Шановний пане
Прем’єр-Міністре!
Нещодавно написанням диктанту національної єдності відзначено День української писемності та мови…
Звертаюсь до Вас, такого розумного, багатомовного і далекоглядного: “Скажіть, будьте ласкаві, скільки часу ще житиме в Україні державна мова”?
Про писемність — іншим разом.
Чи не виникало у Вас думки, що керівництво Україною людьми не-українцями, не-українськомовними, вже породило грузино-литовську мовну біду, яка русифікує Україну на 25-му році її незалежності?
Може, Вам мало чути мову сьогоднішнього агресора у Верховній Раді?
Дуже добре повертається язик поставити Вам ще одне, вже конкретніше, запитання: “А можна забрати зі словосполучення “Національна поліція України” слово “національна”? Яка ж вона національна, якщо по-русскі разговарівают міністр, його заступниці, і пішло-поїхало”?
Що ж залишається підлеглим?
Підлаштовуватися під начальників, які такі “грамотні”, що державну мову ніяк не вивчать! Гарне є слово у нас — ганьбисько!
Невже немає в Україні людей, гідних обійняти теперішні “іноземні” посади? Ми ж народ самодостатній (так каже Президент), хоч влада й намагається розчинити нас як не в Росії, то в Європі…
Придивіться, Арсенію Петровичу, до тих, кого хлібом-сіллю зустрічає закордон, а Ви їх не помічаєте…
Щодо представників братніх Грузії і Литви в уряді: ознайомте їх усіх зі ст.10 Конституції України та організуйте для них курси української мови — першим у списку має бути Аваков!
Хай вже не “сміються з України стороннії люди”.
Зоя ДІДЕНКО,
голова Хмельницького міського об’єднання ВУТ “Просвіта”
ім. Т. Шевченка
