Імітатори та фарисеї: лики і діяння

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ

 

“Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, — назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!” (Мт. 23:27).

Цей уривок з євангельського тексту, як і численні варіації на цю тему, підштовхнули Л. Толстого до узагальнень, що виявилися злободенними не тільки для свого часу. “Єдина не смиренна, а викривальна промова Христа була звернена до лицемірів і проти лицемірів. Розбещує, озлоблює, озвіряє і тому роз’єднує людей не злодійство, не грабіж, не вбивство, не розпуста, не махінації, а брехня, та особлива брехня лицемірства, яка знищує у свідомості людей різницю між добром і злом, позбавляє їх цим можливості уникати зла і шукати добра, позбавляє їх того, то складає сутність істинного людського життя, і тому стоїть на шляху будь-якого вдосконалення людей”.

Я вже посилався на цю цитату у своєму есеї кількарічної давності “Гумова сорочка брехні”, але сьогодні вона злободенніша ніж тоді. Тому не полінуймося звернутися до словника синонімів, аби ключове слово лицемір наповнилося усіма відтінками і нюансами. Отже, лицемір, дворушник, облудник, крутій, фарисей, кривоприсяжник, єзуїт, ошуканець. Відповідний і прикметниковий ряд: лицемірний, брехливий, дволикий, облудливий, дволиций, слизький, фальшивий, лукавий, криводушний, кривоприсяжний, двоєдушний, крутійський.

Увесь цей джентльменський набір цілком прикладається до влади в її нинішній модифікації. Понад півтора року промайнуло звідтоді, як ця влада посіла владу. Строк достатній, щоб розгледіти справжні обличчя пастухів і спробувати збагнути, що чекає на очманілу від потрясінь череду бодай у найближчій перспективі.

Україна у стані війни зовнішньої і нескінченних протиборств внутрішніх. Ці останні з перепадами температури, спалахами, пригасаннями і збуреннями у формах латентних розтягнулися майже на чверть століття, цебто на всю довжину незалежності. А так як виграти війну внутрішню проблематично, то й перемога у війні зовнішній — раз і назавжди — видається сумнівною.

У тім, що депресивний стан суспільства поглиблюється, не­абияка заслуга чинного президента. Порошенко прийшов до влади як один із лідерів Майдану. Сьогодні він, як висловився хтось із політологів, неформальний лідер неформального руху Антимайдан, мета якого поновлення системи Кучми-Януковича.

Дефініція з убивчих, але не безпідставних, якщо пригадати, що Порошенко один із засновників партії регіонів.

У книзі його діянь лінія відступництва простежується від самісінького початку. Він обіцяв позбутися бізнесу і не виконав обіцянки. Належна йому фаб­рика “Рошен” успішно функціонує у лігві ворога, який захопив українські території, вбиває і калічить українських громадян. Нечуваний прецедент у вітчизняній чи й світовій історії! Солодощами Порошенка — ходовий товар — живиться здичавіла російська чернь. Та сама, яка колись надривала горлянки: “Ельцин! Заставь хохлов накормить Россию!”

З повідомлень преси: “Рошен” виграла тяжбу у російської податкової служби. То “договорняк” з Путіним справді існує, як запевняють журналісти? Не знаємо. Але точно знаємо, що попри війну, олігарх Порошенко добряче нагрів руки: статки його ростуть, мов на дріжджах.

Країна, як Лаокоон, борсається в гадючнику всеохопної корупції. Суспільству у вигляді відкупного демонструють погорілих на мізері дрібних користолюбців, у той час, коли великі хапуги заковтують державні мільйони і мільярди.

Немає в країні боротьби з корупцією, є цинічна імітація боротьби. Немає й покари за злочини, кількість яких зростає в міру зростання кількості мільйонерів.

Спектакль під назвою люстрація, з відпусканнями під заставу і без неї, за участю акторів-прокурорів, акторів-суддів — глум над здоровим глуздом.

Отримавши Порошенка замість Януковича, Яценюка замість Азарова, Майдан не отримав важелів для знешкодження рецидивів антиукраїнства. У ставленні до “Правого сектора” і “Свободи”, яка не потрапила до парламенту не без зусиль сьогоднішніх керманичів, Порошенко одностайний з Путіним. Він входить у раж, зривається на крик, як тільки мовиться про тих чи тих. І з награним невдоволенням вдається до казуїстики, коли йдеться про олігархів чи регіоналів.

