, де зупинявся Поет, гостюючи у Платона Симиренка, Кіндрата Яхненка, Олекси Хропаля й високо оцінюючи їхні діяння у розвитку засад української промисловості (цукроваріння, машино- та суднобудування), освіти, культури та облаштування життя простого люду.
Усі перелічені об’єкти, а також будинок науки теперішнього Інституту помології ім. Л. П. Симиренка, споруджений професором Володимиром Симиренком на початку ХХ століття, треба об’єднати в цілісний ансамбль, провівши належний благоустрій прилеглих територій. Тим більше, що для цього ще в кінці 2005 року закуплено гранітну продукцію, але, на жаль, її вивезено з території Управлінням культури ОДА до м. Черкаси, землі маєтку родини Симиренків за згодою тодішньої районної влади передано ААН м. Київ, яку ми маємо повернути.
До святого місця — батьківщини Симиренків — їдуть люди зі всієї України і світу. Те, що вони бачать там, не засвідчує належної турботи нащадків про своїх великих співгромадян. Тож на першому етапі необхідно порушити клопотання перед Кабінетом Міністрів, Президентом України щодо створення згаданого заповідника, а також виділення необхідних коштів згідно з наявним проектом для приведення у належний стан об’єктів Симиренкової спадщини та навколишніх територій.
Розуміючи, що цій проблемі десятки років і вона залишилася з минулого, просимо Вашого авторитетного впливу, шановний В’ячеславе Анатолійовичу, на розв’язання цього питання, що дасть можливість залучення інвесторів, розвитку туризму та його інфраструктури, створення нових робочих місць тощо.
З повагою
П. В. ВОЛЬВАЧ, академік УЕАН, лауреат премії Л. П. Симиренка, симиренкознавець, голова Всеукраїнського наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, Автономна Республіка Крим;
М. П. КОВАЛЬЧУК, заслужений працівник культури України,
м. Городище Черкаської обл.
