Літературне небо нашого краю тримається на «Вежі»

Світлана ОРЕЛ,

Кіровоград

Так влучно і коротко охарактеризувала роль літературномистецького журналу “Вежа” поетеса Антоніна Царук на зібранні, присвяченому 20річчю цього видання. А ще — це своєрідний культурний овид, на якому літератори краю мають можливість бачити один одного. Така думка першого редактора, відомого літературознавця, нині професора КиєвоМогилянської академії Володимира Панченка.

Він очолював редакцію перші три роки, фактично заклавши концептуальну основу видання. Назва часопису — від образу блакитних веж Юрія Яновського, який народився у нашому краю і відтворив його особливості у своїх творах. Але “Вежа” від початку свого існування вивищувалася над суто регіональним літпроцесом, вміщуючи публікації, що ставали відкриттям для всієї країни. Саме на її сторінках вперше в Україні опубліковані “Чорні вірші” Євгена Маланюка, три доти недруковані п’єси Володимира Винниченка та заборонена в радянські часи п’єса Івана КарпенкаКарого “Гандзя”, повість “Футорологічний конгрес” Станіслава Лема. Саме у “Вежі” відбулася перша в Україні публікація знакового оповідання Василя Бикова “На чорних порубках”, за якою пізніше на українському радіо створили відому радіовиставу. Тут уперше побачила світ третя книга роману “Коні воронії” Василя Козаченка, вірші Юрія Дарагана, ранні твори Івана Микитенка, оповідання Феодосія Рогового.

“Вежа” публікує письменників не лише з України (Київ, Львів, Донецьк, Одеса, Вінниця, Житомир, Суми, Чернігів, Харків, Миколаїв, ІваноФранківськ, Запоріжжя, Чернівці, Ужгород), а й переклади з інших літератур: польської, американської, латиської, білоруської, російської, грецької, французької, латвійської та ін.

Літературномистецький часопис “Вежа” із самого початку — фактично волонтерський проект. І хоча заснований він ще тоді, коли це поняття було майже невідоме в Україні, уся редакційна робота упродовж його існування велася на громадських засадах. З 2002 року, коли редактором став тодішній голова Кіровоградського відділення Національної спілки письменників України Василь Бондар, плече журналу підставило видавництво “Мавік”, пізніше на друк і папір невелику дотацію надавала обласна влада. На початку її вистачало на два числа журналу накладом тисяча примірників. З часом через інфляцію наклад скоротився до 400 примірників, яких катастрофічно бракує, адже в області тільки шкіл близько п’ятисот, а ще ж є бібліотеки, клуби, будинки культури.

Сьогодні видання стоїть перед черговим викликом: через брак коштів його вихід може припинитися. Але журнал має багато друзів і, як зазначив художник і мистецтвознавець Андрій Надєждін, є потреба створення фонду друзів журналу. Можливо, він повністю перейде в Інтернет на окремий сайт або на якусь відому літературну платформу, адже цей часопис об’єднує не лише літераторів, а й художників (постійна рубрика “Палітра”), краєзнавців (рубрика “Між Дніпром і Бугом”), значну частину гуманітарної інтелігенції краю.