Роман ЛУБКІВСЬКИЙ Божество Милосердя

DSC_0524Новели та послання

Тисячолітня смерть

Пам’яті Євгена Безніска

Тисячолітня смерть

Розшукувала могилу

Сколеного рідним братом

Князя-втікача Святослава.

Вигнанця-утікача?

Ізгоя-політемігранта?

Не так се, браття, важливо.

 

А правда була така:

Брат підняв меч на брата,

А коли той утік,

Погнався в довгу погоню.

 

У Бескидах аж наздогнав

У тихій, вузькій долині,

Де так недавно пройшла

Мадярська орда на захід.

Ще пара з її котлів

Висіла понад борами,

А піт і піна коней

Звисали з гілок смеречих…

 

Отут і скоїлось зло:

Брат убив свого брата.

 

…Тисяча літ — як рік!..

 

Художник Євген Безніско

Довершує меморіал;

До саркофага князя

Зводить висячий міст…

 

Охочих допомогти

Не знайшов у своїй державі.

“Замащеники”, — кажуть бойки

Про бездар і невдах,

А сенс у слові ще глибший!

Вони — спадкоємці Зла

Вони — праправнуки Лиха

Замазані кров’ю — так! —

Кровію Святослава!

 

…Тисячолітня смерть.

Аж до Славська дійшла…

Правда, відпочивала

Між Кальміусом й Дніпром,

Жовтими Водами й Сеймом,

Вигрівалася над Дністром,

Плескалася в Дунаї.

 

…Тисячолітня смерть

Чує: гірський потік

Пробивається, струменить,

Лютує і шаленіє,

Зірвати хоче моста,

Жбурнути сторч головою,

Хоча ще його нема,

А вже промовці товпляться…

“Опір!”¹ — чує вона,

Піною сходить з люті.

“Опір! Опір!” — кричить

І конає на місці, —

Тисячолітня Смерть.

 

 

Проїжджаючи попри Коростень

Пролітаючи

Попри Коростень

Швидкісним потягом часу,

Мимоволі здригнувся:

“Се ж — та сама древлянська столиця!”

Спаленизною віяло. І несло

Чад пожáрища. Боже, Боже!

З-під Василькова, із Крячків

Вітер жбурляв у вагон

Жмут історичних асоціацій,

Смердючий запах

Вічних пожеж!

…Горять нафтосховища!

(Лава вогню

Пекельним перснем

Стискає Київ

Охоплює Десятинну…)

 

Вибухають цистерни…

Рине кипляча смола

З вежі сторожової…

Валує клубами дим

(Чорнобиль плавиться…)

Пломінь

Шугає понад Майданом…

Горить Україна — від

Чорного моря аж по Бескиди

Горить, горить і горить…

Уподобав країну мою вогонь

Схоже, навіки в ній загніздився

Бозна-коли,

Може, від того часу

Як голубки і голуби

На лапках пломені помсти

Заносили в Іскоростень!

 

Іскоростень в огні!

Під попелом стосотліть —

Те, що мусило жити,

Те, що мало дійти до нас,

Усе-таки постає

Неопалимою купиною…

 

 

Самодрево

Я — дерево немолоде,

Котре дізналось і пам’ятає

Своє число в реєстрі на зруб, —

Код ідентифікаційний.

І хоча я — мислене древо,

Фактично часу в мене нема

Розмишляти глобально;

Чиєсь там слово “розтікається мислею” по мені

(Див. “Слово про похід Ігоря”…)

 

Так і стою незрушно,

Тисову згадуючи рідню,

Вирубану на боярські хороми,

Братаничів згадую, — гордих дубів, —

Об які кришились княжі сокири,

Букові праліси спалених дебр,

Інших ровесників-побратимів,

Котрі (хоч їх зосталось і мало).

Ладні підтвердити: правду кажу!

Дехто з друзяк пам’ятає Богдана

Хмельницького, дехто Сковороду,

Інший товаришував із Шевченком

А хтось живе спомином про Франка.

 

А якось озвавсь молоденький берест:

“Прадід казав, що на цій галяві

Рокитнянській спинився сам

Король Карло ХІІ, швед,

Коли по дорозі з Жовкви

Наказав он там накривати стіл;

Але зненацька ринула злива

І шведський монарх змок, як ніхто

З прихильних до України чужинців”.

 

Згадую інших друзів — одних

Амбітних, завзятих та балакучих,

Інших — безмовних як темні пні;

Всіх погубила людська захланність,

Заздрість. І схильність до випивань

Екологічно вбивчих дощів, —

І хто тут винен, мовити важко.

Тож я залишився властиво, сам.

Однодумців у мене не так багато,

А в кожного доста своїх проблем,

Мало кого розрадити можу.

 

…Відвесновуєм ще сяк-так,

А восени, як скидаєш листя,

Оголюєш сутність. Тоді, бува,

Не впізнаєш ні себе, ні друга.

Ну, ось наприклад, один скрипить

Чи день чи вечір, свято чи будень

Гасло священне, для нас, дерев,

Як і для нашої Батьківщини,

А декілька напівсухих штурпаків

Відповідають: “Героям Слава!”

А треба знати: в наших лісах

Уже давно героїв немає,

Отож на вітер не кидай слів,

Ліпше тримай у зеленім серці!

 

Та все ж найтяжче мені, коли

Звідтіля, з Яворівського полігону

Лунають марші, кличі команд, —

Се подвигає стояти струнко!

А коли чую Державний Гімн,

То підіймаю праву галузку,

Вона обрубана, напівмертва

Хилиться тільки на лівий бік,

Де ще недавно билося серце.

Вона закриває вирву-дупло

Розверзту рану, забиту труском,

Та будівельним сміттям, назверх

Залиту наспіх грубим бетоном.

 

Думаю вистояти до весни.

 

Не покидайте мене, братове.

А тоді хай поріжуть мене, складуть

Усе придатне задля укріплень

Першої лінії оборони.

 

 

Прощальне слово Музі возлюбленній

Усе Життя я пишу про Тебе

Нескінчаєму “Повість временних літ”.

Чертами і ризами розпочиналась,

Потім — кирилицею

(Між тим спокушувала латина,

Зваблювало арабське письмо,

Причаровували ієрогліфи

Із закодованою в них

Любовною ніжністю та жагою.

 

Відсторонив чужинецькі

Вимовні й пристрасні письмена;

Переконався: наша абетка

Не вичерпала ще всього

Ніжного, несказанного!

Отож признаюся Тобі,

Мого серця Княгине,

Що лишень завдяки Тобі

Дійшов я висновку-скутку

На роздоріжжі печалі-смутку:

Цю “Повість” дописуватиме

“Хтось і хтось” —

Через сто,

Двісті ще й триста літ!

Бо Ти — я вірю —

Завше була

І завше пребудеш

(Як навіть мене забудеш!)

Юною, молодою

Непідвладною

Проминанню —

Проминущому

Квітуванню.

 

І, як знову зостанусь сам

(А се означає “колись-колись”),

Час від часу твій стан майне

У ромашковім золотоморі.

А в повітрі, зимнім як шкло,

Парашутики срібні

Підхоплять мене

І опустять у Твоїх володіннях —

Мов на сміх чи на гріх, —

Серед маків, троянд і мальв.

 

Переконаюся:

Ти десь близько, отут:

Прочитав я слідочок

Зрозумілий лише мені, —

Заголовну буквицю

“Повісті временних літ”, —

Так, моїх і Твоїх,

Позачасових років…

 

Київ, 14.06–17.06.2015

——————

¹Назва гірської річки на Сколівщині, що протікає через Урочище Святослава, сина Київського князя Володимира.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment