Надія КИР’ЯН
Фото Володимира ШИЛОВА
У ВП НУБіП України “Ірпінський економічний коледж”, як уже писала наша газета, проводиться серйозна системна, цікава патріотична робота під гаслом “Україна в серці кожного”. У студентів побували відомі політики, науковці, митці, громадські діячі. Нещодавно відбувся новий захід “Материнське серце” на підтримку Надії Савченко, яка вже півтора року незаконно перебуває у російській в’язниці.
Захід розпочав хор ветеранів війни та праці “Пам’ять” (керівник Вадим Зеленюк) піснею “Степом, степом” (слова Миколи Негоди, музика Анатолія Пашкевича), яка нині звучить сучасно і зворушливо. Найтепліші слова і побажання матері Надії Марії Іванівні та сестрі Вірі звучали у кожному виступі поважних гостей і відлунювали в серцях усіх присутніх: “Народити і виховати мужніх, жертовних, нескорених дочок — це справді великий вчинок… Ми всі переживаємо за Надію, молимося за неї, бажаємо скорішого повернення в Україну, робимо все, щоб наша героїня Надія була вільна…” Читали вірші: “Дайте свободу Надії, дайте Вкраїні сонце!”
Директор коледжу, заслужений працівник освіти України Сергій Іванович Михайлов розповів, що в коледжі провели акцію, зібрали підписи і послали звернення на підтримку Надії до президента Росії Путіна, кожен зі студентів вклав свою часточку, підписав цього листа. Адже Надія — приклад для нашої молоді.
Науковець, громадський діяч Людмила Андріївна ПорохнякГановська розповідала про Надію у закордонних поїздках: “Ми вважали, що чим більше людей у світі знатимуть про це, чим більше країн звертатимуться і до Росії, і до ООН, тим важче буде тримати її в неволі. Зверталися й до самої Надії, застерігали, щоб вона припинила голодування, бо вона потрібна Україні. У нас ще мало людей, які можуть бути прапором, за ким піде нація. Надія одна з таких. Перебуваючи в НьюЙорку на Генеральній сесії Асамблеї ООН, ми пройшли по Бродвею з портретом Надії Савченко, несли багато гасел англійською мовою, одне з них: “Надіє, ти мусиш пережити Путіна”. До нас підходили місцеві українці, розпитували, чим можуть допомогти. Дуже гірко, що Наді сьогодні немає серед нас. Але ми боротимемося, щоб вона відчула нашу підтримку. Я особисто зібрала близько 200 підписів українців зі США, Південної Америки, Азії і надіслала їх у Москву. Сподіваюся, що мине не так багато часу, і ми зможемо зустрітися тут разом з Надією. Дуже дякую за ваше терпіння, за вашу мужність”.
Марія Іванівна була щиро зворушена і відповіла: “Дякую всім студентам цього коледжу і всім добрим людям України, що вони підтримують мою донечку Надію. Я думаю, що з такими людьми, як наша молодь, яка нині стала патріотичною, ми збудуємо передову державу. Наша Україна буде сильною, заможною із таким мужнім патріотичним народом. Звертаюся до самого Президента: Петре Олексійовичу! Ви маєте авторитет у світі. Звертаюся до Вас із материнською душею, материнською просьбою. Допоможіть! Виручіть мою дочку з тюрми Росії. Я не можу вже спати ночами. За що моя дитина страждає? Півтора року її тримають у в’язниці за те, що вона патріот України і любить свою землю, любить свій народ і ладна віддати за нього своє життя. Допоможіть. Щиро Вам вдячна і кланяюся до землі як мама нещасної моєї дитини Надії Савченко.
Я щодня молюся за Надю і за всіх солдатів нашої армії. Дуже прошу, щоб янголи берегли їх день і ніч, щоб від них не відходили, щоб наші патріоти лишились живими, повернулися у свої сім’ї, до своїх мам, дружин, до своїх дітей і щоб ця війна закінчилася. Нехай ця війна буде останньою на нашій землі, щоб молоде покоління не знало воєн. Дай, Господи, поможи, Господи”.
З теплими словами до Марії Іванівни звернулася Кавалер ордена Княгині Ольги, громадський діяч Галина Яблонська:
“Важко сказати щось заспокійливе, тому що ми всі матері, знаємо, що це таке, коли твоя дитина захворіла, коли її десь побили, несправедливо на роботі ошукали. І в материнському серці це відлунює болем більше, ніж у серці самої дитини. Тому навіть уявити важко, що відчуваєте зараз Ви. Але з Вами весь чесний, порядний, моральний світ, з Вами, з Вашою Надією”. Галина Яблонська прочитала власний вірш, присвячений Надії: “Ти і за ґратами цариця, Для духа твого ґрат немає. Твій гордий дух, як птиця, Над суддями нікчемними літає… Ми молимо тобі у Бога щастя, долі, Щоб повернулась швидше із ординської неволі”.
Громадська діячка, поетеса Зоя Ружин доземно вклонилася Марії Іванівні і Вірі, що подарували Україні таку прекрасну доньку, яка сьогодні на весь світ утверджує велич і красу українського народу; колекціонер української хустки Людмила Грабовенко накинула на плечі Марії Іванівни одну зі своїх чарівних хусток з побажанням, щоб скоріше Надія вернулася додому. Людмила Іванівна розповіла, що мамина хустка — оберіг родини, і різні дивовижні історії колекційних хусток. Одній з них 300 років, якщо на неї покласти руку і загадати бажання — воно здійсниться — вважає пані Людмила. Не таємниця, що загадала Марія Іванівна. Звичайно, щоб її донечка з Божою допомогою повернулася швидше додому.
Кандидат педагогічних наук, науковий співробітник НАПНУ Тетяна Тарасова, волонтер, наголосила, що у нас багато жінокгероїнь, не всі імена ми знаємо. Поруч із Надією 750 жіноквійськових теж активно працюють на передовій. І вони своїм прикладом, жіночою вірою, жіночим серцем, жіночою любов’ю дарують нашим хлопцям тепло їхнього дому, віру в те, що ми переможемо.
Слова подяки матері та сестрі героїні висловили член правління Міжнародної громадської організації “Федерація жінок за мир у всьому світі” Надія Геннадіївна Шевченко, керівник клубу “Відродження” Зоя Полікарпівна Кириченко, головний редактор газети “Ірпінські вісті”, поетеса Юлія БережкоКамінська, яка наголосила, що усі ми один великий організм, однаєдина сутність, щасливим можна стати тільки тоді, коли відчуватимеш, що щастя, радість і добро розлито по кожному з нас. Тому те, що відбувається зараз в Україні, те, що відбувається з Надією Савченко — наш спільний біль. Надія прокладає дорогу усім нам і ми йдемо за нею.
Цікавий був виступ Галини Григорівни Андріїшин, матері п’яти дітей. Вона почала з короткої притчі. “Один хлопець, трохи молодший за присутніх тут студентів, вирішив оцінити свою роботу по дому і написав на листку: винести сміття — 5 гривень; прибирання кімнати — 20 гривень; вибивання килима —30 гривень… Листок передав матері для ознайомлення. Мати уважно прочитала і написала на звороті: носила під серцем 9 місяців — безкоштовно; годувала своїм молоком рік — безкоштовно; проводила безсонні ночі над тобою — безкоштовно; лікувала, коли ти хворів, — безкоштовно; молюся за тебе — безкоштовно. Синові навернулися сльози на очі і він попросив пробачення у матері.
Вічна любов матерів, але матері не вічні. Дорогі студенти! Повірте, що найблагородніше покликання на землі — це стати матір’ю. І правду каже народна мудрість: “Рука, що колише дитячу колиску, керує світом”.
Насамкінець слово мала сестра Надії Віра Савченко, яка сказала, що “ми всі схиляємося перед матерями, але треба розповісти й про нашого батька. Звали його Віктор. Це була кремезна людина, дуже потужної волі, яка також виховувала нас, тому Надія Вікторівна такою і вийшла. Його життєве кредо було: Господь допомагає не тому, хто молиться, а тому, хто бореться. Я на власному досвіді пересвідчилася, що так воно і є. Молитися, звичайно, це добре, але головне — вчинки. Я поділяю думку Дмитра Донцова, яку нещодавно прочитала: “Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не вічний стогін покараних рабів і сльози”. У нас триває війна, вона ще не закінчилася і невідомо де зупиниться. Молитви матерів — це добре. Але наші захисники — чоловіки, жінки на фронті. Надя завжди повторювала, що в армії не важлива стать. Є воїн, є солдат. Це все. Ми з вами зараз усі солдати: в інформаційній боротьбі чи ще десь.
Порада від мене — ніколи не думайте, що ви чогось не зможете, якщо захочете, ви можете все в цьому світі. Вивчайте свої права, закони. Так ми творимо державу вільних людей, які знають свої права, вимагають належного від держави, і наші справедливі вимоги будуть виконані”.
