Надія КИР’ЯН
Бібліотека української літератури в Москві існувала з 1918 до 1949 року. Була відтворена силами української громади Москви 1989-го й існує до сьогодні. Неодноразово на її працівників і читачів чинився тиск. Так у 2006—2007 роках працівники бібліотеки заявляли про переслідування їх із боку ФСБ.
У грудні 2010 року преса повідомляла про порушення кримінальної справи “за фактом розповсюдження ксенофобської літератури” в Бібліотеці української літератури, про обшук у бібліотеці співробітниками ФСБ Росії та вилучення понад 50 книжок для психолого-лінгвістичної експертизи, серед яких книги про митрополита Андрея Шептицького, про ОУН-УПА, діяльність руху “Пора”, а також примірники газет “Нація і держава”, “Шлях перемоги” та “Українське слово”. Було вилучено також жорсткі диски з комп’ютерів бібліотеки, читацькі квитки.
Під переслідування потрапили також найбільші об’єднання українців Росії: Федеральна національно-культурна автономія українців у Росії (ліквідовано 24 листопада 2010 р.) та Об’єднання українців Росії (розпочато процедуру ліквідації). Офіційними підставами ліквідації об’єднань називають порушення статуту та політичну діяльність, націлену проти офіційного курсу Росії.
Нещодавно низка українських і російських ЗМІ повідомила про обшуки у приміщеннях бібліотеки 28 жовтня, у ході яких вилучили близько 200 одиниць друкованої продукції, зокрема твори Дмитра Корчинського, визнані у Росії екстремістськими, сім книжок Дмитра Павличка тощо. До списку “екстремістських” потрапив і дитячий журнал “Барвінок”, одна з ілюстрацій якого здалася оперативникам підозрілою (за одними даними, там було зображення прапора “Правого сектора”, за іншими — зображення серпа і молота з антирадянським підписом). Директора бібліотеки Н. Г. Шаріну затримали на 48 годин, у її квартирі провели обшук. Обшук відбувся також у представника Світового конгресу українців, голови громадської організації “Українці Москви” громадянина Росії Валерія Семененка. 30 жовтня 2015 р. суд задовольнив клопотання слідства про відправлення Наталії Шаріної під домашній арешт.
За два тижні до цих подій із потяга Київ-Москва зняли співголову громадської організації “Українці Москви” громадянина України Віктора Гіржова і повідомили йому про заборону в’їзду до РФ на 5 років.
Міністерство культури України розцінило обшук приміщення та затримання директора Бібліотеки української літератури у Москві Наталії Шаріної 28 жовтня як цілеспрямовані репресії проти українців. Про це повідомили у заяві Міністерства. Репресіями також названо затримання Валерія Семененка та здійснення обшуків у його помешканні. У заяві сказано, що це “черговий зухвалий акт Кремля, спрямований на залякування української національної меншини в Російській Федерації та новий виток репресій проти людей, пов’язаних із українською мовою і культурою… Здійснення під надуманими приводами численних обшуків, затримання одного з лідерів українців Росії, незаконне затримання директора бібліотеки, основу фондів якої складає українська література та книжки про Україну, є демонстрацію неповаги влади РФ до української культури, грубим порушенням законодавства, прав українців Росії та міжнародних норм щодо захисту прав національних меншин”.
Мінкульт закликав негайно звільнити Шаріну та припинити вказані дії російської влади.
У ЄС також відреагували на ці події, у заяві прес-секретаря представника з питань зовнішньої політики і політики безпеки Федеріки Могеріні сказано, що в Росії не повинні втручатися у діяльність таких культурних центрів, як Бібліотека української літератури в Москві. “Прикро, що цей інцидент стався напередодні 50-річчя ухвалення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який закріплює свободу висловлювання думки (стаття 19) і включає свободу пошуку, отримання і поширення інформації”.
Показово, що українців Росії, яких тільки в Москві понад 250 тисяч (у Росії діє 120 українських організацій), цей факт не збурив. Очевидно, живучи в Росії, люди звикли, що будь-який протест — це небезпека для їхніх родин, для кар’єри. Відомі факти, коли працівники ФСБ брали читацькі формуляри відвідувачів бібліотеки, дивилися, що людина читає, а потім вибірково викликали на Луб’янку, проводили “бесіди”, які не сприяють “громадянській активності”.
Крім того, постійне зомбування людей російськими ЗМІ призводить до викривлення реальності в мізках, нерідко люди цілком щиро переконані, що Росія усіх рятує, а на неї усі нападають, що підтверджують результати опитувань і відгуки в інтернеті. Мене, наприклад, просто вразив такий, у якому коментатор заявив: “В Москве то есть украинская библиотека, а вот в Киеве русской библиотеки нет — я по крайней мере такой не встречал”. Ось, мовляв, які ми демократичні, не те, що ви. Очевидно, ця людина до бібліотек узагалі ніколи не заходила, інакше побачила б, що будь-яка українська бібліотека значною мірою чи й переважно — російська.
Чим тут можна зарадити? Тільки поширенням правдивої інформації, це непросто, але іншого виходу немає.
