Надія КИР’ЯН
“Наша мета — Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях. Наш шлях — революційновизвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу. Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі. На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя”.
Це слова присяги, яку склав Президент Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Кирило Осьмак 15 липня 1944 року. Нині вони надзвичайно актуальні. У Національному музеї Історії України у Другій світовій війні (колишня назва Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.) відбувся захід, присвячений незламному борцеві та презентація виставки “Кирило Осьмак: автопортрет у листах на тлі Владімирського Централу”.
Це ім’я довгий час радянська влада замовчувала, скупі відомості про нього повідомляли лише історикам, звичайно, в негативному контексті, тавруючи ворогом народу. Реабілітований аж 1994 року, вже в незалежній Україні.
Кирило Іванович Осьмак народився 1890 року в містечку Шишаках на Полтавщині. Навчався в Шишацькій народній та Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910—1916). 1916 року переїхав до Києва.
Кирило Осьмак брав участь у створенні 1917 року Центральної Ради, був її членом (1917—1918 рр.). З 1917 року працював у Генеральному секретаріаті земельних справ, завідував видавничим відділом. Коли після урядового перевороту до влади в Україні прийшов гетьман Скоропадський, Кирило Осьмак брав участь у антигетьманському страйку, за що був звільнений з роботи. Потім завідував відділом сільськогосподарського будівництва у кооперативному союзі, з 1925 року працював в інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук, створював сільськогосподарський термінологічний словник.
1928 року його заарештували, потім вислали за межі України на три роки як “соціально небезпечний елемент”. 1930 року знову заарештували вже в Москві, засудили на п’ять років за відому “справу СВУ”, відбув три роки в концтаборі на Півночі. Після звільнення працював у Москві, потім у Рязанській області. 1938 року знову ув’язнили (1938—1940 рр.). Його дружину Марію Юркевич примушували свідчити проти нього, вона не витримала й кинулася під поїзд.
1940 року повернувся в Київ. 1941 року очолив відділ земельних справ у створеній тут Українській національній раді. Допомагав продовольством українським підпільникам і членам похідних груп ОУН. Упродовж усієї окупації Києва підтримував зв’язок з антифашистським українським підпіллям. 1943 року з другою дружиною і дворічною донечкою Наталею переїхав до Львова. Старша донька Лариса залишилася в Житомирі, працювала в земській управі, а нелегально — в мережі ОУН, зникла безслідно в одній із поїздок з нелегальною літературою. У Львові Кирило Осьмак зустрічається з діячами ОУН та УПА, бере участь у створенні підпільної організації.
10 червня 1944 року відбулося засідання Ініціативного комітету УГВР, де затверджено назву організації. Кирило Осьмак разом з іншими членами комітету опрацювали основоположні документи: “Універсал”, “Платформа”, “Устрій”. 11—15 липня відбувся Великий Збір УГВР, на якому обрали президію та Генеральний секретаріат — підпільний парламент та уряд воюючої України. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім Марко Горянський). Згодом у сутичці між відділами УПА та частинами Червоної армії він був поранений, переховувався у Дрогобицькій області. Під час облави його заарештували, два з половиною роки перебував під слідством у Дрогобицькій тюрмі, у січні 1947го — перевезли до Лук’янівської в’язниці. Він був засуджений, відбував покарання (1948—1960) у Владимирській тюрмі, де й загинув.
У Шишаках 2007 року місцеві патріоти, зокрема члени УНП виготовили і відкрили пам’ятний знак патріотові, частину вулиці Леніна в Шишаках перейменовано на майдан Кирила Осьмака, рішенням Київської міської ради від 3 вересня 2015 року одну з вулиць Києва названо його ім’ям.
На нинішній виставці представлено понад 60 документів, які систематизовано у два розділи: “Будівничий України” та “Людина, Патріот, Батько — крізь призму листів із неволі”. Перший розділ відкриває автентичний дереворит Ніла Хасевича “За УССД!” (Українську Самостійну Соборну Державу). Світлини та програмні документи ілюструють роботу Першого Великого Збору УГВР. У другому розділі — листи, написані в тюрмах 1950х років, а також матеріали слідчої справи № 148827, робочі зошити з чернетками листів та записами, які він вів під час самостійних занять з англійської мови; родинні світлини, особисті речі, старовинні поштові картки з мальованими краєвидами України; подарунки від товаришів по неволі; листи до дружини, доньки, сестри, брата. У листах до доньки Наталі висловлено сподівання, що вона “понесе в життя ідеали свого батька”.
Батько не помилився — Наталія Кирилівна Осьмак — громадська діячка, біограф і дослідниця життя й діяльності Кирила Осьмака. Авторка та упорядник книжок про К. Осьмака, статей у періодиці, учасниця теле та радіопередач, громадських заходів. Вона голова Київської міської організації Всеукраїнської ліги українських жінок, член Всеукраїнського братства ОУН—УПА імені генералхорунжого Романа Шухевича, член Оргкомітету підготовки міжнародного суду над злочинами комуністичного режиму.
“Відкриття виставки мене дуже вразило, — розповідає музейний доглядач Лариса Анатоліївна Ковдрин. — Я раніше ніколи не чула про цього героя. Наталія Кирилівна дуже емоційно розповіла, через які муки і тортури пройшов її батько, навела багато вражаючих фактів. Донька 20 років збирає матеріали, факти, відстоює світле ім’я батька — адже в усіх документах пострадянського періоду, за її словами, було написано “враг и убийца”. Ми знали про ОУН, УПА. А це для мене відкрилася нова сторінка історії про боротьбу за незалежну Україну. Наталія Кирилівна передала низку цікавих, унікальних документів, зокрема, листи з тюрми. Це те, що вона зуміла зібрати з різних джерел: достукалася до архівів КГБ — батьківська переписка була під грифом “Секретно”. Вона жінка дуже сильна, наполеглива, працьовита, життєрадісна. Розповідала про найяскравіші моменти з життя батька, про своє дитинство, як важко було їй і її мамі: весь час переїжджали, ховалися від переслідування. І лише з кінця 1980х років Наталія Кирилівна змогла жити нормальним повноцінним життям людини, яка не озирається, нічого не боїться. Вона почала спілкуватися з людьми, які знали її батька, зуміла по крихтах записати усні розповіді, зібрати листи. У Осьмаків дуже велика родина, багато родичів — вихідців із Західної України. Вона усе зібрала і частину передала в музей на експонування”.
Важливо, що нині нарешті осучаснився й сам музей. Раніше 80 % експозиції були постійні. Нині багато нового матеріалу, виставки змінюються, як того вимагає час. Відвідувачів зустрічають герої вже нинішньої війни, їхні особисті речі, фото, дивовижні історії.
