Емілія ФРОЛОВА,
член НСЖУ
Довготривалі та гарячі події навколо українськомовної школи № 1 у місті Костянтинівці Донецької області несподівано вийшли на нову “орбіту”. “Надійний друг і вірний захисник” цього навчального закладу Ольга Барабаш пішла, як кажуть у подібних випадках, вабанк. Зрозумівши, що крісло під нею захиталося реально, вона накинулася з нищівною критикою на місцеву владу, звинувативши чиновників у всіх смертних гріхах, передусім фінансових. Із цього приводу вона зняла відеоролик зі зверненням до Президента України Петра Порошенка, голови Донецької обласної військовоцивільної адміністрації Павла Жебрівського і виклала його в Інтернет.
У відносини між начальником управління освіти і міською владою ми, звичайно, втручатися не будемо, також не бажаємо з’ясовувати, хто в чому винен — хай розбираються ті, кому це належить за обов’язками. Ми ж стежимо за розвитком подій і стосунків між педагогами, учнями, активістами, громадськістю, батьківським комітетом — з одного боку, та Ольгою Барабаш — з іншого.
Є й окремі нюанси, вони яскраво демонструють, наскільки “логічна” у своїх аргументах начальниця Костянтинівського управління освіти, яка поставила за мету знищити українську школу. Нещодавно в одному з міських ЗМІ, яке плідно співпрацює з О. Барабаш і зовсім не цікавиться, що ж насправді відбувається у “проклятій” школі, як живеться учням, що відчувають батьки, як працює педагогічний колектив, — з’явилося інтерв’ю з головною освітянкою Костянтинівки. Звичайно, у розмові не оминули ситуацію з “улюбленим” навчальним закладом міста — ЗОШ № 1, “захисту” якого О. Барабаш віддає, без перебільшення, майже всі свої сили.
І тут доречно пригадати один із наказів начальниці управління освіти, датований 1 (!) вересня 2015 року, — “Про раціональне комплектування класів…”. Саме той наказ, де раціональне комплектування треба було провести, керуючись “листами від міського фінансового управління” та “у відповідність до вимог законодавства”. Директору ЗОШ № 1 Олександру Мережку наказали “об’єднати” деякі українські класи з класами інших шкіл”, у нашому випадку — з навчальними закладами № 3 та № 6. У інтерв’ю газеті пані Ольга говорить: “Ще цікавіша ситуація з ЗОШ № 3. В школі, яка є школою з поглибленим вивченням української мови, вже шість років не набирається жодного українського класу”. Тобто такий навчальний заклад можна вважати аж занадто привабливим для батьків, які хочуть, щоб їхні діти навчалися українською мовою? Цю школу чиновники управління освіти дуже наполегливо радять містянам: хай вони не зволікають і переводять сюди своїх дітей (костянтинівців “делікатно” попереджають, що українськомовній школі № 1 залишилося жити зовсім мало — строк їй відведений до кінця грудня 2015 р.) або на наступний навчальний рік відразу віддають хлопчаків і дівчаток у ЗОШ № 6. Бо, бачите, від “одинички” до “шістки” відстань зовсім невелика, то і немає проблеми вибору навчального закладу, ідіть зі своїми дітьми туди, куди вам наполегливо радять “розумні” люди, тобто “патріотичні” начальниці. Так, до речі, представникам батьківського комітету й активістамзахисникам ЗОШ № 1 аргументували свою позицію щодо “оптимізації” школи державні посадовці (?!) Донецької ОВЦА, які були присутні на засіданні Громадської ради при ДОВЦА. Подібне заявляв Олександр Меланченко, директор департаменту з питань внутрішньої політики ДОВЦА. Тобто, нічого страшного не відбудеться. “Оптимізують” українську школу, то яка біда? Недалеко є такий же навчальний заклад, щоправда, не зовсім і українськомовний, та то ж не трагедія. Ти ба, які перебірливі ці батьки, не хочуть знищення української школи. Ну що з ними робити?
