***
Яка Земля мала і ніжна —
Яка душа на рубежах:
моя любове дивовижна
на крилах бідного стрижа:
В очах не зорі — а криниці:
вуста — такий миттєвий сон:
роса і плаче і срібниться —
нас не очікує столиця
за журавлями в унісон:
чекав на день — та прийдуть тіні
з-під листопада і гори —
Дощі впадуть біляво-сині —
Рожеві в спалахах кори:
Тобі коритися несила
супроти течії небес:
мене Любов у Світ носила —
у Місячний ласкавий плес…
Нас розвели шляхи незримі —
що знову зійдуться в серця…
Які сніги неозоримі —
Який в руці залізний цвях
***
Прости Любове — і пробач словам:
за липою ні шелесту ні звуку:
Над стежкою зоря сміється Вам —
подайте голос — не ховайте руку…
Шлях добігає — а Життя трива:
Травою ляже Обрій від розпуки:
кривого танку лінія крива —
Дим здибляться і спорожніють луки
Впаде на землю: дихається як!
Яке свічадо омине гонори:
Свіча загасне і згорить маяк —
Вершини срібні вкриють наші гори
Не вибач — не побач — не говори:
Була пора — влягали довгі гони:
Сади красиві світять крізь мири —
Чуже проміння знизує вагони…
Прости — Любове: вже Ніщо — слова:
Завіса впала — висохло коріння:
Життя триває… Бідна голова —
Живи і диш — Як — серця говоріння
***
Ти дуже далеко: за стінами снів —
За ріками вод несходимих:
І вітер — і сніг у степах сатанів
На крильцях вчорашнього диму
Твій образ летів:
Той — неторканий лик
не втратив ні сили ні чару:
рожевий метелик до шибки прилип:
на ту заґратовану хмару
упала на тінь зоряниць та слідів —
а зраджений неперевершений Див —
Що — вимислив Всесвіту кару…
І — карі — То — очі — і сині як сміх:
За ними іти і хотів — і не міг —
Не взяв понебесного дару
***
хрущі — і бджоли Вавилона —
математичних знаків тиск:
а шлях то довша — то холоне —
горить (не)мов Сатурна диск:
на луках згиблих сатурналій
сплять помережані сліди:
і хилитнеться — аж — в астралі
голодне тіло Коляди…
Іди без мене — “краща з кращих” —
щотравня зрине пастораль —
і слово залетить до пращі —
де — пращур між небесних краль:
кораль — в — коралі:
блиск — за — блиском:
впадуть і крила — і сніги:
І Ти далеко так — і близько
Ідеш крізь шерех окуги
***
І не сумую й не радію
І не втрачаю плину слів:
та Голос рідний чути мрію
і — часоплинність на Столі
ми не блукаємо Світами
по дивних кольорах землі:
живемо буднями-святами
і не самотні — й не малі:
Іти — і повертатись знову
судила доля душ тремких:
Убережи Кохання Мову
і хвилю лагідну руки
… красива Жінка — Промінь року —
на серце світлий оберіг:
Без Тебе не ступлю і кроку…
Не Птах — і випасти не зміг
***
ще завтра — ще сьогодні — і ще вчора
надій на самоту побільше зір:
блакитне небо і блакитна шора:
“не відпуска Любов — і бачить звір”
в усі кінці вітри розносять шепіт:
“дарма — дарма гріхи переповів”:
у човнику — у мандровитій щепі —
далеким Місяцем прошкуєш по траві:
Вона — Трава — така чіпка — однака
Хоч кольори й не бачиш в темноті…
не чуєш — Як — душа моя балака:
“нехай спливає… ми давно не ті…”…
***
Любові паморозь вустами добіга
де бгають Обрій золоті принади:
І — дощ Тобі — і позник — і нуга
на зламаних фортелях серенади:
сирени крізь туман перевести
хисткими водами — і хвилями — і Словом:
стодухо — (та стоусто) — Стоголово:
по кожній хвилі Часу (не) врости:
втихання Днів — коротких млявих сірих —
в безмежних квітах польових Старців:
високі стріхи славної Семіри
(або — Астарти) на Твоїй руці:
на пальчику без імені — і страсті:
він не покаже погніздів’я Зла:
хто народився у найвищій касті —
Того торкне Дорога і зола…
ламка Любове Схована за Образ —
не обрана не втрачена з нудьги:
ще жевріє (в Собі) Надія добра —
як з космосу повернуться боги
***
в хвилини крокового струму
і миті дикого буття
дроти з птахами — білі струни —
не полетять без каяття:
і піде він — ти не зупиниш
Вагу душі — і терезів:
Лиш наші бідні-бідні спини
рибинами в сухій лозі
Не ворухкі — і не миттєві —
не вгадані у снах суєт:
