Емілія ФРОЛОВА,
член Національної спілки журналістів України
Школа №1 в Костянтинівці Донецької області вже добре відома читачам “СП” — ми двічі виступали з приводу того, що “добродії” з міського управління освіти всіма силами намагаються закрити цю українську школу в прифронтовому місті. Але українськомовна школа не скорилася. Погодьтеся, опонентам (якщо не сказати відвертіше — ворогам) не так уже й легко здійснювати свої злочинні наміри, коли на підтримку школі, учням, педагогам, батькам дітей приходять справжні друзі з усіх куточків України.
Минулої п’ятниці в ЗОШ №1 було чудове свято, бо як інакше назвати зустріч з талановитими, творчими, небайдужими до чужої біди людьми. Почувши про загрозу закриття школи, вони приїхали, щоб своїм візитом, зокрема, сказати і владі, яка чомусь не поспішає стати на захист української школи, що цей навчальний заклад громадськість не віддасть, усіляко буде підтримувати. Чи зрозуміють цю позицію чиновники, чи достатньо в них буде волі і розуму, щоб почати діяти на користь українській школі і не зволікати з реальними, дієвими, нагальними заходами?
Того теплого сонячного дня ЗОШ №1 відчинила свої двері для учнів і інших шкіл міста, щоб вони теж пораділи зустрічі з відомою українською письменницею, перекладачем Дзвінкою Матіяш. Завдяки Всеукраїнському об’єднанню “Безкоштовні курси української мови” (Анастасія Розлуцька), “Український світ”, Східноукраїнській філії Центру дослідження літератури для дітей і юнацтва (Оксана Проселкова, Володимир Півень), проекту “Вся Україна читає дітям” та Донецькій обласній організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка (в нашому випадку, дякуючи заступнику голови названої організації Володимиру Півню), ініціативі активістів, батьківському комітету школи, педагогам, які відстоюють інтереси учнів, і відбулася ця зустріч. Зала, де зібралися діти та дорослі, була переповнена.
Зворушлива, щира в розмові Дзвінка Матіяш відразу зачарувала слухачів. Автор цих рядків спостерігала за дітьми в залі (він був чудово прикрашений рушниками та квітами) і зауважила миттєвості, які зворушували до глибини душі. Діти дуже чутливо реагують на кожне чесне слово, яке йде від самого серця. Одна дівчинка запитала Матіяш, коли вона написала свої перші рядки, що її до цього спонукало. У відповідь почула, що це трапилось тоді, коли у майбутньої письменниці не стало матусі, коли особливі почуття підштовхнули її взятися за перо. Дівчинка років 12—13 (я це помітила випадково, оглядаючи залу), почувши таке, швиденько витерла сльозинки з очей і зніяковіло озирнулася навколо, але всі слухали Дзвінку Матіяш.
Діти хотіли почути багато: для кого письменниці цікавіше писати — для дорослих чи дітей, які книги вона любить, чи є автори, які не подобаються, чи легко вона творить, чи завжди є настрій писати, чому одну з героїнь книжки звуть Дарина, хто дав письменниці таке чудове незвичне ім’я… Відповіді були відвертими, і діти це відчували, тому дуже тепло реагували на слова Матіяш. А вона привезла свої книги, які сподобались її новим читачам. Було дуже приємно чути, як діти називали твори письменниці — “Казки П’ятинки”, “День Сніговика” (до речі, про сумнозвісні для нашої країни грудневі події “горячого” року), “Марта з вулиці святого Миколая” і навіть філософські казки “Історії про троянди, дощ та сіль”. І хай не кажуть, що діти не читають сучасну українську літературу. Читають, хоча поки що не всі. Та, сподіваються дорослі, після таких зустрічей і іншим хлопцям та дівчатам захочеться взяти до рук саме українську книгу. Я в це вірю! І навіть не хочу чути скепсису в словах працівниці Донецької облдержтелерадіомовної компанії, яка зауважила, що подаровані школі книжки діти та вчителі навряд чи розгорнуть. Ну навіщо ж так погано думати про педагогів та наших дітей? У школі №1 учні розумні та дотепні.
І саме для них гості школи привезли цілу бібліотечку різних книжок! Кандидат філологічних наук, доцент кафедри педагогіки Краматорського економіко-гуманітарного інституту Володимир Півень зробив особистий подарунок шкільній бібліотеці — двотомник Олекси Тихого, надрукований 2012 року до 85-річчя від дня народження — з ініціативи Донецької організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка (книгу підготували голова обласної організації “Просвіта” Марія Олійник, Володимир Півень, Василь Овсієнко, Євген Фіалко), а також раритетну збірку статей “Той, що духом не скоривсь” першої наукової конференції, присвяченої пам’яті Олекси Тихого, яка відбулася 23 січня 1994 року в місті Дружківці в приміщенні, де судили О. Тихого та Миколу Руденка в червні-липні 1977 року. У мене немає сумнівів, що старшокласникам будуть цікаві книги Олекси — “Думки про рідний Донецький край” та “У спогадах, роздумах, літературі”. І хай не закидають “доморощенные мудрецы”, що в школі №1 буцімто недостатньо українського. Дурниці! І про нашого земляка з хутора Їжівка Костянтинівського району, педагога і публіциста, правозахисника, члена-засновника Української Гельсінської Групи Олексу Тихого тут знають. А книги мужнього патріота свого краю і України, який життя присвятив боротьбі за незалежність нашої країни і права людини, який загинув у неволі, актуальні й сьогодні, і знайдуть відгук в умах і серцях учнів української школи.
“Борітеся — поборете!” — ці слова великого Кобзаря написав на подарованій школі книзі Ліни Костенко “Записки українського самашедшого” голова Костянтинівської організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Сєров. Багато книг передали волонтери з різних куточків країни, зокрема і з окупованої території! Тут словники — фразеологічні, іншомовних слів, “Кобзар”, підручники для старшокласників, журнали “Малятко”, історія, викладена Михайлом Грушевським, двотомник Василя Стуса, збірник Василя Симоненка “З Україною в серці”, книги про українських гетьманів та відкриття англійських учених, література, надрукована “Видавництвом Старого Лева” і багато іншого, цікавого та потрібного шкільній бібліотеці. Учні, педагоги, батьки дітей, вся школа №1 щиро дякують письменниці Д. Матіяш, друзям, волонтерам, громадськості, “Книжковому форумі на колесах”, викладачу української мови школи №11 з сусіднього міста Краматорська — Оксані Проселковій, — усім, хто в ці нелегкі для українськомовної школи часи допомагає, підтримує, не полишає в біді. Бо немає нічого неприроднішого та потворнішого, ніж боротьба з українською школою державних чиновників в державі Україна та ще й після Революції гідності.
Як сказав директор ЗОШ №1 Олександр Мережко, такі зустрічі вкрай важливі та необхідні насамперед для дітей, які краще розумітимуть і знатимуть українську поезію, літературу, історію своєї країни. Україна сильна патріотами, і школа буде продовжувати їх виховувати. Це — реалії сучасності. А ще віднині Костянтинівська українськомовна школа №1 матиме свій Славень, написаний Володимиром Півнем.