Як що? Можна, наприклад, на найактивніших навішати образливі ярлики. Ось активіст батьківського комітету. Придивилася чиновниця до нього уважно й раптом угледіла, що ця людина, виявляється, махровий сепаратист, але як замаскувався: бореться за українську школу в усіх інстанціях, відстоює інтереси учнів так, що спокою ні міському управлінню освіти, ні державним чиновникам ДОВЦА, ні Міністерству освіти й науки України не дає. Ну й відчайдух отой “сепаратист”. А ти, ось ти, ще й представник “Правого сектора”?! Так це ж узагалі поза межами! Правосєкі, та вони найголовніші вороги всього українського, національного… Так що навколо пані Барабаш, виявляється, “сепаратисти” на “правосєці” ще такими ж “сепаратистами” поганяють! Це вони, мабуть, провалюють реформи в галузі освіти — заважають українізації…
Добре, що пані Барабаш “хотіла працювати заради майбутнього України, виховуючи критично мислячих особистостей, справжніх громадян і патріотів України”. І як такі заяви співвідносяться з діями авторки цих дуже гарних слів, яка зайнялася “оптимізацією” саме української школи? Так хто ж заважає українізації, хто гальмує? Чому в місті не стає більше українських шкіл? Чому намагаються закрити одну з чотирьох українськомовних, а в її приміщення, як уже знають наші читачі, хочуть “поселити” російську гімназію? Ох, і тяжко працювати в славній сєпарській Костянтинівці “патріотці” Ользі Барабаш, яка нічого не робить для того, щоб зберегти українську школу, а навпаки, старається, аби цього навчального закладу взагалі не існувало.
Та невже ж у місті більше немає патріотів окрім начальниці управління освіти? Ось звільнять О. Барабаш із посади — і в Костянтинівку може повернутися війна. Такий дивний прогноз робить, поділяючи позицію “завзятої патріотки” газета, керівництво якої, на прохання голови міської організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Миколи Сєрова дати змогу і протилежній стороні (тобто активістам і батькам, які відстоюють школу) висловити свої думки щодо існуючої конфліктної ситуації, категорично відмовило у цьому (ще й для чогось похизувавшись, що їхнє видання друкується російською мовою). Справді, навіщо протилежна точка зору, якщо озвучена “єдино правильна”, і належить вона, звичайно, пані Барабаш…
Тут згадано “Просвіту”. Такот, нещодавно деякі “демократи” (звісно, палкі прихильники пані Барабаш), позичивши очі в Сірка, заявили, що ні в місті ніколи не існувало “Просвіти”, ні навіть в області. Ну що тут казати? Немає краю цинізму, брехні, підступності. Напевно, “демократи” не пробачають М. Сєрову того, що він активно захищає школу № 1.
Наші супротивники продовжують розповсюджувати різні дурниці. Наприклад, начебто українськомовні класи люди сприймають як другорядні, що в ЗОШ № 1 педагоги погано навчають учнів, у яких низький рівень знань (це улюблений мотивчик начальниці управління освіти), що мало хто свідомо віддає своїх дітей до українських шкіл. Останнє твердження цинічне і абсурдне. Знаю багатьох батьків, які СВІДОМО зробили вибір, обравши для навчання своїх дітей саме українськомовну школу № 1. СВІДОМО! Зрозумійте це, “патріотичні” чиновники від освіти. Якщо, звісно, зможете.
До речі, в “непатріотичній” школі у День захисника України відбулося таке чудове свято, що могло б потішити серце кожної людини. Треба були бачити школярів ЗОШ № 1, відчути їхній настрій, подивитися, як вони зустрічали і вітали запрошених вояків 3ї роти 122го штурмового десантного батальйону, серед яких були ті, кого називають кіборгами. Це був патріотичний, український, щирий і теплий захід. Діти розповідали про історію виникнення свята, про вояків УПА, козацтво, героїв Небесної Сотні, воїнівзахисників наших міст і сіл. Була хвилина мовчання, молитва за Україну та її героїв, яку прочитав о. Микола — капелан УПЦ, зворушлива пісня “Повертайся живим!”, документальний фільм “Майдан” з до сліз пронизливою “Пливе кача”, декілька разів у переповненому залі дзвінко лунало “Слава Україні!” — “Героям слава!”. Учні подарували воякам український прапор, коровай, книжки, а від малечі захисники отримали малюночкиобереги. Та й діти без подарунків не залишилися. Були радісними та щасливими в той прекрасний день усі: школярі, наші захисники, педагоги, батьки.
Школа живе! І живе активно, незважаючи на те, що “мудре” керівництво міського управління освіти ставить навчальному закладу палиці в колеса, що державні службовці не поспішають захистити ЗОШ № 1 від постійних нападок підлеглих їм “об’єктивних” і “суперпатріотичних” чиновників, що батьківський комітет майже щоденно перебуває в стані “війни” з тими, хто нищить українську школу, що педагогам, м’яко кажучи, не зовсім комфортно працювати в такій нервовій атмосфері. Але… Але ж дорогу долає той, хто йде. І українськомовна школа на правильному шляху!