Колишні, які перефарбувалися на теперішні, почуваються пречудово. Як у столиці, так і в областях. Невикорінні колєснікови, шуфричі, бойки, добкіни й кернеси. Явно поблажливий президент до “Опозиційного блоку”. Чи не ностальгує за регіональним минулим? На парадокси влада щедра. Один із них — деолігархізація як зміцнення олігархату. А сплачували б жирні коти сімдесят відсотків від своїх статків у державну казну, як це водиться у Франції, дивись, і непідйомні для населення тарифи обернулися б на підйомні. І не кляли б люди державних мужів так, як клянуть нині.

Але ця влада, як і попередня, поневажує людом. Схоже, вона сліпа й глуха. Не спрацьовує навіть інстинкт самозбереження. Аксіома: кожному спротиву передує процес занепаду і розкладу, втрата віри у можливість поліпшення життя. Зарозумілість помайданних очільників, авантюрність їхніх рішень, непомічання перепадів настрою в суспільстві — рано чи пізно обернуться проти них самих. Порошенківці ладні зі шкури вистрибнути, аби сподобатися Європі, а мали б, як це чинять мудрі державці, захистити передусім тили: сподобатися співвітчизникам.

“Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони кажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того! Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хочуть їх порушити” (Мт. 23:23).

У кожній країні влада має свою специфіку. Особливості, вловлювані громадянами країни, і не завжди зрозумілі для чужих. Свої особливості має й наша. Щоб збагнути, чим вона дихає, досить придивитися до її кадрової і гуманітарної політики. І та й інша — фільтри на справжність. І водночас пастка для державців, про яку вони здебільшого не підозрюють.

Кадрова політика Порошенка спершу спантеличувала, дивувала. Сьогодні, із врахуванням ним сподіяного, сприймається як закономірність.

Порошенко цілеспрямовано усуває етнічних українців з ключових посад. Залучає ложкіних, клімкіних, гонтарєвих, шокіних і дрібніших. Крім відомих грузинів Михеїла Саакашвілі, Олександра Квіташвілі, Еки Згуладзе, у Мін’юсті трудиться на благо Незалежної цілий грузинський десант: Георгій Гецадзе, Джамбул Ебаноїдзе, Георгій Цеклаурі, Хатія Шелія.

Нові кадри не такі вже й нові. Наталія Яресько, міністр фінансів, особа з подвійним громадянством, попри те, що мешкає в Україні понад двадцять років. Давно в тісному контакті з Яценюком і Пінчуком. Нагороджена Кучмою орденом Княгині Ольги.

Що стоїть за цими й іншими кадровими призначеннями: зневага до аборигенів? страх перед ними? недовіра до них чи все разом узяте? Країна у стані війни, а Порошенко поспіхом звільняє керівника Служби безпеки. Помста за викриття шахрайської схеми і задіяних у ній осіб, що спричинилися до трагедії на васильківській нафтобазі? чи усунення Наливайченка як можливого конкурента у подальших політичних перегонах? Поза увагою Порошенка лишився і екс-міністр оборони А. Гриценко. Невже не знадобився б на війні його досвід? Не влаштовує Порошенка Гриценко: надто самостійний, думаючий.

Порошенко Майдану — спекуляція на довірі Майдану. Порошенко справжній, без декору і гриму — його гуманітарна політика. Точніше — її відсутність.

У своєму есеї “Розлюднення: реальність і спроби футурології” я вже писав про те, що ніщо так важко не дається главі держави, як лексема культура. Він так старанно її уникає, ніби належить вона до брутальної лексики. Уже сам цей факт вичерпує усю пов­ноту характеристики. І все-таки, що криється за табу, яке президент наклав на таке непідйомне для нього слово?

Неможливо говорити про гуманітарну політику у відриві від національної проблематики. Саме гуманітарна сфера — ключик наближення до сакральної таємниці національного життя.

