На перехресті тисячоліть мислимо й діємо по-хуторянськи. Чому?
Віталій АБЛІЦОВ,
письменник, м. Київ
Видатний лінгвіст і літературознавець Юрій Шевельов (1908—2001), чий рядок винесено в заголовок (есе “Над озером. Баварія”, 1948), дедалі частіше виявляє себе не лише визначним науковцем, а й філософом, мислителем, котрий значною мірою пророче передбачив події й тенденції, що нині переживаємо. І не просто передбачив, а й запропонував один із конкретних виходів із глухого кута: “Карфаген нашої провінційності мусить бути зруйнований”.
Спробуємо переконати в цьому читачів, проаналізувавши один із епізодів нинішнього вітчизняного суспільного життя: реалізовано проект “50 винаходів, які Україна подарувала світу”. Продемонстрований у США, він здивував заокеанську публіку, яка зробила для себе сенсаційне відкриття: “Ми були переконані, що це ми — автори винаходів й удосконалень, а, виявляється, це зробили українці”.
Дивно, але проект не став помітним об’єктом уваги вітчизняних засобів масової інформації — стенди продемонстрували в адміністрації президента, ще в кількох не велелюдних місцях — і все. Широкий загал не був удостоєний честі порадіти за талановитих, а то й геніальних співвітчизників, бо наше телебачення — швидше шоубалаганне збіговисько самозакоханих посередностей (за винятком кількох справді обдарованих тележурналістів), ніж джерело суспільної інформації.
“Я зовсім не бачу реваншу, а бачу країну, котра дивиться в майбутнє… Українці — …не дивляться в минуле, а в майбутнє”, — зауважив нещодавно в однім з інтерв’ю посол США Дж. Пайєтт.
Загалом пан посол має рацію, але…
Та повернемося до проекту.
Його автори розповідають про видатного одеського фізика Г. Гамова, котрий у США став одним із учасників “Манхеттенського проекту”, реалізація котрого вивела США в світові лідери не тільки як високотехнологічну державу, а й як ту, що має надійну оборонну систему; інженера В. Джуса, винахід котрого сприяв розвитку американської авіації; генетика з Чернівців Е. Чаргаффа; винахід волинянина Ж. Шарпака, відкриття якого суттєво сприяло реалізації міжнародного проекту Європейської ради ядерних досліджень; вінниччанина З. Ваксмана — винахідника стрептоміцина, що переміг туберкульоз; одеського хірурга
В. Філатова, котрий запропонував практикувати пересадку рогівки ока й у такий спосіб врятував зір тисячам людей; авторів ракетного щита СРСР — вихідців з України; полтавчанина О. Шаргея-Кондратюка — автора-теоретика, ідеї котрого сприяли успішному здійсненню американської програми “Аполлон” — польоти на Місяць; конструкторів найбільшого у світі транспортного літака АН-225—“Мрія” та інших.
І справді — не кожна країна має подібні досягнення.
Але чому ж батьківщина талановитих, а то й геніальних людей, не може вийти з тупика, в який її загнали і радянське тоталітарне минуле, й нездарні уряди доби Незалежності? Чому винахідники, видатні науковці, високопрофесійні спеціалісти масово залишають край батьків і шукають щастя на чужині?
Є запитання і немає відповідей.
Очевидно, тому самотньо тішилися проектом винятково можновладці та їхнє оточення, що боялися зустрічей з тими, перед ким усе одно доведеться звітувати за провал більшості програм й невиконання передвиборних обіцянок. А ще тому архіцікавий проект був, можна сказати, засекречений, що готувався він поспішно, тому й не потрапили до нього ще не менше сотні інших знаменитих людей, народжених в Україні чи предки яких походять з наших країв.
Більшість із нас користуються сьогодні мобільними телефонами. А винайшов цей засіб безпроводового зв’язку нащадок емігрантів з передмістя Києва — інженер Мартін Купер (народився в Чікаго 1928 року). Він не потрапив до проекту. Немає там і математика з Сокаля, що на Львівщині, Ігоря Богачевського — автора формули, що дозволила американським конструкторам міжпланетних кораблів швидко визначати енергетичні струмені в повітрі та космосі, що зробило можливою реалізацію програми польоту на Місяць і повернення астронавтів на Землю (теоретичні основи чого заклав згаданий вище О. Шаргей-Кондратюк). Відсутній і народжений у Заліщиках на Тернопільщині інженер Богдан Гнатюк — учасник проекту створення міжконтинентальних балістичних ракет “Тrident” — “Тризуб”, використовуваних на підводних човнах військово-морських сил США.
Піонер комп’ютерних технологій Степан Возняк (батько — буковинський інженер) 1977 року сконструював один з перших персональних комп’ютерів “Аpple” — він теж не удостоївся уваги авторів проекту “50 винаходів…”.
Народжений у Доброводах, що на Тернопільщині, інженер Олександр Смакула зробив значний внесок у розвиток оптичних технологій. У науковому світі він відомий як автор “формули Смакули” — методу підрахунку електронів, пійманих у пастку під час взаємодії радіації з кристалами. Відкриття тернопільця вважається винаходом ХХ століття у галузі оптики й використовується, зокрема, у приладах нічного бачення.
З упевненістю можна зробити висновок, що немає жодної сфери людської діяльності, де б не виявили свої видатні здібності українці (до вже сказаного вище додамо, наприклад, кілька імен видатних географів: волинянин Олександр Чекановський досліджував Сибір, зокрема, басейн Нижньої Тунгуски, його ім’я носить гірський кряж в Якутії; львів’янин Михайло Бойм та харків’янин Єгор Ковалевський увійшли до історії як відкривачі регіонів Південної Азії та Африки (дали перші наукові описи Китайської імперії); Георгій Брусилов (народився в Миколаєві) прославився полярними географічними відкриттями; Юрій Лисянський (народився у Ніжині) здійснив навколоземні морські мандри, вивчав території Північної Америки).
Але так склалося, що внаслідок бездержавності свої таланти ми справді даруємо найчастіше чужині. Можливо, саме це мотивувало добровільне отруєння передусім середовищем нашої “еліти” зневірою у цивілізоване майбутнє, що у свою чергу народжувало байдужість до власного народу й активізувало у багатьох (назва їм — олігархи!) нездоланну пристрасть особистого збагачення.
Так утвердилася в можновладних прошарках суспільства філософія “жити одним днем”, гасло якої “А після мене хоч потоп!”.
Зовсім недавно ми насилу розпрощалися з хижацькою зграєю ненажерливого донецького рецидивіста, а вже нові володарі київських владних пагорбів продемонстрували суспільству свої невгамовні фінансові апетити. Наблизившись до них у стінах парламенту, притихли “молоді народні обранці”, котрі обіцяли нам і негайні зміни, і “покращення життя сьогодні”.
Україну знову полонили песимістичні суспільні настрої. І це закономірно — де царює бездуховність, там править бал “золотий ідол”.
Невипадково, що нещодавній приїзд до Львова єдиного сущого нині народженого в Україні (Золочів Львівської області) лауреата Нобелівської премії
Р. Гоффманна (США) пройшов абсолютно непомітно і для влади, і для громадськості. Байдужість до видатного хіміка, котрий вважає Україну “обітованою землею свого серця” — єдина причина того, чому у складі нашої НАНУ досі є іноземний член — російський затятий українофоб С. Глазьєв і немає колишнього золочівця Р. Гоффманна.
Та й навіщо нашим провідникам-олігархам та Нобелівська премія — у них своє розуміння життєвих цінностей. І вимір їх єдиний — долар.
Тому даремно стукають у двері своєї батьківщини наші-ненаші успішні вихідці з України, пропонуючи свої послуги заради процвітання вітчизни, тому цікавлять видатні вихідці з наших країв тільки вузьке коло ентузіастів.
Ми справді різні народи — український, білоруський і російський. Бо московити, на відміну від нас, живуть і діють згідно зі своїм “понятием”: “это мое, и то мое, и вообще все мое”. Не встигли засоби масової іформації поширити новину, що народжена в Івано-Франківську по матері українка, а по батькові білоруска прозаїк Світлана Алєксієвич відзначена Нобелівською премію 2015 року, як у Москві вже встигли оголосити її “русской писательницей”, “принесшей России новые успехи отечественной литературы”. А ще вчора кремлівська ідеологічна зграя в парі з офіційним Мінськом цькувала талановиту авторку, котра була змушена залишити рідну домівку й емігрувати.
Взагалі, цікаво: всі п’ять Нобелівських лауреатів з літератури, котрі складають російський список, мають українське коріння: І. Бунін (премія 1933): предки — волиняни Бунковські, Б. Пастернак (1958): батьки — одесити, М. Шолохов (1965): мати — чернігівчанка А. Чорняк, О. Солженіцин (1970): мати — запоріжанка Т. Щербак, Й. Бродський (1987): предки походять із львівських Бродів. Додамо, що всі названі (крім О. Шолохова) зазнали ідеологічних переслідувань, а двоє останніх — були ув’язнені й засуджені на батьківщині на тривале заслання.
Принагідно нагадаємо, що нині український список нобелівських лауреатів та номінантів нараховує близько 60 осіб.
“З журбою радість обнялась”, — написав 1906 року Олександр Олесь-Кандиба. Поет був переконаний, що по-справжньому людина відчуває радість тоді, коли глибоко пізнає печаль. У наші дні цей мотив визначив зміст поезії Д. Павличка “Два кольори” та інших його творів.
Про це подумалося, коли автор знайомився зі справді неординарною подією — демонстрацією унікального проекту “50 винаходів, які Україна подарувала світу”. І тоді згадалися рядки О. Олеся, бо те, чим маємо повне право пишатися, мали змогу побачити лише “обрані”. Проект для еліти… Коли ж — для народу?
Український альтруїзм (здатність безкорисно жертвувати власними інтересами на користь інших) загальновідомий: ті, кому присвячений проект, це ще раз підтвердили.
Але є всі резони оцінювати подію набагато ширше, адже нам нині конче потрібні підстави для оптимізму, віри в радісніше завтра.
