Тетяна МАЙДАНОВИЧ Небо над Україною

 

Сучасна історія України тісно пов’язана з її тисячолітніми витоками. Тому Тетяна Майданович у своїй новій збірці, яка має побачити світ у серії “Бібліотека українського воїна”, починає розмову з читачем із Заповіту Ярослава Мудрого, воїнів Галицьких князів, потомки яких, зберігаючи вікові традиції, стояли в обороні на Майдані і продовжують захищати Київ від “нової орди”. Її поезія нагадує про те, чим особливо дорожить український народ: про дітей і материнську любов, про братерство і дружбу, про героїв наших трагічних днів — мужніх захисників Вітчизни. Що ми любимо і від чого відрікаємося, які найважливіші основи людської душі — мова про це йде довірливо, в ліричній тональності, в гармонії емоцій.

* * *

Незмінні будуть хай слова молитви

І в наш найкращий — і в найтяжчий день:

— Дай нам не розучитися любити, —

З Тобою, Боже, в радості любити

Коханих, ближніх, внуків і дітей!..

14.02.2006.

 

Наше Небо

 

Хлопчина у блакитній касці, Устим Голоднюк, що загинув 21.03.2014, на Майдані від кулі снайпера, попереджав друзів про небезпеку вигуком: “Небо падає!”

 

Ще тільки зазоріло, тільки свінуло —

Б’ють міномети і російський “Град”.

“Тримайте небо нам над Україною..” —

Цей шепіт чує кожний наш солдат.

Здається, у молитви не вслухаються,

Вони за рідну землю бій ведуть,

Але ж за небо подихом хапаються,

По небу й по землі проліг їх путь.

Бо все ж таки, коли відходить вечір,

Вночі солдатам бачиться ясніш:

“Земля без Неба — тьма і порожнеча,

Всім нам ціна без неба — мідний гріш…”

З Небес — ліси, птахи і трав покоси,

Сіль Вічного Життя — Чумацький Шлях.

Із Неба — води, і сніги, і роси;

Воно рідніше духом, ніж Земля.

Русь Київська і степовабилинна,

Русь Галицька і Слобідська, і Крим…

Із батьківських україн — Україна,

Ці землі Небом з’єднані одним.

Кордони в нас не лиш від гір до моря,

Від пралісів до сонячних степів, —

По волі й правді, і по людяхзорях,

Чужих і власних картах всіх віків.

Тримайте Небо нам над Україною,

На допомогу ангелів зовіть!

Щоб наші душі в рай новий долинули,

Як відшумить життя земного віть.

І в час вогню, і в затишку між битвами

Радіймо всім, що миле і святе,

Тримаймо Небо серцем і молитвами,

Над нашим Небом — Вічний мир цвіте…

7—8.06.2015.

 

Українська і російська мови

 

Присвячую пам’яті Дмитра Голіцина (21.04.1982, Донецьк — 29.08.2014, Київ), юриста, добровольця батальйону “Шахтарськ”, смертельно пораненого в серпні 2014го під Іловайськом,

— а також на честь його молодшого брата Дениса, добровольця полку “Азов”, що після Іловайська нині, 2015го, захищає героїчний Маріуполь, — їхній матері, Галині Голіциній, і всім російськомовним патріотам України, росіянам і не росіянам, — “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні…” — з вірою, надією, любов’ю.

 

Нові часи — нова і настанова.

Нарешті в українську — йде розмай.

Та в пору смути і російська мова

Із нами ділить сіль і коровай.

Хай в нас не офіційна, не державна,

Порізному заходить в кожний дім;

За добре ми всім добрим — вдячні здавна,

Російською — й Шевченко володів.

“У них народ…, і в нас народ і слово”, —

Писав Кобзар. Та й нас навчивтаки:

Рідніші душі Гоголя, Брюллова…

(Нємцов, Рубцов, Ахматової мова!..),

Аніж “мундирні”, “царські” землячки.

Від київських рукописів давніших,

Із могилянських зал випускників,

До українців по сибірських “вишах” —

Нас Промисел Господній важко вів.

Вкраїнськими кістьми тайгу мостили

І Ладогу, й Норильськ, і Соловки.

Стражданням, кров’ю, правдою зріднились

Російська і вкраїнська навіки.

