Євген ҐОЛИБАРД
Складається враження, що й нинішня влада в Україні вчергове пудрить наші мізки і вішає локшину на вуха…
Президент України Петро Порошенко запропонував запровадити англійську мову як другу робочу поряд із українською на всій території України, як це зроблено у Києво-Могилянській академії.
Про це він заявив у четвер, 15 жовтня, на урочистостях із нагоди святкування 400-річчя Києво-Могилянської академії. Повідомлення підхопили не лише ЗМІ України, а й мас-медіа за кордоном.
Якщо Президент хотів собі зробити рекламу, то це йому вдалося. Рекламу сумнівної якості й суперечливого змісту.
“Могилянка вперше впровадила дві робочі мови — українську та англійську. І я думаю, що було б дуже добре, щоб і в Україні, а не тільки в Могилянці, крім української, з’явилася ще своя робоча мова. І цією мовою має бути англійська”, — зазначив Порошенко.
Виявляється, що українська — це не історична мова всесвітньо відомої центральноєвропейської Нації, а робоча, тобто лексична система, що призначена для спілкування на роботі й під час навчання.
Це “видатне” відкриття чергового президента України, без перебільшення, стало знаковою подією в галузі філології. Відтепер в усіх анкетах, формулярах, інших облікових кадрових документах (зокрема під час перепису населення), замість виразу рідна мова, треба буде писати: робоча мова — українська. За президентським правописом.
А щоб зміцнити “робочість” української мови, Президент запропонував широко впровадити “дві робочі мови — українську та англійську. І я думаю, що було б дуже добре…” — переконаний пан Порошенко.
Ні, це зовсім не дуже добре, а дуже недобре. І це вчергове свідчить про відірваність наших високопосадовців від українських реалій. Якщо громадянин Президент вважає, “щоб і в Україні, а не тільки в Могилянці” слід спілкуватися англійською, то, очевидно, це також стосується наших хліборобів на полях і робітників у цехах.
Тоді доярка на молоко казатиме milk, шахтар видобуватиме coel і називатиме своє підприємство mine… Проте це ніяк не вплине на мізерну закупівельну ціну молока і дотаційне існування вугільної галузі. Хоча, можливо, що нинішній хазяїн Адміністрації на вул. Банковій вважає, що вплине…
П. Порошенко вже поспішив оголосити 2016 рік роком англійської мови в Україні. А навіщо? Щоб вибити “русскій мір” англійським?
Чи, може, ми всі (від доярок і шахтарів починаючи), замість брати в руки автомати, підемо у дипломати? Обговорюватимемо наші проблеми з паном Обамою напряму, без посередників. Обговорюватимемо, обговорюватимемо, обговорюватимемо…
Щоправда, ми й зараз обговорюємо: у Верховній Раді, в Адміністрації Президента, у Савіка Шустера, на радіо, на кухні…
Але поки що обговорюємо в українсько-російському варіанті. Бо не лише в метро уздовж ескалаторів, а й на кіосках знову побільшало провокаційних гасел “Єдина країна—Единая страна”. Мабуть, невдовзі матимемо “Єдина країна—Единая страна—Unity country”.
Проте всупереч лукавим твердженням деяких обговорювачів, факт збільшення подібних гасел не сприяє єднанню. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти: єднання і зміцнення Нації не є можливим на існуванні кількох суперечливих варіантів ідей, рішень, переконань, планів водночас.
А особливо, коли це стосується мови як фундаменту культури та способу мислення.
Любов, навіть дружня симпатія має сенс, коли вона взаємна. Я б зрозумів, якщо водночас із закликом Порошенка, Обама і Кемерон закликали американців і британців вивчати українську.
Ми вже трохи розібралися з Росією, у котрій немає жодної української школи на 3,5 мільйона Українців. Кажу трохи, бо в Україні — сотні російських шкіл, які фінансуються з державного бюджету України і, на догоду Путіну та компанії, й надалі відтворюватимуть “русскій мір” і його адептів в Україні.
Вочевидь, це не викликає занепокоєння у нинішнього дуже толерантного президента-дипломата Порошенка, який, мабуть, забув, що головним аргументом і гаслом російської агресії на Україну була “защіта русскоязичних соотєчєствєнніков”.
Відповідно, русскоязичниє соотєчєствєннікі активно підтвердили свою русскоязичность в антиукраїнських гаслах: “Крым — Россия!” та “Донбасс — Россия!” Що й було реалізовано у практиці “гібридної” війни.
Впровадження англомовності наразі не загрожує нам подібними наслідками з боку Великої Британії чи США, але скажіть, що воно дає доброго для десятків мільйонів пересічних Українців? Кажуть, можна поїхати за кордон у туристичну мандрівку чи навіть на роботу.
Звичайно, серед чужих за кордоном упродовж тижня-двох можна викинути зайві гроші (у кого вони є) на дорогі готелі й екзотичні страви для туристів. Але чи ми вже все пізнали серед своїх у нашій мальовничій і щиросердній Україні?
Також можна сподіватися на пошук роботи за кордоном. Проте чи це є реальним за того рівня безробіття за кордоном, який не дуже відрізняється від нашого? Щоправда, там надають допомогу з безробіття. Але не нам, а своїм громадянам.
Так, за кордоном — вища зарплата. Але підвищення зарплати в Україні — це проблема не філологічна, а господарча, організаційна й антикорупційна. І розв’язати цю проблему, як бачимо, не під силу нинішнім олігархам, навіть тим, хто хизується своєю англійською.
Зрозуміло, будучи президентом, легше всього пообіцяти створити в Україні п’ять мільйонів робочих місць, а потім не створити жодного, або пообіцяти закінчити війну упродовж двох тижнів, а потім роками “боротися за мир”, реально втрачаючи тисячі громадян на “ніби війні”. А ще легше перекинути відповідальність державних чиновників на пересічних громадян: “Вивчайте англійську й їдьте світ за очі!”
Тут варто нагадати Шостий закон існування і розвитку систем — Закон переходу в надсистему:
“Система, котра вичерпала можливості свого власного розвитку, далі розвивається через входження в надсистему, як її складова частина”.
Тобто входити в систему вищого рівня треба з почуттям власної гідності, будучи на рівних із нею господарчо, організаційно і антикорупційно, без самоприниження, без усвідомлення своєї вторинності.
Чи Україна вже вичерпала можливості свого власного (українського!) розвитку, щоб далі розвиватися як складова частина англомовного середовища і відповідної британської ментальності?
Це питання не дуже риторичне, бо упродовж попередніх 24 років керманичі на Печерську створювали корупційні схеми і справді вичерпували можливості нашого господарства, науки, культури і освіти винятково у своїх олігархічних інтересах.
Тому спроба сховатись під оболонкою англомовності не матиме успіху на довшу перспективу.
Дехто у вищих ешелонах української влади забув, що ми будуємо громадянське суспільство, тобто суспільство, в якому інтереси і потреби всіх громадян (а не тільки олігархічних начальників) повинні бути пріоритетом у діяльності державних службовців.
Особливо нині, коли головний інтерес громадян України зосереджений на проблемі бідності. Розв’язати цю проблему не допоможе навіть perfekt-володіння англійською. Що й бачимо у факті цілковитої безпорадності багатьох високопосадовців з українським паспортом.
Тим паче, коли й із володінням українською у деяких англомовних посадовців є проблеми. Зокрема на закінчення свого виступу пан Порошенко висловив своє бажання на невизначену перспективу: “…я хотів би подякувати всім могилянцям, які зараз і ці 18 місяців борються за нашу перемогу на фронті”.
Отут, мабуть, було б краще англійською. Або російською. Бо в українській мові, — хотіти подякувати і подякувати — це зовсім різні речі. Хотіння — це з лексики протоколів про наміри і прикро нагадує Мінські домовленості. Це емоції. А нам потрібні факти.
Отож чекаємо на обіцяну подяку.
