Відкрито Музей Матвія Шестопала у шкільному закладі
Валентина РОМАНЕНКО,
директор Неморозької школи,
Звенигородський район,
Черкаська обл.
Уродженець села Мурзинець Неморозької сільської ради Матвій Шестопал понад десяток років працював викладачем і деканом (1955—1957 р.) факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Він навчав майбутніх газетярів не лише журналістської майстерності, а й правди життя і справедливості. Своєю любов’ю до України, рідної мови, літератури й історії давав приклад, що треба бути щирим, самовідданим патріотом свого краю. “Правовірні комуністи” розпинали його на партійних зборах, ганьбили, аж поки не звільнили з роботи. Не давали навіть жити. Мабуть, ніде у вищих навчальних закладах у 1960-х роках не було такого, щоб більшість студентів усіх курсів факультету стала на захист свого улюбленого викладача. Їх підтримали й випускники — київські журналісти, котрі з подібною заявою звернулися у ЦК компартії УРСР. Влада не зреагувала. Йому не дали працювати за спеціальністю, бо Матвій Михайлович не пішов на співпрацю з режимом і залишився непохитним українським патріотом. Переніс багато принижень і утисків. Та слава пережила його, а правда життя вивела патріота у вічність.
Його колишні учні Михайло Скорик із Дніпропетровська та наш земляк із Звенигородки Вадим Мицик запропонували створити музей вченому й письменнику в Неморозькій школі. Педагоги перейнялися цією ідеєю і спільно із колективом школи почали його створювати. На добру справу відгукнулися не лише київські вихованці Шестопала. Надійшло чимало документів і книжок із дарчими посвятами Музею.
Тепер у вітринах експонуються твори українських письменників: літературознавця зі світовим іменем Дмитра Степовика, народного артиста України, поета Вадима Крищенка, літераторів-дисидентів Григорія Гайового і Вадима Пепи, публіцистів Миколи Шудрі, Володимира Чепіги та інших зі сповненими нев’янучої любові присвятами своєму Вчителеві. Експонуються також обидві Заяви протесту студентів і журналістів-випускників із фотознімками їхніх організаторів й активістів: Юрія Пархоменка, Тетяни Чуприни, Віктора Полковенка, Івана Куштенка. Колишній студент першого випуску 1954 року Петро Жук із Черкас надіслав книжку “Реабілітовані історією”, в якій опублікував уривки зі “Щоденника” викладача. Дружина Катерина Володимирівна Шестопал подарувала особисті речі чоловіка. Експозиційний пояс меморіального музею у школі створили так, що життя залюбленого у світ і людей Правдолюба розкривається у розвитку, в діяннях його учнів.
Відкриття музею видатного земляка — вченого й патріота відбулося напередодні його дня народження. На цю подію прибули співробітники Інституту журналістики КНУ Валентина Михайлюта, Іван Забіяка, доцент Національного університету харчових технологій Оксана Відоменко — з родинної галузки Матвія Михайловича, Неморозький сільський голова Олена Стрілець, методисти районного відділу освіти Наталя Коваль і Володимир Неумитий, представники громадськості Звенигородщини.
Оригінальність експозиції в тому, що кожен стенд названий крилатими висловами із творчості М. Шестопала. Ось хоч би перший: “Великі люди — велика сила народу!” Або ж про вихованців Викладача: “Хто несе світло — той не спіткнеться!” 1941 року на війну пішов із посади директора Київського етнографічного ансамблю бандуристів. Бойові дороги пройшов військовим журналістом. Нагороджений орденами й медалями. Про його подвиги у битві на Дніпрі, в боях за Східну Пруссію розповідають нагородні листи 1944 і 1945 років. Усе це в експонатах відтворено на стендах.
До речі, кандидатську дисертацію захистив 1953 року в Інституті фольклору й етнографії, науковим керівником був поет, академік Максим Рильський. У творчому доробку нашого земляка книжки памфлетів і фейлетонів на міжнародну тематику, із фольклористики, підручники із зарубіжної журналістики для студентів ВНЗ.
Стенд про матір із дітьми змістовний і художній: Олена Харитонівна Шестопал квітує у барвистому вінку, а різнокольорові стрічки — то її діти.
Окремий стенд присвячений дев’яти лауреатам Національної премії імені Тараса Шевченка, вихованцям Великого Вчителя. Серед них два національно наснажені Шестопалівським духом наші земляки — поет Василь Симоненко (Черкаси) і публіцист В’ячеслав Чорновіл (с. Вільхівець на Звенигородщині), а ще Борис Олійник, Степан Колесник, Василь Захарченко, Ігор Малишевський, Микола Шудря, Анатолій Карась і Олесь Дмитренко.
Завершує експозицію шкільного музею стенд про увічнення пам’яті мудрого наставника. Студенти-вихованці на могилі М. Шестопала встановили стелу з портретом учителя у вишиванці, меморіальну дошку в рідному селі, посадили Алею пам’яті декана Матвія Шестопала перед Інститутом журналістики з пам’ятним каменем, а в самому навчальному закладі сяє барельєф — образ вихователя патріотів. Такої поваги навіть після смерті мало хто зажив! Після відкриття музею в школі відбувся круглий стіл, присвячений життю, творчості та внеску М. Шестопала у формування національної свідомості українців.
Мужнє й творче життя українського патріота втілюється в образи пам’яті й переживає час. Таким і є щойно створений у нашій Неморозькій школі Музей Матвія Шестопала. Ми вдячні всім, хто долучався до цієї благородної патріотичної справи.