“Пішов Адам”: “і страшно Єві” —
І Місяць мед гіркий не п’є…
В хвилинах образ Твій мов кара —
живи невгаданим до ста:
недружній — білий птах окара —
в його крилі потрійна мста
***
Вона згадає учорашню втому
Тебе любити в нетрищах Весни:
“Тож повертай із дому — та — додому”:
“Пролітуй — оживи — і відверни”
Важкі не сни — від кону і до скону:
Важка Земля — Що — не вродила Сміх:
Віддай Себе — Як — леготу корону:
“Ми — Тут — вростемо: бідні і самі”
“Що ж — прощавай”:
“Я ж — лялька курдупелій”
Уперехрест — Як — підло по душі:
Лиш Україна — і небесний гелій
Траву опалять — кущі — та кущі
Зелена брама в золотій управі:
Невимірно ми — Люба — жиємо:
З дванадцяти (в якійсь) потонем
страві: і дихаєм осліпло — і їмо…
…їйБо — їйпра: вона Тебе згадає
Понад Світами — хресно — на шляхах:
І Херувим (не можачи) зігріє —
Забуде ноти та вдолає страх
… Вона згадає… буде пізно в домі:
Його вуста на кілька слів і днів:
У Океані — у тремкім Содомі
Безмежний Острів набіло виднів
***
пересипані сни нібелунгів:
лунь ласкавий сніги огорта:
відведи хоч на декілька румбів
Слід — що — в рідне село поверта
до шипшини — до глоду — за гори —
Отуди — де — ні мрій ні часів:
освіти мої втрати і шори
Зоре ясна над прилистком снів:
не ходи за моря-окіяни:
власну тінь здобувай у вогні:
Судний день промине окаянний —
Він потрібний (не) тільки) мені:
Всі розгойдані душі повстануть —
Отоді — Як — ні світ ні зоря —
І сніги за Тобою потануть:
“тільки Лист про любов — і — згоря”
***
скажи мені… ефіру тиша
така тонка — і нетривка:
не Квітку — а Тебе колише
важкого Космосу рука:
згинайся — не зламайся — Ноче:
Ти вся — з туману — золота:
і стежка без роси не хоче
іти без Ноєва плота:
у парах і печаль і смута —
і смужка обрію легка:
свята Ріка льодами скута
де гілка гагілку гука…
А хто мені листа напише —
Дзвіночком вирне з пустоти?..
Тут Камінь переходить в Тишу —
І з Квітки виростаєш Ти
***
Лілія та обрій второпілий:
Пил Небес перепиняє хід:
Стежкою і Святом окропили
Опочилі — і вогонь і лід:
Золотого листя Час постане:
Місяць світить — і трава світа:
Дні забули — Як — злетіли сани —
Як минулись будні — і свята…
Тільки Ти — і дорога й далека —
Ходиш по околицях світів:
Непрозора Птах тікає з глека —
Так подарувати сніг хотів
***
Усікновення — Господи — не буде:
А стане Літо (друге) в “генварі”:
Зоря-зоря по всіх усюдах буде:
“У скиртах вогник нищить букварі”
Квадриги аж по водах окаянних
Б’ють дрижаки — колеса врізнобіч:
Хай Час пливе безмежним окіяном
до берегів напівзабутих пліч:
…Ти снилася: за миром миле личко
звабливо пробиралося вдосвіт:
Як і колись поклич мене… покличте
гойдатися до листя і до віт
***
“не пропадай” — та за туманом
коли ще Сонце в марноті —
злітає зіронька турманом
і янгол з глини “во плоті”
за плотом — пліт: пліткує Вітер:
краї далекі подих Літ:
і кров і дух ісходять з літер —
в росі ховається політ
Безмежних крил — проміння —
тіні — Твого кривавого уміння
ставати голосом боліт…
не пропадай… та гул етера —
та дзвін — Що — врізаний з кори:
на луках кайнозойська ера:
тож — не дивись і говори:
не в очі — в спину гострим зором:
він не змінився — тіль укляк:
“Любив Тебе Печально й Хворо —
а в Небесах світав маяк:
Все — вгору — вгору — в пустош Світу:
там день “не так” і “не тоді”…
хотів би Кленом второпіти —
кругами помсти на Воді
***
Ти — Україна для мене
Кохана — бита — жива:
Наше Сьогодні зелене
Навіть Зимою трива:
Третя Сторожа — залога
В’їлися в Тіло мов жаль:
Довга — й широка — дорога
Порохом вкриє скрижаль:
Жаль мені всіх нечестивих —
Тіні німих ворогів —
Зрадників — ницих — і мстивих —
І ненароджених гнів
Глибоко-глибоко тане
Вітер не з півночі днів:
Вийде — ще — Сонце і стане
Ближче чужої рідні:
З пусти уруниться слава
В світлих кайданах доби:
Місяць без Каїна плава
В срібному Слові труби:
Душі спадуть ніби морок
Білими стануть тіла:
Море — невипите море:
А з-поміж Часу — Стріла”
Луганщина