У своїй “Філософії нерівності” Бердяєв хоч і засвітився як виразник імперської свідомості, а все ж висловив низку глибоких міркувань, опонуючи тим, кого називав інтернаціоналістами. Він закидав їм нездатність проникнення в сутність національного, нерозуміння неперервності зв’язку поколінь. Кожна нація намагається якнайповніше розкрити себе в історії. Здоровий інстинкт підштовхує її в напрямку вдосконалення і процвітання. Це творча сторона націоналізму. Релігія життя нації. Тоді як інтернаціоналізм (читай глобалізм — В. Б.) штовхає її до смерті. Його мета загальмувати й зупинити зростання сили народів, зірвати їх цвітіння, направити їх убік, у порожній простір, у жахливі абстракції майбутнього. Він — носій смерті, гаситель націй до свого історичного сходження.

Бердяєв нагадував більшовицькому режиму слова В. Соловйова: держава існує не для того, щоб перетворити земне життя на рай, а для того, щоб завадити йому обернутися на пекло.

Україна давно вже зона пекла. Міняються президенти — пекло лишається. Якщо Янукович вроздріб і оптом продавав Україну Росії, то Порошенко і його команда докладають зусиль, аби розчинити її у глобалістському казані. Використовуючи при цьому той же засіб зросійщення як уніфікації.

Гнила атмосфера — живильне середовище для різномастого людського сміття. Лицеміри верхнього ешелону влади почуваються в ній як риба у воді. Позаяк це люди, якщо й далі йти за філософом, які не замислюються над сенсом життя, а шукають тільки благ життя, занурені з головою у його матеріальні низини.

Все правда. На авансцені прагматики й циніки, поневажувачі надбань людського духу. У цій своїй ролі вони цілком можуть претендувати на лаври дрібнокаліберних епігонів філософської школи кініків (циніків).

Певна річ, Порошенко, Яценюк і вся королівська рать не демонструють відверто зневаги до українських культурних надбань, але їхнє відчуження й байдужість промовистіші від інвектив затятих недругів.

Навіть ритуальний бік поваги до історії, мистецтва й літератури народу, завдяки якому Порошенко вибився в президенти, дається йому важче, ніж Януковичу. Пригадується, як у розпалі гніву він зневажливо дорікнув радикалові Ляшку за віршик, хоч віршик той належав класику. Як силувано відтарабанив чотири рядки з Ліни Костенко з нагоди 24-ї річниці Незалежності.

Син Порошенка, депутат Верховної Ради, не голосує за обов’язкове знання держслужбовцями державної мови. Дружина президента збурює суспільство сумочкою з крокодилячої шкіри вартістю у півмільйона гривень. Це тоді, коли нещасні старі жінки вимираючого села, надриваючись, волочать кравчучки по крутосходах київських переходів, щоб заробити якусь копійку на прожиття. Коли злиденні пенсіонери ледве зводять кінці з кінцями. За інших обставин такі дрібниці, можливо, лишилися б непоміченими. Але не за катастрофічності нинішніх.

Багатьом, либонь, упам’ятку публічний жест Порошенка у діалозі з Шустером: ваша програма може мені не подобатись, але я віддам життя, щоб вона була. Лицемірство як втрата чуття міри. Необачний і водночас самовикривальний жест для глави держави. Він розв’язав руки відомому гастролеру, що тепер прокручує його кожного разу, як тільки пахне смаленим.

За нормальне функціонування української книжки, українського кіно, української газети Порошенко життя не віддасть. Та й не потребують вони такої жертви. Потребують дієвої підтримки.

Глава держави неабиякий майстер говоріння. Коли у формі, може навіть зачарувати. Та монологи його у разючій невідповідності зі справами. Його егоцентризм із перевисанням до нарцисизму відлякує як потенційна загроза для співгромадян. Коли він каже: “Я, як президент”, “Я, як верховний головнокомандувач”, “Мій народ” тощо — враження, що подібне ми вже чули. Це ж Ющенко з його рефреном: “моя нація”. Що не завадило йому здати націю донецькому сатаністу.

Ігнорування культури — відсутність культури. Потурання загибелі особистості у світі бедламу. Недалекоглядність тимчасовця, що випірнув на хвилі народного невдоволення і не здатен, не вміє і не хоче дотримуватися навіть зовнішніх правил поведінки, обов’язкових для державного чиновника будь-якого рангу. Тому й сповідує подвійні стандарти. Тому й вичерпав ліміт довіри у рекордні строки.

 

Далі буде.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment