Володимир СЕМЕНКО Сини мої вмирають за Вкраїну

Війна як є…

 

І

 

Війна…

Війна…

Війна…

Це слово не вбиває і не ранить,

Але щодня похмурішає ранок,

І вечора вривається струна.

Безсонна ніч мина

В тягучій сув’язі печалі й страху,

Й коли ласкаве сонечко над дахом

Зійде, не відійде вона, війна:

У кожну плоть як код

Вона ввійшла й орудує думками,

І не розслабить філіжанка кави

Чи біля хати скопаний город.

На сході десь в кривавому чаду

Сини мої вмирають за Вкраїну,

А я пишу поему як провину

За те, що я не в їхньому ряду.

Війна… А за вікном —

І сонце, й листопад у ритмі скерцо…

На тлі краси осінньої здається

Далека та війна кошмарним сном.

Душею ж весь я там,

Де люди божеволіють від горя,

Де рідну землю нищить підлий ворог, —

Скипає серце люттю: смерть “братам”!

 

ІІ

Жовтню! А візьми мене з собою

В свій стрімкий золотогривий лет!

Полетим на саме вістря бою,

Де воює Гуменюкпоет.

Де метафори й класичні рими

Дисонують з градом росіян,

Котрим мало сонячного Криму,

Їм давай країну аж по Сян!

Для поетів вікового цензу

Не існує, кожен з нас — вояк!

Кацапню, напевне, протверезить

Сильний дух наш і міцний кулак!

Тож з тобою поруч ми, Борисе,

На пекельній лінії вогню!

І покажем бандам терористів,

Хто є хто в шахтарському краю!

Жовтню! Ти візьми мене з собою

В свій стрімкий золотогривий лет!

Летимо — на саме вістря бою,

Де перо зміню я на багнет.

 

Він витримав

 

Двадцятирічний захисник Вітчизни:

Шпиталь, нема руки, параліч ніг…

Його держава, звісно, “зшиє” й визна

Героєм у жахливій цій війні.

А хто загляне в душу юнакові,

Яка кипить, як бойовий казан!?

Хто внутрішню бентегу заспокоїть

І зцілить найболючішу із ран?

Коли від хлопця пішла мила,

Почувши про каліцтво і шпиталь…

Це був удар під дих такої сили,

Якої не витримує й метал!

Він витримав. Його зуміли “зшити”,

І як йому ведеться, знає той,

Хто захистив найвище право жити

Хоча би раз на лінії АТО!

 

Кіборги

 

Їх так назвали терористи

За виняткову мужність і

За не властиві іншим риси —

Хоч розпинай їх на хресті!

Але до них дістатись треба,

А оборонці кажуть: зась!

Вони не кіборги, не рембо,

А хлопці з Києва й Черкас.

А штурм не деньдругий триває,

Півроку, як аеропорт

Вогнем смертельним поливає

Російський “Град”, “Восход”, “Оплот”.

А він стоїть, як часу било,

Тримає небо на крилі,

Допоки в кіборгів є сили

Не здати рідної землі.

Їх так назвали ті, що певні:

Є в хлопців сила неземна…

Вона від Українинені,

Яка, як матінка, одна.

 

Волонтери

 

Вони на сході з перших днів війни,

За віком різні, є й пенсіонери,

Працюють день і ніч, без вихідних, —

Невтомні волонтери.

Й сюди, на ці передні рубежі,

Самі, не за наказом офіцера,

А за спонтанним покликом душі

Приходять волонтери.

Харчі і одяг, ліки, зброю, — все,

Від чого у бійців спокійні нерви,

Сюди з усіх усюд везе й несе

Країна волонтерів.

Їх не зупинить ні російський “Град”,

Ні міномети, танки й БТРи,

Бо їхня зброя — дух, а з ним стократ

Сильніші волонтери.

Їх справи непомітні раз у раз

До перемоги прочиняють двері…

І в тім, що ми захистимо Донбас,

Заслуга й волонтерів.

 

Горить земля

 

Війна як є. Буває сташно,

Коли горить навкруг земля

І ти не тямиш, бідолашний, —

Земля горить чи кров твоя!

Та що той страх, інстинкт тваринний,

Коли Донбас в огні війни…

Хто захистить тебе, Вкраїно?

Хто ж, як не ми, твої сини!

До скрути звиклі, ми готові

На смерть стояти як один

На нашім полі Куликовім

Супроти східної орди.

Виходить, ми їх не добили —

Живуча путінська Москва…

Ростуть нові Савурмогили,

Невже це Третя світова?

Вогнем і кулями хрещені,

Приймаємо за боєм бій.

Війна важка, але священна,

Тому ми — на передовій!

 

* * *

Якщо хоч сота частка болю,

який здолав солдат в бою

за України волюдолю

зачепить душу і твою,

й ми, українці, хто чим може

поможем нашим воякам,

 

то неодмінно переможем,

сам Бог допомагає нам!

 

Віртуальне привітання

Бійцям АТО від бійців УПА

 

У вас — АТО, у нас — УПА,

Вам, звісно, важче, ви відкриті,

Вас легше ворогові бити,

Бо ми в лісах, а ви в степах.

Однак ми віримо у те,

Що ви, брати по крові й духу,

Ворожу гидь на потеруху

Переб’єтеперетрете!

Ми боронили рідний край

Від ляхів, німців, московитів,

Останніх не могли побити, —

На вас ця місіяпора.

Підступний ворог ваш, але

За вас народ стоїть горою!

Зруйнуйте ж цю московську Трою

До тла, інакше буде зле.

Не тільки українцям, світ

Поглине темрява і хаос,

Тому, аби цього не сталось,

Будьщо агресора спиніть!

 

Війна і тиша

Природній грім… Коли його почуєш?

А грім війни — як дихання твоє,

Він у тобі, з ним днюєш і ночуєш.

Коли ж так звана тиша настає,

Ти мимоволі ціпенієш тілом,

Й душа твоя не в п’ятах, ні, жива,

Як нерв живий

на грані божевілля

коли та тиша в паузах трива…

 

Сьогодні в мене влучила війна

В бою своїм останнім за Вкраїну

Я впав, аби ніколи на коліна

Не стала перед ворогом вона.

Сьогодні я загинув у бою

За те, що так любив навдивовижу

Її світання тихі, чисті й ніжні,

Як сам Господній подих у раю.

Я впав у битві, певен, що снаги

І духу вистачить у побратимів

Звільнити рідні землі сходу й Криму,

Ворожі зграї вибить до ноги!

Мене сьогодні вбили на війні,

Дочка моя народить завтра сина,

Щоб післязавтра мирна Україна

Всміхнулась навіть мертвому мені!

Related posts

Leave a Comment