Блокпост між варварами і Європою

У попередні роки вистави театру української традиції “Дзеркало” були присвячені Тарасу Шевченку та Степану Бандері, інсценізувалися тут і твори Івана КарпенкаКарого та Миколи Гоголя. А нині художнього керівника театру Володимира Петранюка найбільше хвилює сучасність. Митець написав п’єсу “Блокпост Україна”, поставив її та зіграв одну з ролей.

“Я не наважувався писати про події на Донбасі, боявся братися за перо, бо не воював в АТО. Мені підказав матеріал Микола Коханівський, командир батальйону “ОУН” — це поезія Бориса Гуменюка. Прочитавши її, був шокований. Це саме те, що я шукав: тут є кров, вибухи, кулі. Ми почали з поезії робити спектакль. У результаті вийшла вистава “Блокпост Україна”. Блокпост став символом нашої боротьби. Це символ того, що ми перебуваємо на Рубіконі. Вже багато сторіч Україна є отим блокпостом між варварами і Європою”, — розповів пан Володимир.

Який же обрати центральний образ вистави? Відповідь на це питання митець шукав у наших давніх піснях і традиціях. А допомогла його знайти художниця Валентина Кузьмічова. Червоне і чорне. “Червоне — то любов, а чорне — то журба”. Саме вишитий червоними і чорними хрестами рушник став головним образом вистави. Це той рушник, яким огорнуті долі героїв вистави “Блокпост Україна” — Кармелюка (Володимир Петранюк), Мольфара (Дмитро Сторчоус), Котигорошка (Іван Коваленко), Роксолани (Ліана КнигницькаМарковська), Ярослави (Людмила Зінченко), Софії (Анна Коваленко).

Червоне і чорне, схід і захід, любов і журба. Герої вистави немов стоять на березі ріки, березі, що віддаляє цей світ від того, віддаляє життя від смерті. З одного боку грім градів кличе наших воїнів на фронт, а з іншого — українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові.

Пристрасну поезію Бориса Гуменюка гармонійно доповнюють щирі листи українських дівчат до воїнів, зібрані Ольгою Богомолець. І рядки з цих дещо наївних послань неможливо слухати з байдужістю.

Молода творча родина театру, спрямована енергією головного режисера Дмитра Сторчоуса і натхненна бунтарським духом художнього керівника заслуженого діяча мистецтв України Володимира Петранюка, кожну виставу проводить як бій, бій, що виснажує, бій, що змушує ще і ще раз падати на дошки сцени і помирати, щоб воскреснути, щоб перемогти. Відеоряд змонтований Олександром Клименком і світлові ефекти художника по світлу Володимира Мозолевича доводять барви акторських переживань до майже документальної правди. А музичні номери — пісніметафори матері — вдови і загиблого бійця створені актрисою Анною Коваленко змусять здригнутися кожне українське серце.

Виставапісня, виставамолитва Театру української традиції “Дзеркало”, що присвячена пам’яті Василя Кіндрацького, який загинув під час перемир’я, є посланням до кожного небайдужого серця. Це видовище, яке захоплює несамовитою авторською енергією, що викликає зворотний зв’язок і гасло, яке народжується у глядацьких грудях — “Слава Україні! Героям Слава!”

Виставу, що була лише нещодавно створена, вже встигли переглянути учні шкіл столиці, побувала вона і в зоні АТО. А 6 листопада Театр української традиції “Дзеркало” запрошує всіх небайдужих до Київського будинку вчених, де відбудеться всеукраїнська прем’єра “Блокпосту Україна”.

Сторінку підготував

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото надані театром