Колектив Національного культурного центру України в Москві обурений появою фейкової інформації, викладеної журналісткою Ларисою Задорожньою в сюжеті, що демонструвався 15 листопада цього року на телеканалі ICTV.
Газета “Слово Просвіти” неоднораз писала про ті деструктивні явища, які ось уже п’ятий місяць розбалансовують роботу Центру. Почалося це з тих пір, як колишній керівник ДУСі, а нині народний депутат Березенко не продовжив контракт із генеральним директором, який очолював колектив майже п’ятнадцять років. Ідеться про відомого шевченкознавця, україніста, лауреата Національної премії України, доктора історичних наук В. Ю. Мельниченка. Колектив Центру, відомі діячі культури України та постійні відвідувачі Центру неоднораз зверталися з листами до Державного управління справами при Адміністрації Президента з проханням продовжити повноваження Володимира Мельниченка, але жодної відповіді не отримали. Не рахуючись із думкою громадськості та колективу, договір не продовжили, обезголовивши Центр у ці непрості часи, коли діяльність нашої установи має нести особливу місію, продовжувати всі свої творчі проекти, пропагувати українську культуру. І ми працюємо, пам’ятаючи школу Мельниченка в організації та проведенні культурних заходів та спілкування з людьми: діє Шевченкова зала, художня виставка, відбуваються зустрічі, попри те, що до Центру привернута нездорова увага московських радикально налаштованих груп, які кілька разів зривали з будівлі Центру прапор України, намагалися проникнути на наші заходи. Були серед них і представники ЗМІ.
Тому ми колективом ухвалили рішення не брати участі в жодних обговореннях, коментарях, інтерв’ю тощо щодо діяльності Центру. Знаючи, в якому контексті та як можна подати будьяке наше слово, це був інстинкт самозбереження. Такою наша вимушена позиція залишається й нині.
Щодня до нас телефонують по п’ятьшість різних ЗМІ — друкованих, телеканалів, радіо, інтернетвидання. Усі без винятку хочуть почути наші коментарі, взяти інтерв’ю тощо.
І йдеться не тільки про російські чи українські видання, а й про закордонні, яких цікавлять політичні обставини. Хтось, вислухавши нашу позицію, розуміє нас і погоджується з нею. Хтось починає провокувати. Одне слово, ситуації різні. Але стоїмо на своєму: ми не даємо й не даватимемо інтерв’ю на ті теми, які можуть поставити під загрозу працівників та діяльність Центру.
Почувши нашу відмову зустрічатися зі знімальною групою ICTV, журналістка Л. Задорожня прийшла до Центру і провела зйомку прихованою камерою. Задорожній не вистачило сміливості назвати справжню мету відвідин, а українські громадяни натомість у сюжеті побачили підлогу та ноги присутніх людей. Чи варто було витрачати кошти для такого сюжету? Мабуть, варто, якщо це чиєсь замовлення: спаплюжити та звести нанівець багаторічну плідну працю всього колективу Центру в ім’я України.
Насамперед хочемо заявити на всю Україну, спростувавши сказане Л. Задорожньою: держава НЕ ФІНАНСУЄ Культурний центр України в Москві жодною копійкою близько 20 років! Це значить, що існуємо та працюємо не за рахунок податків українських громадян, а коштом здачі окремих приміщень в оренду, що передбачено нашим Статутом. Адже утримувати будівлю, сплачувати заробітну плату працівникам Центру та комунальні платежі життєво необхідно.
Нині чиновники ДУСі на всю країну (навіть на дві) оголосили конкурс на вакантну посаду генерального директора, люди готуються, їдуть, розповідають про своє бачення майбутнього цього культурного закладу. А над ними просто сміються! Виявляється, що жоден (!) кандидат не відповідає сьогоднішнім умовам. Найкращим рішенням було б повернути Володимира Мельниченка на посаду генерального директора Центру! Та влада глуха.
Українські художники, музиканти, співаки, артисти, письменники, які свого часу побували у нас, говорять, що назавжди залишили згадку про Культурний центр України в Москві як про установу високого європейського рівня, де живе українська культура! І наше головне завдання — зберегти лице, донести це до гостей Центру.
Ми, колектив Національного культурного центру України в Москві, завжди відкриті до щирих, доброзичливих людей, які готові оцінити нашу роботу в нинішній непростий час, підтримати та допомогти.
Звертаємося до можновладців, від яких залежить подальша доля Центру, з вимогою не допустити продажу будинку Центру або закриття цієї унікальної установи на Арбаті, 9, що було б на руку і нашим опонентам, і тим, хто думає про Центр як про ласий шматок.
Своєю чергою підтверджуємо свою готовність і здатність продовжувати успішну роботу в ім’я України, незважаючи на складні політичні та організаційні обставини.
Колектив Національного культурного центру України в Москві