Хто знає дві, та рідною незмінно

Із другом — у дві мови — розмовляв,

Відчув, як думка виграниться вільно

Одна в одній, як глибшає — своя.

Отруту обмовлянь, насильства, гніву,

Ми від сердець відтрутимо вже й тут,

Але ж зерно від кукілю віднімуть,

Як наші ниви — Ангели пожнуть.

Бажаю бути українській мові

З російською, і звати ще сестер, —

На тім безмежнім, Божім, вічнім полі,

Де бій за Волю й душу йде й тепер.

13—17.06.2015.

 

Галицькі Леви

 

Здавна підмога до Києва лине,

Чуючи поклик із братніх країв:

Воїни княжі — Романа, Данила,

Леви із галицьких міст і полів.

 

В віці тринадцятім так на Русі

Згодились в княжих уділах усіх:

Хай під одним стягом влади хранять

Землі слов’ян від Дніпра до Карпат.

(Славу стару нагадати берусь:

Спадок Украйни — Київська Русь!)

Потім татаромонгольська навала

Київ на довгі віки сплюндрувала…

Знищено храм Десятинний — дотла,

Й галицька сотня уся полягла.

Разом з киянами сплять на валах —

Пам’ятний камінь у них в головах.

…Промислом Божим стелилась дорога —

Книжники в Лавру йшли із Острога.

…Київ Хмельницького дзвоном стрічав —

З ним, у козацьких полках, галичан.

…Свято Соборності — Київ і Львів

Разом вчинили для кращих віків.

…І всіх мастей окупантам в обхід

Слала ОУН свої групи на Схід.

…А на Майдані, в годину крамол,

Густо лилась галичан рідна кров.

Знов Україна — в загонах орди,

Хочуть загарбати край назавжди.

Аж по кривавий сьогоднішній день

Брань за столицю, за Київ, іде.

 

Воїни княжі — Романа, Данила,

Із майстрових, землеробських родин,

Ваша дружина не раз боронила

Землі батьків від нашестя орди.

 

Як вас і нині орда ненавидить!

Рідко, на викуп, беруть у полон.

(Знаєте: душі пребудуть живими,

Вірите: праведна смерть — це лиш сон).

Вам захищати судилось кордони

Рідних земель — у далеких степах.

Мирні труди — для живих нагороди,

Слава загиблих — у внуках, в синах.

 

Воїни княжі — Романа, Данила,

Леви із галицьких міст і полів,

Богом довірена вам Україна —

Вірними їй залишаєтесь ви!

14.05—14.07.2015.

 

Боровики

Немов грибиборовики,

З відбитками трави,

Ідуть з війни чоловіки

У формі ще новій.

І пахнуть димом польовим,

Дорогами в огні…

Нелегко погляд їх вловить:

Він начебто в броні,

Зіниці ледь сумні.

Багато літніх і міцних,

Між ними й молоді.

Де поодинці стрінеш їх,

Подекуди — в гурті.

Вже одяг той не дивина:

У форми строгий шик.

Туди, де в нас тепер війна,

Йде справжній чоловік,

Хоробрий муж — мужик.

В степах, коли вогонь жаский

Загуркотить в імлі,

Немов гриби, і мужики

Сховаються в землі.

Там їх напевне не торкне

Ворожий “смерч” і “град”.

На землюматір під вогнем

Надіється солдат,

І кожен з них — як брат.

Із міст і сіл, з майданівплощ,

До військ летить привіт, —

Отак, мов тихий теплий дощ

Гукнув гриби у світ.

В дорозі, в лузі, між дібров

До кращих, добрих днів

Хай неба і землі Любов

Хранить чоловіків!

Хранить хай мужиків!..

14.05.2015.

 

Фотографії до війни

Фотографії до війни…

В нас були зовсім інші обличчя,

А тепер чорна тінь потойбіччя

Стерла з них кольорові сни.

 

Фотографії до війни…

Ми ж недавно були молодими —

В тім саду так спокійно ходили,

І вдихали бузкові дими.

 

Фотографії до війни…

Хай такими, як ми, на них,

Наші внуки, і доньки, й сини

Усміхаються нам з далини!

6.05.2015

м. Київ