Наталя ДЯЧЕНКО
Валентина Купріна нещодавно відзначила свій 81й день народження. При згадці її імені одразу спадають на думку рідні з дитинства мелодії — пісні золотого фонду української естради.
Лише кілька років як виконавиця перестала виходити на сцену, виступала “до останнього”: на своєму творчому вечорі, на передачі “Надвечір’я”, якось на 9 Травня на вантажівці — під час “фронтового” концерту — на Кіностудії імені Довженка. Але не на масштабних концертах у великих залах, бо є категоричною противницею “фанери”. Зате під час радіоефірів із нею спілкувалась уся Україна: дякували за пісні своєї юності, стурбовано радилися, як зберегти своє, як виховувати дітей на наших надбаннях. А в кого й запитувати, як не в неї — росіянки, берегині української пісні.
Валентина Купріна замолоду займалася лісівництвом, а ставши співачкою, виплекала цілий “сад пісень”, бо більшість їх про квіти й кохання. Адже пісню “виводять у люди” не її автори, а співак, і саме від нього залежить її популярність. Так було з “Квітами ромену”, що юні Б. Демків і В. Толмачов лише з допомогою друга наважилися запропонувати В. Купріній, яка тоді гастролювала в Тернополі. Так було з піснею “На пероні чекань” студента Ужгородського музучилища Гриші Каца. Першими виконавцями тоді, у далеких 60х, були ми, школярки, а потім, коли автор слів А. Драгомирецький привіз цю пісню до Києва, В. Купріна своїм унікальним контральто (й аранжуванням, звичайно) зробила з неї шедевр. Така і знаменита “Червона троянда”, яку співачка вважає своєю візитівкою. З червоною трояндою в руках я і з’явилася перед нею 12 років тому, приїхавши у справах до Києва. Відтоді нас єднає міцна дружба. Щоправда, останніми роками “в письмовій формі”, не бачилися давно.
У недавньому листі Валентина Іванівна цитує свою улюблену Ліну Костенко: “З душі у душу — найкоротша відстань./ Чому ж так часто транспорту нема?”. Так, тепер це проблема з проблем. На думку спадають слова іншого поета, російського: “Душа обязана трудиться”. Оце і є, мабуть, той транспорт — праця душі. Коли ж душа лінується, то й найкоротшої відстані не подолаєш. А творчі душі — дуже вразливі. Багато артистів не змогли витримати потрясінь нового часу. А Купріна — працює. Ще до тяжкої операції активно працювала у Товаристві ім. О. Теліги. (Через нього я її і розшукала!). Написала кілька пісень на слова О. Теліги. В одну з наших зустрічей наспівувала свій романс на слова П. Беранже, а на столі чекали вірші М. Брайчевського.
Особливе місце у творчості В. Купріної посідають пісні на слова Ліни Костенко. З останніх новин: “Я Насті Приходько віддала свою пісню на слова Л. Костенко “Чоловіче мій, запрягай коня!”. Вона її співала в Америці. Зал стоячи, зі слізьми на очах приймав пісню. Це й для мене радість!”. А для мене яка радість! А для всіх українців яка! Отак працює душа. Відкрита для спілкування, для нових людей, для осягнення подій, для праці з молоддю. Час, давно вже час робити великі концерти золотого фонду української естради, де внуки разом із бабусями ридатимуть від щастя, осягнувши наші пісенні скарби!
На стіні у квартирі В. Купріної фотографії краєвидів, що ніби зійшли з полотен С. Васильківського: це околиці її рідного містечка Кочеток, що на Харківщині. Їздить туди щороку на поминальні дні навідати рідні могили, поспілкуватися з живими. Нещодавно я зустріла статтю про воїнадобровольця АТО, 62річного міського голову Кочетка, завзятого книголюба. Чоловік упевнений, що воювати повинні саме такі, як він, говорячи про своїх молодих побратимів: “Коли крос біжимо, я їх далеко позаду лишаю”. Усі вони там такі, чи що? Валентина Іванівна завжди була завзятою плавчинею, а мужність, з якою вона, долаючи нестерпний біль, ставала на ноги після складної операції, гідна наслідування. У кожного свій фронт. Оце прочитала про молоду співачку Ярославу Руденко, котра записалася на курси снайперів. Та одна мудра людина сказала їй: “Співачко, піснею захисти Україну!”, і вона стала їздити з концертами до воїнів. У цій фразі дуже глибокий смисл: адже захисту справді потребує вся Україна — особливо ті, чиї душі лінуються працювати. Наші обереги — це наші пісні, серед яких і ті, що виконала, написала і ще напише Валентина Купріна. Бо живе, за її словами, дякуючи Богові за кожну мить. І кожна мить заповнена творчістю і працею душі.
